Філіп Зімбардо «Ефект Люцифера»: і визволи нас від лукавого…

Філіп Зімбардо «Ефект Люцифера»: і визволи нас від лукавого…

У кожного з нас в оточенні є люди, від яких ми не чекаємо нічого доброго. Такі собі паршиві вівці, про яких важко думати позитивно. З ними не хочеться зайвий раз перетинатись, а мати справу вкрай клопітно й неприємно. Цих людей у пеклі приймуть за своїх. Але «Ефект Люцифера» геть не про таких вражин. А про кого ж? Все по порядку.

Філіп Зімбардо
Філіп Зімбардо

Суперінтендант Стенфордської тюрми

Філіп Зімбардо – один із топових психологів США, але відомий він насамперед через жорстокий і, хоч я цього слова не люблю, шокуючий Стенфордський в’язничний експеримент. Зрештою, саме про це дослідження й піде мова в «Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло». Через сорок років професор ще раз повертається до того, що зробило його науковцем світового рівня.

До речі, припинити експеримент Зімбардо спонукала його кохана, яка згодом стала дружиною, – Кристина Маслач – авторка теорії про емоційне вигорання. То що ж такого виявили науковці?


Чому хороші люди чинять зло?


Стенфордський в’язничний експеримент мав дві мети: вивчити те, як поневолення й тюремна атмосфера впливає на дії людей і чи визначає поведінку нав’язана соціальна роль. Тобто чи є ситуація мірилом доброти, чи все-таки сформована особистість залишається собою, що б не сталось.

То ж Філіп Зімбардо, який вивчав психологію в’язниці, на замовлення військово-морського флоту США створив такий собі експериментальний майданчик у стінах Стенфордського університету без вікон і годинників. Він обрав групу геть нормальних психічно молодих чоловіків і випадково поділив їх на в’язнів та наглядачів. 15 доларів за кожен з 14 днів експерименту.

Так почалося дослідження дегуманізації та конформізму в тюрмі. Ніхто й не підозрював, що буде далі…


Дзеркальні окуляри й розпач несправедливо ув’язненого


Наглядачі дуже швидко вжились у ролі і вже в перший день зробили життя в’язнів нестерпним. В’язні ж так само блискавично розгубили власну ідентичність і перетворилися на слухняних (майже) хлопчиків для биття. Принизлива форма на зразок нічних сорочок і панчохи на голови, щоби сховати волосся, – і ось вони вже нічим не відрізняються один від одного. Наглядачі ж ховають очі за дзеркальними окулярами і відверто знущаються.

Переклички вдень, серед ночі, карцер, туалет як привілей, ковдри в колючках, погана їжа – усе це пригнічує бідолах в’язнів, які вже навіть і не мрію про таку розкіш, як душ. Наглядачі водночас не можуть надихатися владою й ще тугіше закручують гайки. Назріває бунт.

Та, хоч можна припинити свою участь в експерименті в будь-який момент, ніхто не користується цією опцією.


Діжка, у якій усі огірки стають солоними


Автор часто використовує метафору бочки дьогтю, яка робить ложку навіть найкращого меду непридатною для споживання. Та я тут бачу швидше діжку з розсолом, яка кожен огірок робить солоним. Це порівняння застосовують до корупційної системи, яка з часом поглинає свідомість і найпорядніших. Так само гидотна ситуація витягує з глибини душі всіх ницих демонів, які там причаїлись.

Стенфордський в’язничний експеримент припинили за шість днів, коли більшість в’язнів повністю зламались. Їм ще довго доведеться зализувати рани. А наглядачі тим часом будуть диву даватись, як могли за такий короткий час завдати стільки болю.

Філіп Зімбардо у жодному разі не виправдовує японців, які чинили різанину в Нанкіні, чи тих хуту, які винищили тисячі тутсі в Руанді, і німців, які влаштували геноцид євреям. Він тільки пояснює, що перетворило цілком мирних людей на жорстоких вбивць. Що таке отой «ефект Люцифера», як він виникає та чи можна сприймати його, як пом’якшуючу обставину.


Заручники ситуації в Абу-Грейб


Тортури над ув’язненим у Абу-Грейб – військовій тюрмі в Іраку – стали величезною плямою на репутації військ у США. Філіп Зімбардо зацікавився цією темою, адже її порівнювали з його дітищем – Стенфордським в’язничним експериментом, і навіть виступив на захист цапа-відбувайла наглядача Айвена Фредеріка, якого хотіли звинуватити у всіх гріхах.

Насправді ж те, що відбувалось у Абу-Грейб не було чимось унікальним у військовій системі покарань. Унікальним його зробила тільки всесвітня відомість. Ця прогнила система жорсткості й болю, ця бочка дьогтю, з якої неможливо вийти незаплямованим. Тому починати варто було б із генералів, а не з якогось Чіпа, якого змусили керувати переповненою тюрмою, де всім бракувало харчів, а декому навіть одягу.


Банальний героїзм


«Хоч де б людина перебувала проти власної волі – це для неї в’язниця» – ці слова грецького філософа Епіктета якнайкраще ілюструють виміри неволі людського життя, та Філіп Зімбардо радить нам не зациклюватися на тому, що все довкола погано й ситуація може перетворити нас на монстрів. Він пропонує провести захопливе дослідження. Вивчити банальність героїзму і знайти шлях, як примножувати добро навколо.

Зло ж достатньо вивчене, щоб уникати його всіма силами.


Читати: 10 книг з психології, які допоможуть зрозуміти себе і світ навколо

Читати: Найпопулярніші книжки Форуму видавців 2017. Частина перша


Придбати книжку в Yakaboo

Юлія Дутка
Трилероїд, інтроверт та психоаналітик-аматор. Ви хочете про це поговорити? За фахом - журналіст, та більше тяжію до редагування. Люблю соло-подорожі, важкий метал, м’яке світло, волохатих корів, Скандинавію та бензопили. Мрію попестити ісландських коників та потиснути руку Чакові Поланіку.
http://tarels.blogspot.com/%20

14 thoughts on “Філіп Зімбардо «Ефект Люцифера»: і визволи нас від лукавого…

    Залишити відповідь