«ЧЧ: Читати.Четвер» з Дмитром Бунецьким: про «Реконера» Брендона Сандерсона

Фото: fridamania.ru

Ви ж знаєте, як я люблю підліткову фантастику. Від «Пороха з драконових кісток» Аренєва до «Монстролога» Янсі. Від «Смертних машин» Ріва до «Рельсоморья» Мьевіля. І ось в цю тусовку потрапив ще один іменитий письменник, який відомий тим, що в передісторії влаштовує якийсь локальний (або глобальний) армагеддон, а потім змушує своїх дивних героїв все розплутувати.

Йдеться про модного останнім часом Брендона Сандерсона, який влаштував нестандартну магічну зомбі-вечірку в «Елантрісі», створив алломантів (уявляєте, вони ковтають метал і чаклують) в «Рожденном туманом» і влаштував пару-трійку революцій. Зараз Сандерсона чомусь різко взялися перекладати – я не особливо розумію чому. Так, його світи прекрасні, але самі книги виходять трохи пріснуваті.

І ось з’являються «Реконери». Класична підліткова фантастика. Текстовий комікс – правда, все, що він описує, легко уявити.

У «Сталевому серці», першій частині циклу, після того, як над Землею з’явилася Напасть (якась невідома е-е-е субстанція? Сутність? Штука? Гази? Ніхто не знає), в люди почали з’являтися надздібності. І невеликі слабкості, такий собі криптоніт. Тільки замість того, щоб об’єднатися разом і рятувати Всесвіт, як личить всім комікс-героям, вони вийшли за рамки людського і поневолили світ. Дія відбувається в Роз’єднаних Штатах Америки, в місті Ньюкаго, де 18-річний Дейв намагається помститися могутньому Епіку, якого невідомо як вбити, за смерть батька. Класика, як я вже говорив.

Штамп на штампі. Але ось-ось – і проглядає тонкий стьоб. Трохи іронії. Груба, але показова риса головного героя – у нього ідіотські метафори.

Ідіотські й круті, як смертоносні алігатори-ніндзя. І сюжетні повороти, які трохи виходять за рамки стандарту. Трохи – але цього вистачає.

Плюс кінематографічність опису. За відчуттями «Реконери» чимось віддалено нагадують комікс Марка Міллара «Супермен. Червоний син» (ну ви зрозуміли, він впав в СРСР, до речі, в Україні, і очолив ЦК КПРС). З домішкою «Диких карт», ще одного текстового коміксу, який писали й Мартін, і Желязни. Схожий гумор. Схожі повороти сюжету. І пара-трійка цілком прикольних персонажів, серед яких, наприклад, Епік, здатний тримати в темряві ціле місто. А шматок цього самого міста перетворений в сталь силами іншого Епіка. Загалом, холодно, похмуро – і революція. Все як ми любимо.

Читайте завжди.

Джерело: Facebook Дмитрия Бунецкого 

(Visited 67 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com