«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким: про роман «Песиголовці» Олексія Іванова

Перш, ніж ми перейдемо до самого огляду, ось вам парочка цікавих фактів. По-перше, близько чотирьох тисяч років людина вперше задумалася про природу реальності. І до сих пір не може довести собі, цей світ є ілюзорним чи реальним. По-друге, те, що відбувається залежить від спостерігача. І, нарешті, по-третє, існує лише кілька письменників, яким вдається обіграти ці факти.

Сьогодні ми познайомимося з однією з таких людей. І це – Олексій Іванов. Скажу чесно, я не читав жодної його книги. Ні «Географа», який пропив глобус, ні «Блуду» з мудями, ні «Золота» з дурнями. Але тут раптово з’явилася серія «Денжерологи». І її перша книга – «Песоголовці».

Спочатку було дивно. Книга нагадує суміш «Вікіпедії» і брудного світу російської глибинки. Головний герой постійно щось гуглить – а письменник постійно щось розповідає. Час від часу підкреслюючи роль церкви в тому, що відбувається – що не дивно, адже сюжет крутиться навколо ікони Святого Христофора (так-так, того самого, з собачою головою).

Якась таємнича організація вишукала в інтернетах трьох хлопців, які пройшли не менш таємничий тестик (хі-хі), який виявив їх профпридатність для експедиції. Експедиція полягає в тому, щоб зняти зі стіни старої роскольницької церкви фреску із зображенням собакоголового Христофора. Але головний герой отримує трішки інше завдання. Він повинен спілкуватися з місцевими та спостерігати, яким чином на них впливає цей процес, сама фреска і багаторічна історія розколу.

Вся денжерологія дивним чином нагадує The SCP Foundation – хто пам’ятає цю пастку для розуму, той знайде паралелі, хто не пам’ятає, раджу погуглити, можна полетіти на кілька тижнів, розбираючись в сучасному кріпібестіарії та його дослідженнях.

Але головне тут інше. В кінці книги стає зрозуміло, навіщо були всі ці багатосторінкові дослідження з історії, міфології та легендаристики. Мало того, Іванов чарівно грає з читачем, пропонуючи йому то одну, то іншу версію того, що відбувається. У цьому він дуже схожий на «Автохтони» Марії Галіної, але, на відміну від львівського магічного реалізму, російська глибинка значно грубіша, суворіша і брудніша. До того ж в кінці ви все-таки отримаєте свій катарсис для розуму і довгоочікувану відповідь на питання «навіщо це все».

До того ж читається все це несподівано легко і приємно. Мотиви героїв зрозумілі, їх переживання – і галюцинації – виправдані. Їхні страхи реалістичні. Їхня історія правдива. Тому, прошу, постарайтеся не сприймати її, як істину.

Читайте завжди.

Джерело: Facebook Дмитра Бунецького 

(Visited 154 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com