«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким: про роман «Автохтони» Марії Галіної

Це чарівно! Це чудово! Це прекрасно! Це, мабуть, одна з найкращих книг, яка потрапляла мені в руки за останній час. І, водночас, я чітко розумію, що багатьом вона не припаде до смаку.

Пам’ятаєте фільм Джима Джармуша «Межі контролю»? Де суворий Ісаак де Банколе переходив з одного кафе в інше, замовляв пару чашок кави, обмінювався сірниками з дивними персонажами і в кінці зустрів Білла Мюррея в якомусь каламутному пустельному особняку-базі? Я дивився його разів чотири, насолоджуючись кожним моментом. Питання «навіщо це все» навіть не виникало – тому що «заради процесу». Тому що цей процес настільки заворожує, що всі питання просто відпадають. Але «Межі контролю» стали об’єктом пекельного хейтерства з боку людей, яким потрібен сенс. З цією книгою, підозрюю, буде так само. Отже. Марія Галіна, «Автохтони».

Магічна, чаруюча, сильна, таємнича, тонка робота. Історія про безіменну людину, яка в місті на кордоні між Сходом і Заходом шукає інформацію про людей, які ставили загадковий спектакль, про групу «Алмазний витязь», створеної чи то містиками, то чи брехунами і шахраями.

У цьому романі все має подвійне і потрійне дно. Казкові істоти обертаються божевільними і інтриганами і знову перетворюються в казкових істот. Кожен персонаж – окрема історія. Кожна історія – виверт, борхесівський сад із стежками.

І, звичайно ж, головний персонаж – саме місто. Це Львів – і це найкраща книга про Львів, за яку Галина повинна стати щонайменше почесним громадянином, а може і зовсім очолити департамент культури в міській адміністрації. Це знайомі нам всім «рекламні кафе і ресторани», які раптово знаходять гротескні, іноді – смішні, а іноді і просто вражаючі обриси. Це вулиці, наповнені чарами і туманом, омиті дощем. Це люди, які щодня виконують ритуали, живуть ними, живуть настільки, що навіть смерть стає чимось необов’язковим.

У «Автохтонах» є все. Хочете витончених інтриг – будь ласка. Хочете таємних товариств – хоч греблю гати. Хочете сарказму, веселощів і витонченої іронії – беріть, тут цього вистачає.

Немає тут лише одного. Того самого «сюжетного сенсу», за яким багато беруться за книги. Ви не отримаєте розгадку. Ви не отримаєте катарсис. Ви не розставите все по поличках. Навпаки, знову і знову доведеться повертатися до тексту, ковзати поглядом по його вигинів і вивертам, з кожним разом все глибше і глибше занурюючись в світ, який чи то за вікном, то чи за чарівним дзеркалом – залежить від того, хто розповідає цю історію в Наразі.

Але це – магічний реалізм. Мало того, це наш магічний реалізм. Мабуть, перший на моїй пам’яті, який настільки хороший, що вийшов за рамки фантастики і вже зараз може стати класикою.
Читайте завжди.

Джерело: Facebook Дмитра Бунецького

(Visited 194 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com