Книжка, яку неможливо забути

Чи можна вкрасти клаптик неба? Тоді, можливо, можна ще поцупити слова чи подарувати хмару? А хіба бувають зубаті стіни, які тицяють своїми іклами у спини людей; будинки, які тремтять; хвилини, що крапають?

 Гадаєте, ні? Тоді ви не вмієте по-справжньому бачити. А ще чути і відчувати. Адже якщо уважно придивитися, то все навколо виглядає зовсім іншим, ніж ми звикли це сприймати. Саме на такі думки мене наштовхнув роман «Крадійка книжок» відомого австралійського письменника Маркуса Зузака.

«Крадійка книжок» – це книга про найдорожчі книги, справжню дружбу, злиденне дитинство, стрімке дорослішання, безмежну батьківську любов, євреїв, війну, Голокост, а також про людську доброту. Щиро зізнаюсь, я полюбляю читати книги про Другу світову війну, зокрема про ту частину цієї жорстокої війни, яка існувала за межами фронту. Так я читала вже про варшавське гетто і втечу з нього маленьким єврейським хлопчиком («Ковчег часу» Марціна Щигельського, в-о «Урбіно»), про австрійські постнацистські будні однієї неблагополучної сім’ї («За дверима» Ельфріди Єлінек, В-о Жупанського), а тепер я пізнала ще гостинність добрих німців, що під страхом смерті допомагали і переховували єврея («Крадійка книжок» Маркуса Зузака, в-о КСД).

Читати: Як розповісти дитині про гетто (огляд “Ковчегу часу”)

На превелике моє здивування, «Крадійка книжок» стала для мене несподівано болючою і сумною книгою, переповненою справжнім щастям, безтурботною радістю, невичерпною любов’ю і вірною дружбою. Там, де хтось сміявся, я плакала, бо вбачала в цьому не вдалий жарт, а навпаки помічала в кумедній ситуації людську гуманність і доброту, яка мене зворушувала до сліз. Цілі пригорщі страждань та болю вихлюпувалися на мене з кожною наступною сторінкою, поступово утворюючи цілий океан людського горя і біди в моїй уяві.

Цей роман важко назвати шедевром, принаймі я його таким не вважаю, але в його основі лежить дуже гарна, зворушлива, дещо химерна історія, яка навряд чи когось залишить байдужим. Не намагатимусь навіть переказати хоча б частину сюжету, щоб задовольнити вашу цікавість. Не робитиму це лише з однієї причини: будь-які слова здаватимуться банальними і будуть лише викривляти сутність роману. Ви повинні самі це прочитати, щоб дізнатися про все з перших вуст – вуст Смерті.

Так, одним із авторських прийомів, який мене здивував, це був вибір оповідача. В «Крадійці книжок» оповідач не людина, а персоніфікований чоловічий образ смерті:

«МАЛЕНЬКИЙ ШМАТОЧОК ПРАВДИ
Я не ношу серп чи косу.
Чорний балахон з каптуром я надягаю
Лише тоді, коли холодно.
І моє обличчя не має тих черепоподібних рис,
які вам так подобається на мене чіпляти.
Хочете знати, який мій справжній вигляд?
Я вам підкажу. Пошукайте собі дзеркало…»

Смерть, який вміє бачити і відчувати, який розповідає про колір неба і запах почуттів, який вводить вас у тонкощі свого невеселого фаху, який зберігає і розповідає історії про людей, що відволікають його від роботи і яких неможливо забути. Інтригує, правда? От-от, зі мною було те саме: чуттєва Смерть і хвилююча історія про дівчинку, що любила читати книги, яких в її житті так бракувало і які в ньому з’являлися по мірі необхідності, – безпомильна формула успіху! Звичайно, мені хотілося б іншого кінця, але війни зазвичай так і закінчуються.

А взагалі, на мою думку, такий незвичайний вибір оповідача пояснюється тим, що Зузаку потрібно було висловити констатацію факту: що було саме так, а не інакше; щоб читач міг повірити у реальність подій, про які йде мова. Тому там, де Смерть стверджує, людина висловлювала б лише припущення.

Серед інших авторських стилістичних прийомів в романі присутні: книга в книзі (дві оригінально проілюстровані історії, написані євреєм); обірвані фрази, які треба читати через крапку і з абзацу; та певні думки, запитання, мотиви, причини виділені жирним, часом великим, шрифтом.

Здивуєтесь, але «Крадійку книжок» можна розглядати ще й як чудовий посібник з німецької лайки. Деяких слів, чесно кажучи, я досі не зустрічала ніде: незвичні моєму вуху Saumensch (свинючка), Saukerl (свинтух), Arschloch (недоумок), Gsindel (наволоч) і традиційні вже Schweine (свиня), Scheisse (лайно) та інші.

Зовнішнє ж оформлення «Крадійки книжок» мені не подобається взагалі, певною мірою навіть відштовхує – не люблю таких обкладинок. Причиною купівлі цієї книги стали багатообіцяюча назва і рейтинги (вона входить в провідні топи книжок для підлітків), за інших обставин я б на неї навіть не звернула уваги.

Загалом, «Крадійка книжок» – це добра, до чарівності мила, сумна та болюча книга, яку можна порадити практично кожному. Це історія, що залишає після себе слід. Такі історії неможливо забути.

Мар’яна Глинка

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 976 times, 1 visits today)
Мар'яна Глинка
Мар'яна Глинка
Фейсбучний блогер, запекла книголюбка з самого малечку. Обожнюю похмурі дощові дні, бо вони ідеально пасують для вдумливого читання. Люблю рекомендувати книги незнайомим людям та відкривати для себе нові літературні шедеври. Затятий книжковий шопоголік. Хобі: читання, випікання та вишивання.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100008334193205