«Це зробила вона — це зможеш зробити і ти»: історії 50 видатних жінок в одній книзі

У часи, коли я ще була підлітком, мала вдома «Энциклопедию для девочек». Пам’ятаю, та книжка ще десь досі припадає пилом на моїй шкільний книжковій полиці. Не знаю, які речі мають зараз у своїх бібліотеках 12-річні дівчата (та чи взагалі вони у них є, digital-світ же навколо), але не здивувалася б, якби побачила там книжку «Це зробила вона» (видавництво «Видавництво», 2018).

Перед вами збірка історій життя славетних жінок, яких доля пов’язала з Україною. І в історії кожної героїні присутні свій оригінальний стиль і «почерк». Чим не «енциклопедія для активних дівчат»? Зазначу, що цей огляд написаний із позиції дорослої емансипованої жінки, яка теж колись була підлітком. І, сподіваюся, він буде цікавим батькам, які старанно підбирають літературу для своєї дитини. Хоча видання, на мою думку, має й окремі недопрацювання. Але про все по черзі.

Чим не енциклопедія для активних дівчат?

«Це зробила вона» — перша частина двотомника проекту про 100 жінок України, які із давніх часів і до сучасності демонструють своїм прикладом вміння долати перешкоди та здобувати професійну реалізацію власних талантів. І знайдете у книжці не лише імена із підручника історії, а й наших з вами сучасниць.

Формат першої книжки доволі простий: це 50 історій про видатних жінок, які своїм активним життєвим прикладом показали, як реалізовувати власні мрії, знаходити професійне покликання та робити вибір інколи в надскладних умовах. «Настав час уповні відкрити й гідно оцінити внесок видатних українок в науку, культуру, політику, » — йдеться на звороті книжки та додається: «Це зробила вона — це зможеш зробити і ти». Там же і вікова позначка 12+ та фактично основний слоган видання — дівчата можуть все.

Скільки постатей, стільки й історій та їхніх авторів. Про кожну з 50 імен (насправді 51, бо завершує книжку розділ про двох сестер-шахісток — Анну та Марію Музичук) розповідає оригінальна ілюстрація та короткий текст від авторки. Героїнями, серед інших, стали і княгиня Ольга, історія якої і відкриває книжку, та мало відомі широкому загалу архітекторка, авторка споруди київського палацу «Україна» Євгенія Маринченко і етнографиня Пелагея Литвинова-Бартош. Будуть доволі пізнавальними для підлітків і історії того, як жилося «без інтернету та смартфонів» Євпраксії, що таке вибір на прикладі Ольги Кобилянської чи як виборювала свій шлях на оперну сцену Соломія Крушельницька.

Кожна героїня має тут і свій голос: історію про принцесу Сіаму Катерину Десницьку читачам розповідає тамтешня кішка, про авіаконструкторку Єлизавету Шахатуні – літак Антей, а про історикиню Наталію Полонську Василенко – уже її невідомий співрозмовник. Що важливо: книжка відкриває багато невідомих для широкої публіки імен. Чи знали ви раніше про першу американську адвокатку українського походження Марію Бек, репортерку Софію Яблонську чи кінорежисерку Майю Дерен? Усі вони створюють гідні рольові моделі проактивної поведінки.

Що варто пропрацювати: кілька порад видавцям

Поряд з усіма позитивними чеснотами книжки, є кілька речей, які, з мого досвіду роботи у видавничому секторі, варто було б поправити. В цілому, їх три: відсутність пояснення концепції видання для потенційних читачок, різна стилістика тексту та наявність у текстах окремих оцінних суджень.

Отже, щодо першого. Сама ідея запозичена з американського ринку (англ. Good Night Stories For Rebel Girls у двох частинах) та, як кажуть видавці, покликана розказати про славетних жінок і в українській історії, відкрити для широкої публіки невідомі імена славетних українок та запропонувати українським дівчатам вартісні приклади для наслідування. Про це учасники та учасниці проекту розповідають публічно на заходах та онлайн в мережі, але цієї інформації ви не знайдете у вступі до видання.

Хоча чи не завадило б пояснити це дівчинці-підлітку, яка читатиме книжку, та уточнити, чому саме ці жінки варті її уваги? Не завадило б також і уточнення від видавців, чому саме ці 50 жіночих постатей (та й взагалі усі сто, якщо говорити про обидва видання) були обрані для цього проекту. Звісно, дорослій людині виглядає очевидним, що тут йдеться про жінок, які певною мірою своїм життям, роботою, походженням чи вибором були дотичні до України як географічної чи ментальної категорії. Але знову ж таки питання: чому ж це не розтлумачити юній читачці або читачеві?

Друге, що впадає в око — у книжці відсутній єдиний стиль письма (можливо, це б сприймалося інакше, якби про це йшлося у тому ж вступі). Котрась розповідь більше схожа на журналістський текст, уже інша — на художню новелу. Ще через кілька сторінок знайдете черговий текст, який розповідає більше про власний досвід знайомства його авторки із героїнею. І якщо тексти про Майю Дерен та Софію Яблонську написані доступно для дитячої/підліткової аудиторії, то деякі історії формату «народилася, мала талант чи хотіла розвиватися, але заважали, одружилася/розлучилася, зробила ось ще і померла», відверто розчаровують. Чому так мало про досягнення? Не хотілося б ображати авторів таких історій, але це справді так. Мабуть, через це видання нагадує формат енциклопедії, що взагалі серйозно вибиває з ритму (не знаю, що вже й казати про читачів-підлітків).

По-третє, окремі тексти рясніють неперевіреними фактами, оцінними судженнями та зіставленнями ряду банальних стереотипів, мовляв, інакше не буває (як-то, наприклад, або заміжжя, або творчість/професійний розвиток). На підтвердження наведу дві історії із книжки. Так у тексті про снайперку Людмилу Павліченко йдеться, що її перший чоловік був «обмеженою людиною, не прагнув розвиватися, ще й зверхньо ставився до жінок». Хоча онлайн за допомогою пошуковика можна знайти дещо іншу історію такого її заміжжя. Щоб з’ясувати, де реальність, а де вигадка, знадобиться пристойний факт-чекінг, але у книжці немає інформації, звідки бралися біографічні дані, які джерела використовували автори для підготовки своїх текстів (розумію, що це не науково-популярна книжка, але все ж).

Друга історія — про авіаконструкторку Єлизавету Шахатуні, яка разом із чоловіком Олегом Антоновим працювала у конструкторському бюро Антонова. У тексті йдеться: «хоч Єлизавета Аветівна мала непростий характер, її любили і поважали». Як розуміти значення непростого характеру, відповідно, не уточнюється. Не знаю, як іншим читачам, але якби мені зараз було років 13-15 років, такі речі у проактивних історіях жіночого успіху викликали б більше запитань, ніж відповідей. Не хочу судити, чи це недоопрацювання авторів, чи видавців, але на такі речі варто зважати.

Попри ці недоліки, видання — добрий приклад соціальної промоції, коли через реальних людей та їхні життєві приклади прищеплюється дієва позиція і молодим українкам. І, скажу, вже дуже хочеться взяти до рук другу частину двотомника «Це теж зробила вона» і дізнатися, скільки імен із нового списку 50 славетних українок досі невідомі українській публіці.

(Visited 548 times, 1 visits today)