Жижек проти Пітерсона: битва українських перекладів книг відомих філософів

Ще в середині квітня відгриміли гучні дебати: між популярними філософами ХХІ століття Славоєм Жижеком та Джорданом Пітерсоном. Жижек – марксист, який переважно досліджує популярну культуру. Пітерсон – клінічний психолог за освітою, для якого марксизм є неприйнятним і який більше все ж схильний до ідей капіталізму. Під час дискусії вчені обговорили поняття щастя, і, за словами очевидців, перемогла “дружба”: обидва вчені погодилися з критикою капіталізму, однак і визнали його як ту даність, без якої вже не можна уявити сучасний світ. 

У 2019 році також якраз вийшли 2 україномовні переклади книг цих авторів: “Погляд навскіс” Жижека (Komubook, пер. Павло Швед) та “12 правил життя” Пітерсона (Наш формат, пер. Дмитро Кожедуб). Що ж, ми виписали цікаві ідеї з обох книг і залишаємо читачів перед вибором: то хто кого?

Практика проти теорії

Варто відразу відзначити, що книга Жижека, на відміну від книги Пітерсона, більш теоретична, глибока. Він говорить про психотерапевтичні принципи Лакана, занурюючись у людську підсвідомість, і все це — на основі відомих фільмів та книг. “Кладовище домашніх тварин”, “Птахи” Гічкока, “Містер і місіс Сміт”, “Касабланка” – ви й не здогадувалися, що всі ці фільми пов’язані з рольовими моделями, які нам встановлюють з дитинства, та не усвідомленими принципами дії психіки. А от у Пітерсона все інакше — він наштовхує на думки про те, що ти сам уже можеш зробити сьогодні зі своїм життям. І до того ж, вона більш персоніфікована. Автор інколи говорить про себе та інших знайомих йому людей, а складні філософські речі намагається пояснити метафорами зі світу, який теж нам переважно близький: життя тварин, технічні механізми, побутові ситуації, цитати з книг, які більшість прочитала ще в школі тощо. Та й узяти до уваги хоча б Правило №6: “Перш ніж критикувати світ, наведіть лад у власному домі”, і вже стає зрозумілим, що Пітерсон – за ідею того, що покращувати життя треба, починаючи з себе, і не розраховувати на вищі сили та установку, що “так склалася доля/дитинство/звичка”. Простіше кажучи, Жижек вказує нам на те, ЧОМУ ми як суспільство поводимо себе певним чином, а ось Пітерсон вже говорить, ЯК зробити інакше.

Жижек

…ключ до недомовки полягає у розриві між (реальним) знанням та (символічною) вірою: “Я чудово усвідомлюю (що ситуація катастрофічна), однак (я в це не вірю й далі поводитимусь так, ніби вона й справді несерйозна)”. Поширене сьогодні ставлення до екологічної кризи досконало ілюструє такий розрив: ми цілком усвідомлюємо, що може бути вже запізно, що ми вже знаходимось за крок до катастрофи…, однак, попри все ми в це не віримо. Ми чинимо так, немов йдеться про надмірну стурбованість долею кількох дерев, кількох птахів, а не буквально про саме наше виживання. …гасло “Будьмо реалістами – вимагаймо неможливого!”… – як заклик дорівнятися до реального катастрофи, яка нам загрожує, вимагаючи того, що у межах нашої символічної віри може видаватися “неможливим”.

Пітерсон

Ми живемо в порядку, оточеному хаосом. Ми вічно займаємо відому територію, оточену невідомою. Ми відчуваємо це, коли рухаємося між ними. Ми призвичаїлися не до світу об’єктів, а до метареалій ладу та хаосу, ян та інь. Хаос і лад формують вічне середовище нашого існування. Аби опанувати цю фундаментальну подвійність, треба знайти баланс: одна нога мусить міцно стояти в порядку та безпеці, а друга — на території хаосу, можливостей і пригод. Коли життя раптом стає непередбачуваним і захопливим, коли час минає, а ви настільки занурені у ваші справи, що цього не помічаєте, тоді ви перебуваєте на межі ладу й хаосу. Там і проявляється наше глибинне єство, наші неврологічні та еволюційні інстинкти. Це свідчить про те, що нам потрібна стабільність, але ми також прагнемо розширювати свої володіння, свій особистий, соціальний та природний простір. З якого боку не подивись, це хороше місце перебування. Це нагадує музику.

Про вразливість та зайві ілюзії

Питання людської вразливості часто постає в роботах філософів, саме тому, що всі ми колись стикалися з ситуацією, в якій відчуття безсилля перед обставинами вводило нас у доволі гнітючий стан. Ми прагнемо, що хтось нас доповнить, стане втіленням усіх наших бажань. У Жижека таким образом є femme fatale, жінки, яка існує лише в уяві чоловіка, як втілення того, чого йому не вистачає; та в інших ідеальних, піднесених об’єктах, які потрібні нам лише на відстані, лише в якості ілюзії. У Пітерсона це все проявляється в образі супергероя, на якого ми покладаємо зайві надії, або ж навіть втілення наших прагнень у дітях. Їхня хворобливість може інколи навіть розлютити батьків, однак на неї не варто нарікати. Обидва автори пишуть про те, що ми повинні навчитися приймати недосконалості, не входити у нав’язливі стани, коли ми тільки й думаємо, що про певну нестачу, інколи нам нав’язану, та продумати, чим саме для нас є рідні й близькі, чи не створили ми собі образ, який потім болісно буде руйнувати?

Жижек

…піднесений об’єкт являє собою парадоксальний об’єкт, який може існувати, лише залишаючись у тіні, у проміжному, напівпроявленому стані, як щось латентне, неявне, те, що лише мається на увазі: як тільки ми намагаємося відкинути тінь, щоб виявити його субстанцію, цей об’єкт розчиняється, і ми бачимо лише тлінні рештки звичайного об’єкта. В одній зі своїх телевізійних передач про дива природного світу, Жак Кусто показує нам восьминога, який, перебуваючи у власній стихії в океанських глибинах, рухається з вишуканою граційністю,…, проте щойно ми виймаємо його з води, як він перетворюється на огидний згусток слизу.

..нам не одразу вдається збагнути, що відтермінування “чогось справжнього” і є цим “справжнім”, ми помилково сприймаємо як пошук та вагання стосовно бажання те, що насправді є реалізацією бажання.

Пітерсон

Супергерой, здатний зробити все, що завгодно, перестає бути героєм. Йому нема проти чого боротись, тож нема чого ним захоплюватись. Для нормального Буття потрібні обмеження. Можливо, через те, що аби Бути, треба спершу Стати, а для цього треба стати чимось більшим чи принаймні інакшим. А це можливо лише для чогось обмеженого. Справедливо. Але як бути зі стражданнями, які приносять такі обмеження?

Штучно захищаючи Джуліана, я насправді знищував би його. Замість маленької трирічної особистості, він би був холодним залізним роботом. Це був би не Джуліан. Це був би монстр. Через такі думки я усвідомив, що те, що ми любимо в людях, неможливо відділити від їхньої обмеженості. Джуліан не був би таким маленьким і милим, якби не мав схильності до хвороб, болю та тривог. Оскільки я його дуже люблю, я вирішив, що з ним і так все гаразд, попри його вразливість.

Кінечність усього

Відразу варто зазначити, що книги — не з найоптимістичніших, тож якщо ви не хочете втрачати рожеві окуляри, читання краще відкласти до того моменту, поки не будете готові змінити своє сприйняття речей. В обох книгах багато жорсткого: залежності, похіть, смертельні хвороби, вбивства, сприйняття гріху та віри (до речі, обидва автори релігійну тематику теж сприймають цілком по-різному; Жижек вважає мучеників як тих, хто переносить провину інших на себе, що властиве істерії; Пітерсон же вважає релігію показником того, як жити, щоб поважати себе). 

Тож читайте Пітерсона, якщо хочете почати зміни зі знаходження своєї цілі в житті та наповнення його значно ширшим сенсом. І читайте Жижека, якщо хочете отримати насолоду від розуміння того, як функціонує суспільство в цілому та що приховує людська психіка.

Виділити окремі відірвані цитати з книг було складно, бо вони всі пов’язані з певними більшими, вищими ідеями. І така філософська література — чи не єдина, в якій не буде спойлером, якщо я розповім вам її кінцівку:

Жижек

“Я тебе кохаю, але у тобі є щось більше від тебе самого, objet petit a, і саме тому я тебе понівечу”. 

Пітерсон

Усе добре. Поки що.

(Visited 110 times, 1 visits today)