У 2015 році видавництво «Клуб сімейного дозвілля» видало українською роман американської письменниці Фенні Флеґґ «Смажені зелені помідори в кафе “Зупинка“». Він був написаний у 1987-му й став доволі добре відомим на заході, а у нас про нього радше не чули. Факт, що цьому твору вдалося протриматися 36 тижнів у списку бестселерів New York Times, збурює цікавість, так само як і анотація, яка обіцяє смачну й щиру прозу з життя південноамериканської провінції середини минулого століття.
Книжка має два різні часові виміри. Перший – це 1985-й рік: жінка на ім’я Евелін Коуч, навідуючи свекруху в будинку пристарілих, випадково знаходить собі там подругу – удвічі старшу. Нінні Тредгуд – 86-ть і вона спершу надокучливо, а потім за згоди Евелін розповідає їй історію життя. Як власного, що вмістило в себе майже все буремне 20 століття, так і життя містечка Вісл-Стоп в Алабамі, – це другий вимір. Евелін все більше цікавлять історії старенької Нінні, й вони навіть допомагають їй навести лад у власному житті.
Фенні Флеґґ чомусь вводить в текст і третього оповідача – авторку заміток з міського тижневика «Вімз віклі» Дот Вімс, яка працює зовсім поруч із тим самим кафе, де готують найсмачніші зелені помідори. Включення її текстів в роман видається відверто зайвим маневром, який, здається, має на меті зробити структуру твору більш цікавою, але марно. Рецепти страв із кафе, подані в кінці книги, хоча би мають практичну користь.
Події, про які розповідає пані Тредгуд, охоплюють період із 20-х років і до 80-тих, а отже включають в себе і Другу світову, і Велику депресію, і чергову появу Ку-Клукс-Клану, який засуджує господинь кафе «Зупинка» Іджі та Рут за продаж їжі чорношкірим. Життя містечка крутиться навколо залізничної станції, де потяги спиняються лиш на кілька хвилин. Місцеві там працюють, звідти приходять подорожні, а в часи дефіциту таємничий герой краде із потягів харчі, щоб віддати бідним. У книзі йдеться про дуже різних людей – волоцюг і священників, білих та чорних, господарів та прислугу, дорослих та дітей. В романі коїться вбивство, доволі вдало розкривається тема самотньої старості та голосно звучить голос жіночої гомосексуальності, яка, здається, дещо неприродно спокійно сприймається іншими персонажами (як на той час). Одного дня потяги припиняють ходити через Вістл-Стоп і це стає символічним кінцем історії життя старого Півдня.
Книга «Смажені зелені помідори в кафе “Зупинка“» була доволі вдало екранізована та навіть отримала схвальний відгук відомої американської письменниці Гарпер Лі. Це видається чи не найбільшим її досягненням.
Власне, паралель з романом Лі «Вбити пересмішника» – класикою американської шкільної програми, напрошується сама собою.
Там теж йдеться про Південь (і також Алабаму), частково – про ті ж роки, теж про маленьке місто, ставлення до чорношкірих, дитинство та старість. Однак історія Гарпер Лі – філігранна й яскрава, чесна та щира, навіть у своїй ідеалістичності…Доступна для кожного і водночас така талановита. На відміну від роману Флеґґ, яку можна назвати послідовницею Лі лише дуже умовно.
І якщо оповідь про старі часи з життя Тредгудів у Вістл-Стоп все ж цікаво читати, то епізоди із сучасності – перипетії кризи середнього віку Евелін Коуч – видаються відверто слабкими і наводять на думки про компроміс авторки із редактором. Який цілком міг би переконати в минулому актрису Фенні Флеґґ не лише ностальгувати за минувшиною, а й розповісти про успішне переродження героїні, яка в пошуках себе відвідувала гурток «Допоможи собі сам», а згодом схудла й навіть стала консультантом косметики «Мері Кей». Я не жартую, це пропонується як хепі-енд, разом із теплим сумом, який Евелін відчуває за втраченою подругою та людьми, про яких вона дізналася від неї.
Попри жвавий стиль, не пласких героїв-мешканців Вістл-Стоп та звернення до важливих тем, роман не можна віднести до якісної літератури, до якої захочеться повернутися.
Легке, душевне та затишне чтиво – так. Доволі яскрава картинка часу – безперечно. Талановитіший за сотні жіночих романів в м’яких обкладинках текст – звісно.
Однак творові Фенні Флеґґ не вдалося вийти за рамки «масової жіночої літератури» чи досягти в ній найвищої планки, заданої ще однією південноамериканською письменницею Маргарет Мітчелл – авторкою «Звіяних вітром». Ви не пошкодуєте, якщо його прочитаєте, однак не варто очікувати чогось надзвичайного.
Читати: Де в Алабамі поїсти смажених зелених помідорів?
Читати: Зі смаком: 15 книжок про їжу
Катерина Толокольнікова
177 thoughts on “Жіночий роман з претензією”