Де в Алабамі поїсти смажених зелених помідорів?

Фенні Флеґґ (справжнє ім’я Патриція О’Ніл) було 46 років, коли вона написала «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка». Це була її друга книга після шестирічної перерви — як письменниця жінка почала порівняно пізно. До цього міс О’Ніл закінчила театральну школу й університет і встигла попрацювати сценаристом на телебаченні.

«Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» — це одна з тих книг, про які важко забути. Авторка розповідає історію очима Нінні Тредґут, жінки 80 років, яка живе у будинку престарілих. Вона любить говорити про минуле і знаходить вдячну слухачку в особі Евелін Кауч, яка саме вступає в кризу середнього віку і невпевнена в собі. Щотижня її чоловік навідує матір у тому ж будинку престарілих, а Евелін бере купу смаколиків і прямує до місіс Тредґуд слухати про кафе «Зупинка». Розповідь перескакує то назад, то вперед по історії родини Тредґудів та їхньої кав’ярні. Трохи документальності вносять витяги з газети «Вімз Віклі» (тижневик міста Вісл-Стоп).
Вам дуже швидко припадуть до душі багато персонажів книги. Не випадково Threadgoode означає «робити добро». Вони усі добросердечні і турбуються одне про одного. Ніщо не зупинить цю сім’ю, коли хтось потребує допомоги, хоча частина дії відбувається упродовж Великої Депресії. В Іджі взагалі купа своїх проблем, але вона піде на все, щоб захистити своїх рідних. Ця дівчина дуже прикипіла до людей, які живуть біля неї — незалежно який у них колір шкіри чи минуле, й Іджі не дозволить, щоб вони страждали. Вона годує безхатьків та волоцюг і по кілька разів перевіряє, чи вони наїлися. Та Іджі геть не янгол: жінка сходить з котушок, коли нап’ється, хоч завжди дозволяє заспокоїти себе і повернути до тями.

Книга Фенні Флеґґ сповнена радості та суму: коли відбувається щось хороше, погане неодмінно чатує на повороті. До кінця роману вас добряче похитає на цих американських гірках, і ви не збагнете до останньої сторінки, радіти вам чи сумувати.

Мотив расизму (і боротьби з ним) дуже доцільний. Він показує, що навіть у південних штатах (як Алабама) не всі ставилися до рабства однаково. Іджі та її родина часто ризикують власною безпекою, щоб допомогти своїм кольоровим робітникам, і ставляться до них як до сім’ї. І ніхто в цілому місті не може їм заперечити.

Дуже тонко у книзі розглядається тема стосунків між жінками. Вони зображуються дуже по різному. Ми бачимо прекрасну дружбу, що зароджується між Нінні та Евелін. Жоден читач не залишиться байдужим до кохання між Іджі та Рут, які не приховували своїх стосунків (але й не афішували). Здається, навіть на останніх сторінках незрозуміло, чи вони лезбійки, настільки тонко Флеґґ описує їхній тендітний зв’язок. Така любов могла б бути і між сестрами, і між коханками.

Дружба між Евелін і місіс Тредґуд надзвичайно красива. Несподівані обставини звели їх разом, але упродовж кількох тижнів вони стають подругами на все життя. Місіс Тредґуд допомагає Евелін зрозуміти, що з нею відбувається, і повернути назад сенс життя, а не лише турбуватися про фігуру.

У книзі повно сильних жінок, які самі турбуються про своє життя і діють, у них потужні характери. Вони не надто ретельно виписані, але дуже чіткі, і тому запам’ятовуються. А багатство сюжетних ліній в сумі з нелінійною розповіддю роблять кожну нову подію у романі довгоочікуваною.

У цьому творі Фенні Флеґґ доводить, що і в маленькому містечку можуть відбуватися радісні і трагічні події. І крім того, авторка показує швидкоплинність 20 сторіччя. Суспільство і його погляди (не лише у США) дуже змінилося. Те, що траплялося лише 50 років тому — уже варварство (наприклад, Ку-клус-клан), а короткі спідниці — більше не удар по моралі.

Отож, не дивно, що роман швидко заявив себе бестселлером: 36 тижнів він стояв у списку найпопулярніших книг «New York Times». Його обожнювали критики, а письменниця Гарпер Лі відгукнулася про книгу дуже позитивно: «Літаки і телебачення відсунули рід Тредґудів на задній план. На щастя, Фенні Флеґґ зберегла всю їхню шайку у дуже комічній, пронизливій розповіді, записала всі досягнення їхніх життів і журбу їхніх смертей. Іджі Тредґуд неповторна: Гекельбері Фінн точно захотів би взяти її за дружину!»

Блискавично, у 1991 році, роман екранізували. У ролях — оскароносні Кеті Бейс («Мізері») та Джесіка Тенді («Водій місіс Дейзі»). Фільм з такими акторками і таким сюжетом просто не міг вийти поганим.

Це дуже затишна та тепла історія, попри сумну кінцівку. Але завдяки цьому приходить розуміння, що усе — і добре, й погане — минає. У цьому розумінні роман міг би мати у назві не «зупинку», а радше «потяг».

Схожі книги: «Убити пересмішника» Гарпер Лі, «Кульбабове вино» Рея Бредбері, «Хатина дядечка Тома» Гарієт Бічер-Стоу.

Катерина Кролевська

Купити книги автора в Yakaboo.ua

(Visited 146 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com