Інший Мандела: Яким був видатний правозахисник у особистому житті

18 липня борцю за права людини, юристу та президенту ПАР Нельсону Манделі могло би виповнитися 100 років. В пам’ять про нелегке життя цієї людини-легенди американське видавництво Liveright видало збірку його особистих листів до дружини, дітей та друзів, написаних під час 27-річного перебування у в’язниці. Упорядником збірки The Prison Letters of Nelson Mandela стала працівниця фонду Nelson Mandela Foundation Сам Вентер, яка за 20 років роботи журналісткою висвітлювала події в ПАР часів боротьби з апартеїдом. Радіо NPR поспілкувалося з авторкою щодо постаті Нельсона Мандели. Ми вирішили перекласти основні моменти їхньої розмови.

Мандела не любив розповідати про особисте життя, тож листи — це єдине джерело фактів про нього.

«Люди, які перебували разом із ним у в’язниці, зазначали, що він був дуже спокійним. Він сидів, щільно окутаний ковдрою, — мабуть, прагнучи замінити цим обійми близьких, — просто сидів так, тихо, майже увесь час», — розповідає Вентер.

Розлука з дітьми була для Мандели найважчою. У 1969 році прохання Нельсона відпустити його на похорон сина навіть не розглянули. З двома доньками, які на початок його ув’язнення були ще зовсім малими, політик не міг бачитися до моменту, коли їм не виповнилося 16, тож усе спілкування з батьком, яке вони взагалі мали, відбувалося саме через листи.

У одному з них він пише:

«Зіндзі (старша донька Мандели — прим.ред.) каже, що їй боляче, що я не вдома, і що вона хотіла би знати, коли я повернуся. Та я не знаю, мої любі, коли повернуся. Пам’ятаєте, у 1966 році я писав, як білий суддя зазначив, що мені слід до кінця своїх днів залишатися ув’язненим. Тож можливо, що я ще не скоро повернуся. А може й скоро. Ніхто цього не знає, навіть той же суддя. Але я впевнений, що одного дня прийду додому і буду жити разом із вами в радості аж до моєї смерті».

Серед знайдених листів Нельсона був один, призначений на день народження Зіндзі. Поруч з ним знайшли також і примітку від тюремних наглядачів: «В’язню не дозволяється надіслати лист разом із різдвяною листівкою», — тож лист так і не відправили. Донька отримала привітання від батька з 18-річчям лиш нещодавно, коли Сам Вентер проводила дослідження і натрапила на нього, передавши потім адресату.

Манделу тримали в карцері з 15:30 до 5:30 щодня. Коли він вийшов на волю, його часто запитували, як він проводив цей час. «Я читав і писав листи», — коротко відповів він.

Сам Вентер зібрала усі ці листи з різних джерел; деякі з них передав один наглядач в’язниці. «Мандела вклав у них всю душу,» — зізналась Сам.