Як зупинити час, мислити креативно та писати хороші тексти: Що читали співробітники Yakaboo в січні

Щомісяця співробітники Yakaboo розповідають про свої враження від книг, які вони прочитали останнім часом.

Олексій Кравченко, менеджер з закупівель

Олексій Кравченко

З прочитаного в січні виділю книжку «Расколотое  “Я”» Рональда Лейнга, одного з ключових постатей руху «антипсихіатрії» середини XX століття. Сам Лейнг – шотландський психіатр, який виступав не стільки проти психіатрії як такої, скільки за ревізію підходів до визначення (діагностики, класифікації) та лікування психічних розладів. Коротко його кредо можна сформулювати так – перехід від дослідження історії хвороби пацієнта до вивчення історії особистості пацієнта (його «Я» як актуальної особистісної ситуації, в якій «проживається» хвороба) задля кращого порозуміння з пацієнтом та розширення можливостей подальшої психотерапії. Власне, наголос на останньому в часи домінування електрошокової терапії та психофармакології, також унаочнює позицію Лейнга на гуманізацію (а ще точніше – екзистенціалізацію) психіатрії. Шлях мого бажання прочитати цю книгу вимірювався десь десятком років, тому такі «витримані» очікування потребували й відповідної довершеності вражень. Як наслідок – трохи мені не вистачило підсумковості в книзі, адже написана вона була автором у віці до 30 років й зафіксувала становлення поглядів (а не їх чітку усталеність). Такий ефект незавершеності планую подолати прочитанням якоїсь більш пізньої книжки автора. 

Після перегляду кінострічки «Містер Тернер» (2014 р., режисер Майкл Лі), біографічної замальовки про прославленого англійського художника Вільяма Тернера (1775-1851 рр.), дістав з шафи й присвячену його творчості книгу. Я не прихильник «постекранізованого» читання, й навіть у цьому випадку трохи постраждав від переслідування чудово втіленого актором Тімоті Споллом образу митця. Проте сама книга виявилася гарним екскурсом у творчість художника. Головним чином в ній акцентовано увагу на новаторському підходу Тернера до передачі світла (з цікавими порівняннями з доробками Моне майже через півстоліття) та його експериментуванням із зображенням перспективи (це у той час, коли будь-який відхід від стандартів академічного живопису розглядався як ознака дилетантства). Чудова поліграфічна якість книги та численні ілюстрації гарно презентують Тернера і як майстерного колориста.

Також прочитав ще одну мистецтвознавчу книжку «Актуальное искусство. 1970 – 2005» Брендона Тейлора. До певної міри, книга є своєрідним довідником, у якому хронологічно представлені всі віхи того, що зараз увиразнюється поняттям «сучасне мистецтво» (цікавим тут є винесення у назву саме терміну «актуальне», як чогось тоді своєчасного та потрібного, й разом з тим досі дієвого). Не пам’ятаю, хто першим висловив думку, що сучасне мистецтво наскрізь теоретизоване. Ця книга «з головою» демонструє цю тезу (тільки прізвищ діячів з усіляких можливих сфер життя – не менше тисячі). При цьому, що особливо сподобалося мені, майже кожному з представлених художників було надано слово (цитування) для прояснення власної позиції стосовно власного ж мистецького доробку.   

З надходжень до дитячої книго-шафки, виділю книжку «Бджоли» Пйотра Сохи. Таку собі рекомендовану для сімейного читання мультяшно-мальовану історію цих медоносних комах від древності до наших днів. Калейдоскоп образів й буйство кольорів вражаючі – тут і динозаври, гробниці з муміями, Наполеон з Жозефіною, і звісно – купа вуликів та море меду (за допомогою книги можна навіть спробувати пристрастити маленьких «нехочухів» до цього корисного продукту).

Катерина Поліщук, дизайнерка

Катя Поліщук

В січні мені вдалося розпочати читання двох книжок, а саме «Коротка історія часу» Хокінга та «Думай як митець» Вілла Ґомперца. Дуже дивно читати одразу дві книжки, які різні за тематикою. Та це допомагає мені краще вмикати та тренувати увагу і мозкову діяльність. Бо, як не дивно, саме вміння зосереджуватися допомагає мені в роботі та працювати над креативними завданнями.  

Перша книжка, яку я прочитала в електронному варіанті. У нас на сайті можна завантажити її безкоштовно, тому для мене це стало поштовхом почати читати одну з книг Хокінга. Насамперед скажу, що книга має дуже хороший переклад українською, тож мені цікаво та зручно читати. Для тих, хто прагне розширити свої знання та дізнатися від Хокінга про наш Всесвіт та час, раджу прочитати. Вчений розказує про теорії, які з’являлися в історії, та про те, чому не варто зосереджувати свою увагу тільки на окрему філософську думку щодо нашого Всесвіту та часу. Але іноді доводилось гуглити поняття та формули, щоб краще заглибитись у текст.

Надзвичайна книжка одного з моїх улюблених видавництв Arthuss. Можна сміливо заявити, що це заплановане читання, бо усі книжки видавництва – чудові, і кожну з новинок хочеться придбати. Книжка Ґомперца трохи змінила моє уявлення про світ мистецтва та склала враження посібника для тих, хто прагне перетворити власне мистецтво у комерцію. І я з ним згодна, бо на голому ентузіазмі довго не втриматись. Та і якщо згадати усіх знаних митців, то побачимо, що майже всі мали круту піар-кампанію (як називаємо це у ХХІ ст). Ґомперц також говорить про те, що варто брати приклад з успішних митців, автор розкриває, як вони використовували свій талант для досягнення успіху.

Олександра Ліхобіцька, promo-маркетолог

sasha

Для мене ця книжка була дуже цікава. Індустрія моди лише на перший погляд здається легковажною, а зсередини – це та ще «паханина». Ще підлітком я мала можливість відвідувати усі покази тижнів мод, завдячуючи мамі, яка працювала з українськими дизайнерами та мультибрендовими магазинами. Я зсередини знала, що за п’ятнадцятихвилинним виходом моделей на подіум стоїть багатомісячна паханина та нескінченні дедлайни.

Що ж тоді казати про найвпливовіше модне видання у світі, яке поза очі називають «біблією моди»? «Всередині Vogue» – це щоденник головної редакторки британського Vogue Олександри Шульман. У щоденнику вона розповіла про найтяжчий та найзнаковіший рік в історії британського Vogue. Рік ювілейного, 100-го, номеру журналу.

«Всередині Vogue» – щоденник для тих, хто хоче дізнатися, як бути редакторкою модного журналу. Це багатий, чесний і виразний звіт про рік, проведений в центрі британської моди та культури.

Здалося, що 30 років нелюбові до поезії були прожиті даремно. Вперше пронесла вірші крізь себе та переняйлась. До того ж, Сергій Локшин – автор більшості текстів пісень гурту «KAZKA». Його вірші читає телеведуча Даша Трегубова в межах відеопроекту #дашачитає.

Збірка поезії «Офигенная» має вигляд власного щоденника автора, що додає йому більшої цінності. А поезія у ньому – дуже чуттєва, з ілюстраціями, виконаними у стилі сторіборду.

Що тут казати, ось уривок з найулюбленішого: 

«А она офигенная: мамины гены, улыбки богемы, мнения гения.

Ее жизненный опыт взят у Шекспира, и из чувственных фильмов младшего Германа.

Она нереальная: светлая, тайная, моя ненормальная, с платьями бальными…»

Галина Соколова, менеджерка з закупівель

P8210011 (1)

Спочатку я прочитала «Трудно быть человеком» (в іншому перекладі «Люди и я») цього ж автора. Отримала перше враження про автора, його стиль, і вирішила читати ще. Привернула увагу анотація, що це про довгожителів. І не просто про дідуся в горах, який наставляє з висоти своїх прожитих років, як нам жити. Це вигадка, фантазія на тему: що ж хоче людина і як їй живеться, починаючи з епохи Шекспіра й до сьогодення. Він старіє, але набагато повільніше, ніж всі люди. 450 років, а виглядає на 40. Напрошується два варіанти розвитку подій: йому добре, він щасливий і задоволений або йому погано і нічого не радує. Але ні, Хейг не про те пише. Далі чекаємо відсилання до відомих особистостей чи пригоди з пограбуванням банків, дівчатками та інші авантюри. Теж немає. Про Шекспіра є трохи, в контексті проведення уроку історії в школі, і крихітна вставка про Фіцджеральда і Джеймса Кука. Усе. Том Хазард виключно позитивний персонаж. От тільки час не може зловити. Він якось повз нього тече. Жахливо мила книга. Місцями дуже пронизлива історія про звичайну людину, нехай і довгожителя.

Головні герої – Джек і Грейс Енджел, молодята. Він – адвокат. Вона домогосподарка. Гарний будинок, доглянутий сад. Напрошується АЛЕ. І правильно. Все це на показ. Дійсність не така райдужна. Вона жахлива! Скільки ж треба фантазії, щоб створити такий роман! Ви все одно не зможете передбачити, що там відбувається насправді, поки не прочитаєте. А прочитати варто! Більше нічого не скажу – будуть суцільні спойлери.

Хочу написати про цю давно видану і тільки зараз перевидану книгу (спасибі видавництву «Азбука»)! Роман. Любовний. Не «сопливий», не сентиментальний, не «порожній», не банальний. Справжній. Я б сказала, що це та класика любовного роману, з якої треба взагалі починати читати романи. Поза часом, поза політикою, поза історичних подій. Три дівчини, три подруги: Анна, Нілі, Дженніфер. Шоу-бізнес, телебачення, кіно. І кохання.

Надія Потоцька, SMM-менеджерка

надя

Починала читати двічі і перші сто сторінок були з боєм. Але тиждень лікарні додав сил та мотивації: книжка підкорилась. Агов!! Вона класна. Описи Італії, родин, устрою, звичок — бомба. Вимикаєшся від світу і переносишся у той час. У книжці багато психологічного: зламана післявоєнна молодь, авторитет батьків, сила інтроектів, стереотипи, проблема вибору та боротьби за мрії. Книжка цікава і добряче «грузить» на роздуми, люблю таке. Увесь час хочеться зупинитись і подумати, пережувати сенс, підтекст. Наприкінці задумалась: хто з них двох та сама “неймовірна”.

Чому цю книжку не змушують читати у школі?! Це ж базова інформація, яка може врятувати життя. Як доглядати за шкірою, як діагностувати рак, рятуватись від сонця. Чому важливо у готелі ходити у капцях і яку косметику потрібно ігнорувати. Прочитала із задоволенням. Потім переглянула усю косметику і третину відсіяла. Книжка надихнула на деякі нові маніпуляції зі шкірою, а від деяких відмовила.

Їй 18, на зупинці на неї з братом нападають невідомі. Ледь не до смерті забивають брата. Вона намагається врятувати його. Самозахист? Якраз ні. Напад на правоохоронців, погрози, стаття. Намагаються засудити до 10 років. У 18 років Ірина Агапєєва втрапила до слідчого ізолятора. Мала етапи й побувала у в’язниці. Книжка про цей досвід. Місцями страшний і моторошний, а місцями…веселий? Як виглядає українська в’язниця? Які люди до неї втрапляють? І чи є життя після? Книжку прочитала за два дні. Дійсно було цікаво дізнатись, що ж трапилось. Текст для мене був важким, занадто проста, неочищена мова. Хоча, можливо і в цьому задум? Раджу читати. Про такі речі потрібно знати.

Уве – найсамотніша людина в світі? Ви ще не бачили Брітт-Марі. Ось, де справжня самотність. Не знаю, як Бакман це робить, але кожен його персонаж “ювелірний”. З людей, яких суспільство зазвичай не любить, Бакман робить головних героїв. Супергероїв. Описує усю історію так, що ці люди стають геть інакшими, хочеться їх обійняти та підтримати. Брітт-Марі, звичайно, ще та буркотуха і педант, але та є свої причини. Радію, що Бакман розкрив її історію і додав трішки ванільностей. Хочеться, щоб усе було добре.

Далі в планах «Інтернат» Жадана. Аж соромно зізнатись, що він досі не прочитаний. Інші частини серії «Внутрішня історія», повторення книжки «Пиши. Сокращай» і «Прокрастинація». У мріях «Мислення швидке і повільне», але не впевнена, що у лютому дійду до цієї книжки. Хоча, цього року точно осилю!

Юлія Близнюк, SMM-менеджерка

Юля

У січні найбільше сподобалася книжка «Баба Пріся та інші герої» Павла Ар’є. Це п’єси українсько-німецького драматурга, зібрані під однією обкладинкою.

Перша і найголовніша з них, «На початку й наприкінці часів», стала літературною основою для фільму «Брама», який вийшов у прокат минулого літа, а також кількох театральних вистав. Головна героїня – дивакувата баба Пріся, яка живе у покинутому селі у чорнобильській зоні. Разом з нею мешкає донька і дорослий онук. Бабці вже за 80, але вона щодня ходить на полювання до лісу, тягає туші диких тварин, збирає гриби. Життя поза цивілізацією залишило на ній непоправний відбиток. Бо й сама стала наче дикою твариною, в ній вчувається щось первісне.

Чорнобиль зламав не лише її життя, він наліг тінню й на два молодші покоління. Шлюб доньки розпався, а онук – із затримкою психічного розвитку після того, як його жорстоко побили однокласники. За те, що він – «чорнобилець». Якось за обідом родина слухає радіопрограму про незаконну трансплантацію органів. Для них жити відлюдниками – це порятунок від жорстокого і цинічного світу. Але згодом цей цинізм знаходить їх навіть у цих непролазних чорнобильських нетрях.

Також сподобалася п’єса «Слава героям». У ній Ар’є посміявся над ідеологічними суперечностями в Україні. В одній лікарняній палаті опиняються два ветерани – УПА і Червоної Армії. І ця кімнатка на кілька днів стає справжнім полем бою для колишніх вояк – розгортаються словесні перепалки, міряння орденами, навіть бійки. Це і сміх, і гріх. А також привід подивитися збоку на самих себе.

Мар'яна Хемій, редакторка блогу

Мар'яна Хемій

Текст давно перестав бути інструментом тільки для тих, хто з ним безпосередньо працює (письменників, журналістів, копірайтерів чи smm-менеджерів). Від того, як добре ви пишете, зараз може безпосередньо залежати ваш бізнес (якщо ви є його обличчям), ваша репутація, кількість друзів чи підписників у соцмережах та інші менш очевидні речі. 

Самопрезентація у фейсбуці чи телеграмі стала невід’ємною частиною нашого життя, і для цього не обов’язково бути блогером. Світ активно переформатовується, і ваші друзі швидше прислухатимуться до дружньої поради продукту чи послуги при величезному їх різноманітті, ніж до реклами, до якої сучасна людина розвинула рекламну «сліпоту». Багато стартапів виросли на вмінні засновників достукатись до клієнта, а їхній успіх часто залежить від правильно вибудуваної подальшої комунікації.

«Текст-пекс-шмекс» – класика автора-американця, видана ще 1976 року, яка витримала багато перевидань у різних країнах та переклад якої українською з’явився наприкінці минулого року. Звісно, книжка неодноразово актуалізувалась самим автором для наступних видань, так само переклад книжки адаптовано під українські реалії.

Ключовим повідомленням для мене було процитоване нижче:

«Візьміть групу студентів у будь-якому гуманітарному навчальному закладі і дайте їм завдання написати щось на наукову тематику. У відповідь почуєте сповнений страждання стогін. «Ні! Тільки не наука!» – казатимуть вони. Більшість студентів має спільну біду: страх перед наукою. Просто колись учитель хімії чи фізики сказав їм, що вони не мають здібностей до науки.

Візьміть дорослого хіміка, фізика чи інженера, попросіть написати доповідь, і ви побачите реакцію, близьку до паніки. «Ні! Не змушуйте нас писати!» – почуєте ви. У них теж є спільна біда: страх перед письмом. Їм учителька англійської сказала, що в них немає письменницьких здібностей.

Обидва ці страхи необґрунтовані, і не варто тягти їх за собою все життя» (здавалось, тільки українська школа вміє так демотивувати учнів).

Книжка містить 4 розділи, присвячені принципам письма, методам, формам (інтерв’ю, путівники, мемуари, критика тощо) та підходам, і дасть вам вичерпне уявлення про те, як шукати нові цікаві теми, як писати добре і як правильно себе редагувати.