Співробітників Yakaboo об’єднує одне велике хобі – ми читаємо багато книг. Потім обговорюємо їх в офісі і радимо одне одному книги, що сподобались. В цьому матеріалі блог Yakaboo розповідає, що читали наші співробітники у серпні.
Іван Богдан, генеральний директор
Віктор Франкл «Людина у пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі»
Віктор Франкл – Людина з великої букви. Під час війни він свідомо залишився разом з батьками, хоча мав можливість мігрувати в Америку. Коли в його місто прийшла війна – він разом з іншими попав до концтабору. Перебуваючи декілька років в жахливих умовах концтабору та аналізуючи свою і поведінку в’язнів, Віктору вдалось не тільки вижити – а знайти сенс в житті, про який він сам пише «Я бачив сенс свого життя в тому, щоб допомагати іншим побачити сенс у своєму житті». Після звільнення став талановитим психологом, заснував новий метод у психотерапії та Третю школу психотерапії – школу Логотерапії.
Книга «Людина у пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» не просто розповідає про його житті в концтаборі та розкриває читачу суть, основи його логотерапії. Ця книга доводить, що будь яка людина, яка знаходить сенс свого існування здатна подолати будь які випробування. І навпаки, якщо у людини зникає віра – то і зникає людина. Віктор цитує Ніцше «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати будь-яке як» та наводить яскраві підтверджуючі приклади, які відбувались у концтаборі.
Так старості блоку у лютому 1945 року наснилося, що 30 березня скінчиться війна. В очікуванні цього староста був у піднесеному настрої і повний надій. Але при наближенні дати звісток про закінчення війни не було, і вже 29 березня у старости блоку різко піднялася температура, 30 березня він втратив свідомість, а 31 березня помер від висипного тифу. Таким чином, пише Франкл: “Для того, хто знає, який зв’язок існує між душевним станом людини і імунітет організму, цілком зрозуміло, які фатальні наслідки може мати втрата волі до життя і надії. Мій товариш помер в підсумку від того, що жорстоке розчарування послабило його захисні сили, і він не зміг більше протистояти інфекції, яка і до того була дуже поширена. Вичерпалася віра в майбутнє і спрямованість до нього — і організм здався хворобі».
Франкл та інші рятували багатьох в’язнів від самогубства тим, що вселяли в них надію та віру заради чого він має вижити в концтаборі (на нього чекає його дочка, дружина, чи не дописана книга, інше) – таким чином у людей з’являвся сенс заради чого жити.
Цю книгу варто читати, щоб знайти сенс свого життя та змінити свої життя. Його монументальна фраза «Життя – це зусилля в часі» навіки викарбувалась в моєї свідомості.
Максим Батирєв «45 татуировок менеджера»
Ця книга стала однією з моїх найбільш улюблених книг з менеджменту та зайняла гідне місце в моїй особистій бібліотеці! Дуже легко читається і «заходить». Відчувається, що книга написана сильним і досвідченим практиком, що кожне його татуювання – це реально крутий звід принципів і правил, перевірених практикою успішного менеджера. Тому мені особливо було цікаво прочитане зіставити зі своїм особистим і професійним досвідом. У підсумку, з 45 татуювань автора я виділив для себе 38 правил, з якими я на всі 100% згоден і готовий підтвердити, що вони дійсно робочі.
(спойлер: блог Yakaboo опублікує ці правила наступного тижня).
Олексій Сітніков: «KARMALOGIC»
«Рубікон означає «пройти точку неповернення», відкинути всі сумніви і зробити вчинок, після якого вже неможливо відмовитися від задуму або повернути назад. Ми теж проходимо кожен день наші великі і малі Рубікони – починаючи від вибору вузу або професії до рішення, що замовити на вечерю і куди поїхати відпочити. І практично ніколи до нас відразу не приходить однозначна відповідь… ».
Даний постулат чудово відображає сьогоднішню дійсність. Ми робимо вибір кожен день. Це суть нашого життя.
Цей відомий принцип прочитав в новій книзі Karmalogic видавництва «Рипол класик» і відкрив для себе цікавий проект з яким хочу поділитися з читачами.
Книга «Karmalogic. Проект Олексія Ситникова» — сучасний і нестандартний краудсорсинговий проект, створений відомим психотерапевтом з групою вчених і фахівців в області психології, соціології, маркетингу. Це феноменальний звід життєвих законів і правил, які впливають на долю, поведінку людини, її взаємозв’язок з навколишнім світом, і в результаті може служити гармонізації внутрішнього світу людини, поліпшення її свідомості.
Головна особливість проекту полягає в унікальному підході до формування матеріалу. Всі закони зібрані в 54 правила і об’єднані в 6 глав (сутр): карма, відносини, дія ресурс, слово, вибір.
Опис законів — спроба авторів проекту пояснити всім знайомі життєві правила простими словами, але вміло вплетеними в контекст історичних фактів, представлених дискусій і обговорень, цитат відомих людей різних епох і сучасних митців. Завдяки цьому читач з цікавістю для себе «відкриває» світ фундаментальних правил життя, по-новому розуміє його принципи і докорінно змінює свій світогляд. Книга буде цікава всім, але особливо сподобається тим, хто цікавиться психологією світу людини, філософією, соціологією і хто прагне до власного саморозвитку.
Марина Максимович, менеджерка з закупівель
«Ті, що співають у терні» Колін Маккалоу
Як сказала моя мама — «”Ті що співають у терні” — книга, яку має прочитати кожна дівчинка». І я з цим тепер згодна. Роман викликав стільки емоцій! Були моменти, коли неможливо було читати далі і доводилось зупинятись – стільки почуттів вміщує ця історія родини Клірі. З героями переживаєш все їх життя – народження, дитинство, молодість, старість. Їх перше кохання, перші помилки, перші успіхи і розчарування, дилема вибору — служіння Богу чи кохана жінка.
Раджу всім, хто любить романтичні твори, адже відчуття від “Ті що співають у терені” найтепліші, найпрекрасніші. Колін Маккалоу пише досить красиво, що робить читання ще більш захопливим і приємним.
«Цілюща сила думки» Хей Луїза
«Цілюща сила думки» — книга, яка познайомила мене з психосоматикою та методиками Луїзи Хей. Скажу чесно: книга не викликала у мене якихось яскравих емоцій і навіть не зцілила мене:) Більше того, деякі теорії видались мені досить дивними і викликали сумніви щодо їх дії на практиці. АЛЕ в книзі є деталі, на які варто звернути увагу і задуматись. Найпотужнішою силою Луїза Хей вважає ЛЮБОВ. Любов до себе — ось що важливо. Любити себе, своє оточення, свої вчинки, свою роботу, свою сім’ю. Любити все, що ти робиш і відсторонюватись від усього, що тебе засмучує чи погано впливає.
Ми можемо обирати Любов так само, як сум чи злість, заздрість чи жадобу, але ж чому ж не обрати саме Любов?
«Країна припливів» Мітч Каллін
«Країна припливів» — шокуюча і захоплююча. Книга, яка одночасно викликає емоції жалю, подиву і розгубленості. В цьому романі оповідається про одинадцятирічну дівчинку, яка тікає у свій власний світ фантазій від реальності — батьків-наркоманів, трупів, бідності, жорстокості. Страшно і чарівно одночасно!
«Худеем вместе» Наталія Могилевська
Прочитала на одному диханні! Книга видалась набагато сильнішою і цікавішою, ніж я думала. Вона не про дієти, голодовки чи дні “на воді/на яблуках/на кефірі”, а про самопізнання, гармонію з собою та своїм тілом, мотивацію, медитацію. Наталія Могилевська розкриває міфи спортзалів та ненависних тренувань, виснажливих дієт та емоцій ненависті, що виникає через нелюбов до себе. Вона дуже відверто, до сліз, описує свою депресію, свій нещасливий і розгублений період в житті, коли навіть не хотілось існувати, коли не було сенсу і ніщо не приносило радість.
У книзі Наталія Могилевська разом з лікарем-ендокринологом Наталією Самойленко дуже цікаво розповідає про те, що і чому варто їсти, що їжа це не просто щось смачне, а це цілий ресурс сил та енергії. Все те, що ми їмо має бути усвідомленим, про кожну страву чи продукт ми повинні мати відповідь на просте питання «А що я отримаю від цієї їжі?».
Деякі списки і таблиці хочеться роздрукувати і мати завжди під рукою, на стільки вони цікаві, доступні і прості.
Дуже рекомендую! І не тільки тим, хто хоче схуднути, а тим, хто хоче бути здоровим та щасливим.
Наразі, за порадою моєї колеги Галини Соколової, читаю роман Маріши Пессл «Некоторые вопросы теории катастроф». Емоції, що він викликає, — легкість і радість.
Також, у найближчих планах «Історія моди» та третя частина моєї улюбленої «Манюні» Наріне Абгарян.
Тетяна Гонченко, редакторка блогу
Серпень почався з «Бункера». Книга, що нагадує «Гру престолів» — несподіваними смертями героїв, які, здавалося б, мали жити до кінця, бо були схожі на головних. Проте не лякайтесь, це єдина схожість з романами Мартіна. Загалом це якісний та яскравий постапокаліпсис.
У світі щось сталось. Вижили тільки люди, що живуть у величезному бункері, основна частина якого знаходиться під землею. Тих, хто проштрафився – відправляють на поверхню. Їхня місія – протерти лінзи, через які мешканці бункера дивляться на довколишній світ. Після протирання лінз люди гинуть від інтоксикації.
Правдоподібно виписаний продуманий світ бункера ще довго потім живе в голові. Загалом “Бункер” – це трилогія, але українською переклали поки тільки першу частину. Друга є в російському перекладі. А третя – тільки англійською. Тож лишається сподіватись, що за них теж незабаром візьмуться перекладачі.
Далі була книга «Як читати класиків» Ростислава Семківа. Враження суперечливі, бо надто вона вже неоднорідна, з невизначеною цільовою аудиторією.
У першій третині відчуваєш, ніби до тебе ставляться, як до підлітка – бо розписувати на три сторінки про те, що читати книги можна в транспорті чи на пляжі – це, вибачте, трохи занадто. Ближче до середини стає краще – текст перетворюється на такий, що для підлітка стане скучним.
З іншого боку, для продуманого затятого книголюба ці всі поради почитати класиків теж будуть безглуздими – він і так в курсі, і давно це прочитав. Але для хаотичного книголюба, який давно забув університетську програму і стрибає книжками без всякої системи – цілком підійде. Принаймні, надихає.
А потім мені потрапила до рук книжка Стейнбека «Грона гніву». І це було просто вау. До речі, українською її перекладали буквально цього року. 600 сторінок пролетіли, як мить, і дуже не хотілось відпускати цю атмосферну, хоч і нереально важку книгу. Буду тепер радити її всім і кожному, і занесла у особистий список мастрідів, які треба інколи перечитувати.
Потім проковтнула новинку від «Комори» — книгу словацького письменника Балли «Іменем батька». Докладніше про неї писала тут.
Буквально за кілька поїздок в метро, проковтнула «Сараєво для початківців». Навіть дивно, як можна так смачно писати про війну.
А зараз паралельно читаю дві книги — «Вартові» та «Щоденник війни зі свиньми». В планах на вересень також нова книга Жоеля Діккера, що вийде до Форуму у ВСЛ та «Моє сторіччя» Ґюнтера Ґрасса.
Галина Соколова, менеджерка з закупівель
«Нomo Deus» Ювал Ной Харарі
Страшнувато стало. Не подобається почуття неповноцінності й непотрібності. Автор ще й підкреслює, що «Людина божественна» – це не про нас, а про багатих, в цивілізованих країнах які живуть. Добре, хоч війну не передрікає. Попередня книга, «Sapiens» – виходить на кшталт першоджерела, з якого випливає, власне, «Homo Deus». Хоча, читати можна відразу з другої книги.
Вдалий збірник оповідань «вампірських» авторів, Ніл Ґейман теж є, але у вигляді вірша. Основний посил – вампіри бувають різні. Не потрібно пропускати передмову – там факультативно вас познайомлять з історією написання та авторами книг на предмет того, що саме вас цікавить.
«Доктор Сон» Стівен Кінг
Продовження відомо-екранізованого роману «Сяйво». Я, взагалі-то, першу книгу не читала, тільки знаю, приблизно, у чому там справа була. У «Докторі» є досить флешбеків у «Сяйво», так що все зрозуміло. Можна читати другу відразу, без першої. Головний герой, подорослішавший Денні Торранс, який не перестав з роками бачити привидів (тобто «сяяти») намагається в міру своїх сил допомагати людям похилого віку у хоспісі, але йому всіляко заважає алкоголізм, докори сумління і ті ж таки примари. Коротше, всіх врятувати неможливо, але потрібно намагатися. Буду тепер сперечатися зі всяким, хто скаже, що Кінг «списався». Читається так, що забуваєш про час.
«Всеобщая история чувств» Діани Акерман
Книгу мені порадив почитати мій колега, Олексій Кравченко, тому що Діана, в першу чергу, відома нам як автор «Жены смотрителя зоопарка». Тобто не просто нон-фікшн, а художній і «жіночий». Ця книга про відчуття, які ми отримуємо через органи чуттів: нюх, дотик, зір, слух, смак… Про кожне почуття окремий розділ. Багато наукових фактів, але автор їх комбінує з пропозиціями типу: ось сиджу я в кріслі, тримаю кришталевий келих з вином запашним рубінового кольору, дивлюся на океан, що видно з вікна мого будинку, їм фуа-гра і т.д. Про пестячий тіло одяг, про бульбашки на язиці, про волоссячко дибки (на ногах)… Потім знову все з біологічними, хімічними термінами (молекули, реакції, віруси) і знову: я роблю малюку масаж, він вигинає спинку і сопе. Може, це і є «жіночий нон-фікшн»?
Зараз читаю «Страдающее Средневековье. Парадоксы христианской иконографии». Автори : Сергій Зотов, Дильшат Харман, Михайло Майзульс. Цікаво і картинок багато 🙂
У планах на вересень: Т.Толстая «Кысь», Стівен Кінг «Сияние» і «Линкольн в Бардо» Джорджа Сондерса.
Юлія Мальцева, менеджерка з закупівель
«Cлаветне життя Ей-Джея Фікрі» Ґабріель Зевін
Неймовірно затишна та душевна книжка, яку можна прочитати за пару вечорів. Та в той же час вона настільки глибока і насичена, що згадуватиметься ще довго. В книжці є і романтична крихітна книгарня, єдина на маленькому острові; і лінія психологічного розвитку головного героя: від похмурого сноба до щирого, люблячого чоловіка і батька; трохи дивакувата, але гарна дівчина; майже детективна історія з викраденням коштовної книги; поліцейський, який змінив своє життя, почавши читати; драма молодої дівчини і покинута дитина; письменник, який шукає натхнення в барах і дівчатах; кохання вже зрілих, дорослих людей і багато іншого. Ну і звісно книги. Багато книг. Дуже багато книг.
Як авторові вдалось гармонійно поєднати всі сюжетні деталі і вони не перетворилось у “солянку” — досі дивуюсь. Але зробив він це чудово. Тому історія про книгаря Ей-Джея Фікрі безсумнівно потрапляє до переліку улюблених книжок.
«Маленький друг» Донна Тартт
Читала цю книжку головним чином через авторку, адже готова читати все, що вона напише. Вона з тих небагатьох сучасних авторів, хто вміє дійсно якісно писати: захопливо про важливі теми, з великою кількістю майстерно переплетених сюжетних ліній, характерів, детально виписаних важливих дрібниць. Її герої стають ніби рідними, з ними проживаєш всі описувані події, відчуваєш з ними. Донна Тартт дійсно майстриня письма.
Та все ж довго не хотіла братись до читання саме «Маленького друга». Адже знала, що після «Щигля» та «Таємної історії» вона мене не вразить. На жаль, була права. Насправді книга напрочуд атмосферна і дуже літня, адже події розгортаються під пекучим сонцем американського півдня. Починається вона, як і попередні романи Тартт, зі смерті – гине маленький хлопчик. І це стає драмою, що торкнеться та змінить життя всіх членів великої родини.
Далі історія перетворюється майже на детективну, коли сестра хлопчика, через багато років, береться розслідувати його загибель. А далі 600 сторінок розповідей, описів, переживань, вир не дуже пов’язаних сцен… Ця книжка не є стандартною історією з зав’язкою, кульмінацією і фіналом. Тартт пише про все, і ні про що конкретне: у вузол вплітає одне, друге, третє… і не розплітає. І нехай такий стиль оповіді дійсно передає хаотичну плинність реального життя, але від книги хочеться іншого.
Тим не менше, книгу хотілось читати, бо це дійсно якісна проза. Тому щиро можу радити тим, кому важливі герої, хто шукає в книгах переживань, співучасті, неквапливих історій і кому цікаво в кінці оповіді ще помріяти про подальшу долю головних героїв.
Залишились поза увагою «Коротка історія семи вбивств» Марлона Джеймса та «Смакова повія» Джесіки Том — ще не дочитала, тому враження написати важко, адже дуже неоднозначні емоції від обох.
Олексій Кравченко, категорійний менеджер
На початку серпня обговорювали з колегами принади нового видання книги Роберта Пірсіґа «Дзен та мистецтво догляду мотоцикла. Дослідження цінностей» (вперше українською та з унікальним поліграфічним оформленням від «КМ-БУКС»). Вони сказали, що книга має мені сподобатися. Звісно, я не зміг пройти повз таку пораду. Тепер можу за це подякувати, адже книга виявилася дійсно «моєю» (все ж, робота пліч-о-пліч дається взнаки ;)).
Сама книга – така собі автобіографічна «роад-повість», під час якої автор переплітає розповідь про подорож у компанії сина-підлітка та друзів на мотоциклах з роздумами про сутність буття. Причому, як і у дзенській традиції, винесені у назву цінності ним розглядаються не стільки з етичної (тим паче моралізаторської) точки зору, а скоріш як віднайдені власні шляхи до просвітлення та осягнення життя.
Книга в свій час (1974 р.) несподівано стала бестселером (до цього рукопис був більш ніж 100 (!) разів відхилений видавництвами) й наразі продалася вже тиражем більш ніж 4 млн. примірників. Сам автор пояснював це актуальністю книги (дійсно, можемо віднайти в ній «розквітлу» тоді ідейність хіпі, співзвучність тогочасній масовій захопленості індуїзмом та навіть в дуже значній мірі рухом «антипсихіатрії».
Власне, щодо останньої, Пірсіг постійно рефлексує над трансформаціями, які відбулися з його особистістю після проходження сеансів електрошокової терапії, які мали місце в його житті під час дворічного перебування у психіатричних закладах).
Також минулого місяця пробрався до корпоративної бібліотеки та запасся на відпустку книжкою «Викрадачі вогню. Таємна революція змінених станів». Сама назва одразу відправляла до прометеївського міфу й налаштовувала на розвідку чогось табуйованого та бунтарного. Власне, так і виявилося, та ще й через дуже цікаву точку огляду – сучасних «корпоративних» (у різних професійних спільнотах – від американських «морських котиків» до менеджменту компанії «Гугл») практик досягнення екстатичних станів, які сприяють більшій продуктивності та призводять до підвищеної ефективності роботи.
При цьому, сам стан екстазу (у широкому сенсі – досвід «виходу за межі себе»), досягнутий чи то фізичними наднавантаженнями, екстремальним спортом, або часто й законодавчо забороненими засобами, як-то наркотики, розглядається як ключовий (а інколи й взагалі необхідний) елемент багатьох звершень – чи то випрацювання надчутливості, супер-командної роботи, евристичних прозрінь, які в свою чергу постають як рушійні сили загального цивілізаційного прогресу (як у випадку революційних технічних розробок). Власне, це й змушує авторів поставити питання, чи не пора вже серйозно підійти до питання більш ширшого вивчення (та впровадження!) таких досвідів.
Серед дитячих серпневих ТОПів по «годинокористуванню» (на додачу до читання, включає в себе випробування книги на міцність, водонепроникність, аеродинаміку та багато іншого:) відмічу книгу «Тваринопедія. Зібрання найдивовижніших створінь на землі» видавництва «Книголав». Неймовірна строкатість та палітра кольорів, чудова гама (інакше ніж святом для очей й не назвеш) кумедна карикатурність тварин та дотепна грайлива їх класифікація («базіки», «затяті оборонці», «рожеві симпатяги») – укріплюють у враженні, що книга скоріш для милування, ніж пізнавальна (хоча й самих тварин представлено теж сотні!).
Також, в серпні смакували новими книгами з саги про жителів Містечка, нещодавньої ювілярки Ротраут Сузанни Бернер. Цього разу – віммельбухом «Летняя книга» та віршованою історією «Петер и Кнопка».
Що читати співробітники Yakaboo у липні, можна дізнатись тут.
8 thoughts on “Від Харарі до Могилевської: що читали співробітники Yakaboo в серпні”