Від Пратчетта та Орвелла до «Хозарського словника»: що читали співробітники Yakaboo в липні

Ми в Yakaboo закохані в книги. Тому не тільки їх продаємо, а й дуже багато самі читаємо. В цьому матеріалі розповідаємо, що читали співробітники Yakaboo в липні.

Катерина Мединська, категорійна менеджерка:

«Бузкові дівчата» — Марта Холл Келлі

Книга, яка мене зачепила з першої сторінки. В ній — переплетіння жіночих доль. І тільки на останніх сторінках дізнаєшся, як вони між собою пов’язані. Історичний роман, заснований на реальних подіях. Це трагічна історія, але водночас захоплююча.

Ця книга не зможе залишити байдужим кожного, хто її прочитає.
Раджу всім!

«Гора між нами» — Чарльз Мартін

Книга, яка була прочитана у відпустці. Гостросюжетний авантюрний роман. Читається на одному диханні. Неймовірна історія сильних духом людей, історія про кохання, історія про те, як доля випадку змінює усе життя, історія про виживання. Прочитавши книгу, вирішила подивитись фільм. Але фільм – це жах, він не передає всієї атмосфери книги, її зміст, глибину. Ще раз довела собі, що книги набагато кращі, ніж екранізації!

«Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього» — Ювал Ной Харарі 

Одна з найкращих серед нон-фікш книжок для мене. Якщо коротко, то книга про еволюцію та історію розвитку виду Homo sapiens, як людина впливала і впливає на середовище, в якому живе. Книга є науковою працею, але читається дуже легко і невимушено, мінімум дат та імен. Автор дуже лаконічно аналізує історію людства від часів появи першої людини до наших днів. Автор описує когнітивну, аграрну, наукову, промислову революцію, розвінчує безліч міфів та висуває ряд сміливих гіпотез щодо минулого і майбутнього виду Homo sapiens.

Для себе особисто я відкрила багато нових і цікавих фактів про людство та еволюцію. Книга, яка змушує замислитись!

Найближчим часом планую прочитати: «Атлант розправив плечі», «Доставка щастя», «Щоденник Бріджит Джонс».

Тетяна Гонченко, редакторка блогу Yakaboo:

«Висотка» — Джеймс Баллард

В липні мені щастило на гарні книги, жодної не хотілось кинути на півдорозі. Про «Висотку» Джеймса Балларда я вже писала докладніше в рецензії. Якщо коротко, то це дивна книга без лінійного сюжету, і з маломотивованими сценами жорстокості – всі всіх б’ють, вбивають та їдять домашніх тварин. Це було незвично, але так добре написано, що я не тільки за два дні проковтнула книгу, а й екранізацію потім подивилась. Фільм теж яскравий, але книга таки краще.

«Далі жити» — Наріне Абґарян

Наступною прочитала «Далі жити» вірменської письменниці Наріне Абґарян. У червні читала «З неба впало три яблука» цієї ж авторки, і вона так мені, що називається, зайшла, що довелося купувати ще одну книгу. Вони мало чим відрізняються одна від одної – обидві розповідають про життя невеличкого села між Вірменією та Азербайджаном. В обох треба запам’ятовувати складні вірменські імена героїв, бо в наступному розділі, або через один, може виявитись, що йдеться про бабусю героїні попереднього розділу. Чи про прабабусю. Чи про сестру. Чи про сусіда. Коротше, долі селян тісно переплетені, і в книзі розповідається про кілька поколінь мешканців села. Підозрюю, що це не остання книга Наріне Абгарян, яку я купила. Надто вже добре пише авторка.

«Баборня» — Мирослав Лаюк

«Баборня» Мирослава Лаюка приємно вразила. Молодий автор порадував своїм дебютом – в книзі хороший гумор, добре виписана сюжетна лінія.

«Століття Якова» — Володимир Лис

«Століття Якова», яке, здається, всі вже прочитали, потрапило мені на очі тільки зараз. Здалось, що Володимир Лис — це така собі чоловіча версія Люко Дашвар. Не дивно, що й тиражі у них приблизно співставні. Книга, безумовно, хороша, чіпляє, і затягує. Читала в метро, зранку, перед сном, під час обіду і взагалі в будь-яку вільну хвилину, бо дуже хотілось дізнатись, що ж буде далі. Якщо не читали – неодмінно це зробіть, воно того варте. А от екранізація мені не сподобалась.

«Правда про справу Гаррі Квеберта» — Жоель Діккер

А ще буквально за пару днів проковтнула книгу «Правда про справу Гаррі Квеберта» Жоеля Діккера. У неї є недолік – в ній 700 сторінок. Не надто зручно читати стоячи в метро, та й тягати з собою в сумці таку цеглину теж не сильно приємно. Тож довелося з нею розправитись пошвидше. Тим більше, що цей детектив дійсно дуже захоплює, і читати його повільно просто неможливо.

Наразі почала «Бункер» Г’ю Гоуї, бо люблю антиутопії і коли події відбуваються у замкнутому просторі. А потім, напевно, прочитаю «Як читати класиків». Давно пора дізнатися, як же їх читати.

Олексій Кравченко, категорійний менеджер:

«Хозарський словник» — Мілорад Павич

Липень був для мене періодом занурення у творчість сербського письменника Мілорада Павича. Звісно, почав з його візитівкового «Хозарського словника» (підігруючи постмодерністській витівці автора, деталізую, що прочитав т.зв. «чоловічу версію», яка відрізняється від жіночої аж одним абзацом).

Мабуть, як і задумував автор, враження доволі суперечливі, або ж знову таки – «нелінійні»: цікава новаторська форма романа-лексикона та барвиста міфопоетична мова протистояли відсутності чіткої сюжетності та історії.

«Остання любов у Царгороді» — Мілорад Павич

Більш рівним, як на мене, виявився роман «Остання любов у Царгороді». Хоча й тут текстове наповнення мало більш ніж умовний зв’язок з формою «посібника по ворожінню» (як було заявлено автором у підназві).

«Звездная мантия» — Мілорад Павич

Потім настала черга «астрологічного довідника для непосвячених» — «Звездная мантия» та роману «Скриня для письмового приладдя» (до прочитання першої ж книги Павича, уявляв собі цей роман, з кресленнями цієї самої скрині, як щось на кшталт «Чемодана» Довлатова, але дістався до книги вже з «деконструкцією» такої аналогії).

«Страшные любовные истории» — Мілорад Павич

На завершення Павичевої епопеї, була прочитана збірка оповідань «Страшные любовные истории». Власне, його калейдоскопічні романи теж можна сприймати як своєрідні збірки оповідань, але моя любов до жанру саме класичного оповідання, підживлювала інтригу. Й уже на половині збірки, майже «без надії сподіваючись» ☺, натрапив на чудову розповідь – «Російський хорт», в багатошаровій структурі якої Павич немов би кристалізував весь свій творчий потенціал.

«Шукай і знаходь. Тварини» — Тьєррі Ляваль

Липневим фаворитом серед дитячих книжок була віммельбух-енциклопедія «Шукай і знаходь. Тварини» Тьєррі Ляваля. Книга чудово слугує пильнувалкою-пошуківкою та втамовує у малечі «спрагу» до вивчення нових слів (яких там сотні!). Щоправда, відзначу дещо чудернацький підхід автора до створення, на перший погляд, реалістичних ілюстрацій (досить дивно було виявити на усіх профільних зображеннях тварин пару очей, замість одного).

«Заховані в природі. Шукай, лічи, рахуй!» — Агнез Баруцці

Також активно «використовувалася» книга «Заховані в природі. Шукай, лічи, рахуй!», хоча більшою мірою як об’єкт милування.

«До нас на чай заходив тигр» — Джудіт Керр

Серед книг «зі вже придуманими за батьків історіями» ☺ виділялася «До нас на чай заходив тигр!» Джудіт Керр – книга про те, як у нашій повсякденності завжди знаходиться місце для Дива та Добра.  

Віктор Слюсаренко, співробітник колл-центру:

Призупинивши роботу над одним із творчих проектів, я закінчив написання чергового оповідання і нарешті повернувся до роботи над романом. Цілком доречно в мене відбулася зустріч із засновницею «Клубу Анонімних Авторів» Таіс Золотковською. Але, щоб трохи писати, треба багато читати.

«1984» — Джордж Орвелл

Люблю порівнювати книги і фільми. Тому прочитав новелізацію фільму «Термінатор» Рендалла Фрейкса і подивився екранізацію роману «1984» Джорджа Орвелла. В обох випадках книги є кращими, ніж фільми. До речі, роман «1984» варто прочитати кожному, це так званий мастрід.

Крім того, в липні дочитав горор-альманах «Крамничка жахіть Том 2». Загалом збірка сподобалася, кожен знайде в ній щось своє. Страшно мені не було, але місцями було страшенно цікаво.

«Асистент», «Грішниця» і «Двійник» — Тесс Ґеррітсен

Дочитав Тесс Ґеррітсен «Асистент», «Грішниця» і «Двійник». Продовжуючи цикл, авторка більший наголос робить не на треш (м’ясо і кров), а на детективну складову. Цікаво, коли наприкінці всі деталі головоломки збираються докупи. Усім книгам 8/10 балів (суб’єктивна оцінка).

«Морт» — Террі Пратчетт

Зараз закінчую читати Террі Пратчетта «Морт» (Мор, ученик смерти / Mort) із циклу “Дискосвіт”, підцикл “Смерть”. Непогане гумористичне фентезі. Можливо, років 10-15 тому воно “смакувало” би мені ще більше. Планую продовжити цей цикл і прочитати «Мрачный Жнец» і «Вор Времени» (на жаль, є лише в російському перекладі).

Афоризми і вислови Конфуція

Пасивно (по сторінці в день) читаю Конфуція. Це не таке чтиво, яке можна «проковтнути» за тиждень.

«Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки» — Таіс Золотковська

Почав читати книгу Таіс Золотковської «Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки». Це мотивує писати більше.

Ще є в планах на серпень Умберто Еко «Ім’я Рози» і Курт Воннеґут «Колиска для кішки». Тільки б часу вистачило 🙂

Світлана Карпета, pr-менеджерка:

«Серцедер» — Борис Віан

Це, напевно, одна з найдивніших книжок, які я коли-небудь читала. Починаєш читати – здається лінійною історією, але потім маленькі деталі дають тобі зрозуміти, що все не так просто. Історія виходить за межі абсурду і стає магічним реалізмом по-французьки.

Мені дуже сподобалось, як написана книжка. Стиль Віана чудовий і переклад з французької просто неймовірний. Такий текст – це насолода для будь-якої людини, яка любить ТЕКСТ! І ще – ілюстрації. Вони справді дуже атмосферні і повністю резонували з моїми картинками в голові.

«Як читати класиків» — Ростислав Семків

Це друга книжка Ростислава Семківа, яку я прочитала, і я в неї закохана. Це книга як гід до читання. Це стосується не тільки класики, а й літератури у цілому. Допомагає зробити процес читання більш раціональним, систематизувати весь читацький досвід і рухатись далі до нових читацьких звершень – до Пруста і Кафки, наприклад. Пан Ростислав так і говорить: “Не бійся не дочитувати книжки і відкинь слабкі, читай в задоволення!” Це справді надихає!

Про цю книжку я б могла писати дуже багато, але виділю ще одне – в кінці є списки літератури. Вони настільки різноманітні, що можна знайти все! Наприклад, я знаю, що у мене лакуна у літературі Середньовіччя, тому відкриваю список книг цієї доби і вуаля – я готова підкорювати “Трістана та Ізольду”.  Або, у мене складний період в житті і я не знаю, до кого звернутися по допомогу, і тут, як Супермен, з’являється Ростислав Семків і пропонує мені “Книги першої психологічної потреби”. Чи не чудово?)

«Міряй важливе. OKR. Проста ідея зростання вдесятеро» — Джон Доер

OKR – це метод організації робочого процесу в компанії, який полягає у визначенні цілей (Objectives) та ключових результатів (Key Results). Дивлячись на те, що я знала про іншу систему – MBO (Management by Objectives), мені стало цікаво, чим кращою є OKR, чому її використовують найуспішніші компанії світу. І книга дає вичерпну відповідь. Мені сподобалось поєднання теорії, практичного застосування і життєвих історій. Увесь цей “пакет” дає можливість зрозуміти ґрунтовність цього методу, його доцільність і високу ефективність. Поки я гадаю, чи можна якось це застосувати для свого особистісного розвитку, але це цілком вірогідно. Головне спробувати.

Щодо планів на майбутнє, то я не часто планую на довгострокову перспективу, що буду читати. Зазвичай, я читаю спеціалізовану літературу, non-fiction і художку паралельно.
З художньої літератури я збираюсь читати «Портрет Доріана Грея» чи «Великого Ґетсбі» в оригіналі. Я не дуже часто використовую англійську мову, а мова потребує постійної практики.

«Творча впевненість» — книжка, яку я купила на Книжковому Арсеналі і яку відкладаю на потім, як десерт. Сподіваюсь, цього місяця я до неї приступлю. І, звичайно, буде якась книга з маркетингу. Поки я не обрала, яка саме, бо ще дочитую попередню.