Щомісяця співробітники Yakaboo розповідають про свої враження від книг, які вони прочитали останнім часом.
Олександра Ліхобіцька, promo-маркетолог
«Kateryna» – одне з найочікуваніших видань кінця 2018 року від видавництва «Основи». Це українська класика у новій інтерпретації. Поему Шевченка «Катерина» переклали англійською та представили в сучасному дизайні з ілюстраціями Миколи Толмачова.
Коли береш книжку до рук, одразу вражають її розміри та якість паперу. Від знайомого ще зі школи твору залишається лише назва. Неочікувано свіжий погляд художника та англійський переклад розкривають твір цілком по-новому.
Книжку не хочеться випускати з рук. Саме ця «Kateryna» стане прекрасним подарунком або доповненням власної бібліотеки. Книжка вийшла всього двотисячним тиражем, а ілюстрації вже після друку видання були представлені на виставці в галереї сучасного мистецтва «The Naked Room», де їх можна було придбати. ⠀
Що я можу сказати… серце завмирає, як тільки береш цю книжку до рук. Тому вважаю, що це суцільний must have будь-якої літературної скарбнички.
Юлія Мальцева, менеджерка з закупівель
Що можна коротко сказати про книжку, в якій понад 700 сторінок? Коротко тільки те, що полюбляю читати такі «цеглини». Задоволення від тексту вистачає на довше. І ця книга не стала винятком.
Роман «багатий», якісно написаний (і перекладений). В ньому є все те, що має бути в «справжньому» романі. Декілька дійсно важливих, цікавих, психологічно виписаних персонажів, сплетіння доль, неочікувані (чи очікувані?) повороти в сюжеті, трагізм і гумор, любов і драма, таємні організації, хакерські атаки та вбивство.
Історія формується навколо дівчини Піп, котра ненавидить своє справжнє ім’я – П’юріті. Вона шукає батька (ім’я якого мати дівчини охороняє як страшну таємницю), з надією не тільки познайомитися з ним, але й отримати гроші для розрахунку з боргами за навчання. І, при цьому, намагається віднайти саму себе. Саме ця дівчина і стає сполучною ланкою між іншими персонажами, до життя яких вона доторкнеться більшою чи меншою мірою.
Крізь текст відчувається, що автор – інтелектуал, який багато знає і піднімає значні соціальні теми, обережно пов’язуючи їх з історією, культурою та, власне, персонажами роману.
Книга про людське, про важливе, про наше «хворе» суспільство, яку дуже цікаво читати. Попри її обсяг.
Юлія Близнюк, SMM-менеджерка
Безробітній чоловік купує авіаквиток до Рима і вирушає на борт з саморобною бомбою у валізці. Він планує підірвати літак у повітрі над океаном. Його дружина з дітьми отримають 300 тисяч доларів компенсації – суму, на яку чоловік застрахував своє життя. Це один з епізодів з роману Артура Гейлі «Аеропорт».
Дуже люблю динамічні сюжетні книги, і романи Гейлі – саме з таких. Профіль цього письменника – так звані виробничі романи. Автор детально вивчав, як функціонує певна установа чи заклад, як-от готель, аеропорт чи лікарня, а потім робив його місцем дії свого роману. Герої його книг – це і клієнти, і персонал усіх ланок – від покоївок чи касирів до найвищих керівників. В результаті виходить густонаселений роман, у якому всі персонажі – наче гвинтики в ідеально змайстрованому механізмі.
Головний герой – директор аеропорту Мел Бейкерсфелд. Одного дня на його плечі звалилася ціла купа проблем – найсильніша завірюха за останні кілька років, затримки у розкладі відправлення літаків, аварія на одній зі злітних смуг, сварка із дружиною, демонстрація місцевих активістів і, звісно ж, вишенька на торті – терорист на борту літака. Усе це він розгрібатиме протягом 500 сторінок книги, що описує події лише одного вечора.
Після цієї книги ваші польоти будуть геть інакшими. Ви будете знати купу цікавих фактів про літаки, їхні маршрути, роботу диспетчерів і стюардес, хитрощі авіакомпаній, безбілетників та купу іншого. Хоч книжка написана 50 років тому, і відтоді багато чого змінилося, цей часовий розрив зовсім не відчувається. Хіба що персонажі не користуються смартфонами.
У лютому здолала книгу, до якої кілька місяців боялася підступитися. Це «Світила» Елеанор Каттон. Чималий 800-сторінковий роман зі щільно надрукованим текстом відлякував не стільки розміром, скільки похмурою атмосферою і своєю потенційною занудністю. Як виявилося, дарма боялася. Тепер ця книжка – точно одна з моїх улюблених.
1866 рік. Містечко Гокітика у Новій Зеландії. Тут панує золота лихоманка. Сюди, на край світу, з’їжджаються з усіх континентів. Кожен хоче миттєво розбагатіти, за кілька місяців заробивши на дорогоцінному металі капітал на все подальше життя. Якось один із копальників загадково гине. У цю історію так чи інакше вплутані два десятки жителів Гокітики. Щоб зняти з себе підозри, кожен з них починає розплутувати клубок подій, аби знайти справжнього злочинця.
Неквапливий детектив з великою кількістю персонажів здолати нелегко. Тут у кожного своя історія, свої мотиви, свої зв’язки із вбитим. Непогане тренування для мозку – втримати це все в голові протягом кількох днів, тижнів чи, можливо, місяців читання. Але наполегливий читач буде винагороджений добре скроєною і майстерно розказаною історією. Головне – пробитися крізь броню першої сотні сторінок. Що далі, то цікавішим стає це чтиво.
Поступово підбираючись до фіналу, розумієш: знати, хто був вбивцею, не так уже й важливо. Уважний читач зрозуміє це задовго до кінця книжки. Вабить сам стиль, манера оповіді, цей багатий всесвіт, частиною якого починаєш себе відчувати.
Роман став лауреатом Букерівської премії 2013 року: це найтовщий роман серед відзначених «букером» книг, а його авторка Елеанор Каттон – наймолодша букерівська лауреатка, отримала премію 28-річною. Це ще одне підтвердження тому, наскільки це важлива і хороша книжка.
Олексій Кравченко, менеджер з закупівель
В лютому продовжив цьогорічну практику читання довгоочікуваних та відтермінованих власних мастрідів. Цього разу, нарешті, дістався до збірника оповідань (чи не найулюбленішого мого жанру) та есе Борхеса. До читання я вже підійшов з багажем упереджень та певної настороги, адже встиг до цього прочитати збірки інших прославлених латиноамериканців Маркеса та Кортасара. Якщо в останнього зміг виділити декілька оповідань, то перший взагалі відверто розчарував. Все ж, вже перші оповідання з циклу «Всезагальна історія безчестя» розставили все на свої місця. Потужно та колосально містко, де на 5 сторінках перед нами може постати ціла епоха.
Разом з тим, на мою думку, як і всі письменники-енциклопедисти (коментарі видавців яких часом майже дорівнюють об’єму авторського тексту), Борхес приречений зараз на елітарність. І не у розумінні якоїсь інтелектуальної обраності читача, а скоріше тієї особливості вільного часу, коли він може бути присвячений неспішному та затишно-вдумливому читанню (така доля вже спіткала Пруста, та впритул наблизилася до Джойса). Це література не захоплива у «гостросюжетному» розумінні, а яка потребує дещо інших джерел уважності. Її магія криється у «титанічній витонченості», на кшталт майстрів доби Відродження. З розповідей, що найбільше вразили, виділю «Алеф» та «Письмена Господа».
Також в кінці лютого зачепився за наступну книгу – тисячосторінкову «Волшебная гора» Томаса Манна. Але про неї розповім вже наступного разу (сподіваюсь, що встигну дочитати).
Фаворитами з дитячої літератури став комплект «Ботанікум» та «Анімаліум», від «Видавництва Старого Лева». Чудові ілюстрації, що нагадують ботанічні та анімалістичні альбоми ХVIII-ХIХ ст., з передачею тієї ж трепетної зачарованості «складною досконалістю» та «досконалою складністю» світу, в якому ми живемо. У певному сенсі, це дійсно книжки-музеї (як і позиціонується видавцями), з постійно діючими експозиціями довершеного різноманіття природи.
Мар'яна Хемій, редакторка блогу
Книжка від автора бестселера «Заразливий. Психологія вірусного маркетингу» присвячена причинам, що впливають на наші рішення при виборі товару, місця для проведення відпустки, навіть партнера на все життя. Він спростовує магію «кохання з першого погляду» та платонівської легенди про людину-гермафродита, що перебуває в пошуках другої половинки.
Берґер стверджує, що на основі досліджень, проведених науковцями, виявили, що нам сильніше подобається те, що ми частіше бачимо.
Значна частина книжки присвячена роз’ясненню, як поєднується те, що ми водночас хочемо бути подібними на інших та вирізнятися серед них. Ці бажання, на думку Йони Берґера, не суперечать одне одному.
Також ви дізнаєтесь, чому Джоан Ролінґ довго не могла надрукувати Гаррі Поттера, отримуючи у видавництвах відмову за відмовою, Елвісові Преслі радили повернутися до роботи водієм вантажівки, Волта Діснея звільнили на початку кар’єри за те, що йому «бракувало фантазії та креативних ідей»; як присутні з нами в групі впливають на вибір і помилкове рішення, часто – усвідомлене нами; чому найкращими стають спортсмени, що мають старшого брата чи сестру; навіщо купують годинник за 300 тис. доларів, який, до того ж, не показує час; як цінова категорія, в якій працює бренд, впливає на розмір лого, розміщеного на виробі та багато іншого.
Головне, на чому акцентує автор – всі ми приймаємо рішення, на 99 % піддаючись впливам ззовні. І що кожен з нас обов’язково заперечуватиме ці впливи. А чому – хороша нагода задуматись.
Книжка присвячена аналізові одного з популярних методів, що застосовується у тайм-менеджменті – хронометражу. Ця техніка передбачає, що ви записуватимете протягом тижня (а ще краще – двох) все, що робите (тобто якщо добираєтесь на роботу/з роботи і при цьому читаєте – вписуєте обидва ці заняття). Спосіб фіксації може варіюватись – чи це буде таблиця, чи список – вирішувати вам. Чим детальніше буде розписаний кожен день, тим ефективнішими будуть їх аналіз і корекція.
Вандеркам пропонує вносити свої дії у вже готову таблицю (її, до речі, будь-хто може скачати на сайті авторки) з часовим інтервалом 30 хв. Що це дає? Нам здається, що чи кожна хвилина під контролем, і що зробити більше (краще, швидше) ми не можемо, бо цьому є об’єктивні причини – обмеженість доби 24-ма годинами. Водночас мало хто з нас користується опціями в додатках смартфона, які фіксують час, проведений у фейсбуці чи інстаграмі (або витрачений на інших пожирачів часу), щоб реально оцінити часові втрати й перерозподілити увагу на цінніші для здоров’я, кар’єри чи стосунків заняття.
Авторка зібрала і проаналізувала тижневі хронометражі ста жінок, які заробляють понад 100 000 доларів на рік, та виявила, яким чином їм вдається поєднувати успішну кар’єру з вихованням кількох дітей, втримуючи в балансі інші важливі сфери (здоров’я, саморозвиток, відпочинок тощо).
Тут ви знайдете багато цінних порад, зокрема те, що не варто боятись делегувати певні обов’язки іншим (співробітникам, колегам, домогосподарці чи няні), і дивитись на даний нам усім однаково час не як на добу з 24 годин, а як на тиждень, що містить 168 годин. Це дозволяє мислити гнучкіше, плануючи свій робочий час не у визначені години, наприклад, звичні для них з 9.00 до 17.00, а варіювати їх, допрацьовуючи увечері чи на вихідних.
Звісно, такі поєднання не застосовні до всіх без винятку професій (якщо ви прив’язані до графіка магазину чи іншого закладу, що надає послуги клієнтам у визначені години), та в більшості з них це зараз можливо – завдяки інтернету і мобільним телефонам часто виконання робочих завдань не прив’язані до локації та можуть виконуватись у будь-який час.
Тому, якщо ви можете керувати власним робочим графіком, маневруючи між тим, щоб відвезти дітей в школу чи дитсадок, заняттям йогою, робочою зустріччю та іншими рутинними задачами, чому б цим не скористатись? 2-3 години, присвячені роботі у суботу, вивільнять вам можливості для відвідання, до прикладу, басейну у середу, а робоча зустріч, проведена у вівторок з 19.00, дозволить в четвер в обід бути присутньою на важливому виступі дитини. Формально ви залишаєтесь у графіку, що передбачає 8-годинний робочий день, на практиці ж перебудовуєте його під себе, витворюючи власну мозаїку, як називає досліджувані хронометражі Вандеркам.
Перед стартом читання книжки раджу проаналізувати власні таблиці, це дозволить відкрити слабкі місця вашого тижня, а як далі з ними працювати – дізнаєтесь, прочитавши «Я знаю, як їй все вдається».
Світлана Карпета, PR-менеджерка
Я взялась за цю книжку із розумінням, що я можу розпоряджатися своїм часом більш раціонально. Є багато крутих книжок із тайм-менеджменту, але проблема прокрастинації насправді набагато глибша, ніж просто налагодження ритму роботи — це психологічна проблема.
Мені дуже сподобалось, як структурована книжка: перша частина націлена на розуміння прокрастинації, а друга — на її подолання. Автори звертають увагу на різноманітні причини відкладання все на потім, адже кожен прокрастинує по-своєму. Думаю, що ця книжка буде корисна багатьом навіть для розуміння себе і свого характеру.
Є люди, які шукають відповіді на будь-які питання у книжках. Ось я належу до категорії цих людей. Мене зацікавила, як працює економіка — я купила книжку.
Книжка крута для тих, хто хоче зрозуміти, як функціонує все пов’язане із купівлею, продажем, матеріальними вигодами, розподілом ресурсів. Я, наприклад, поповнила свій словниковий запас новими словами, дізналась як працює світовий обіг коштів, чому одні країні мають високий ВВП, а інші — низький і багато іншого. Якби треба було описати «Економіку» Ха-Юн Чанґа у трьох словах, це були б “лаконічність”, “інформативність” і “доступність”.
12 thoughts on “Що читали співробітники Yakaboo в лютому: тайм-менеджмент, економіка та захопливий роман на 800 сторінок”