Українські видавці у Лівані. Бейрутський книжковий ярмарок

Більшість моїх друзів і знайомих в унісон тихенько запитувала: «Не страшно? Ти дійсно туди летітимеш?» І проводжали, неначе фронтового кореспондента у «гарячу точку». І можна було набрати бадьорого і поважного вигляду, наче це і справді так. А виявилося, що Ліван просто чекав на нас, щоби показати себе, познайомитися і, звісно, разом попрацювати. Завдяки небайдужим людям – панові Послу України в Лівані Ігорю Осташу та його дружині – видавчині, науковцю, письменниці Марині Гримич – Україна вперше взяла участь у традиційному Бейрутському книжковому ярмарку. І мені пощастило потрапити до кола українських видавців, які, власне, і представляли там нашу країну.

22_12_4_3


Щось невловиме є у повітрі над цією прадавньою землею, якийсь пряний запах, що розслаблює думки і загострює сприйняття. Чи то винен самум, що несе тонкі піщані хмари з Саудівської Аравії, чи якісь екзотичні дерева, що квітнуть бучно й барвисто, чи сам неспішний східний плин життя, де до будь-якої домовленості додають «Іншалла!», покладаючи на божественні сили саму можливість уже обумовленої зустрічі. І пояснюють: «Це ж Ліван!»

Так, Ліван – земля, де уживаються люди багатьох вірувань і конфесій, які подолали тернистий шлях співіснування, далеко не завжди мирний і безкровний, але здатний привести до хоч би якої крихкої рівноваги і вміння жити поряд із такими різними сусідами. Де додержуються «конфесійного» принципу, згідно з яким президентом має бути християнин-мароніт, прем’єр-міністром – суніт, а головою парламенту – шиїт (а заступниками – православні християни і так далі…). І та рівновага дається взнаки, роблячи країну заможною і дуже комфортною для життя.


Нам поталанило побачити три міста


Чарівний Біблос (Гебал, нинішній Джубейль) – хто б міг подумати, що я колись побуваю у стародавній Фінікії, де зійшлося так багато великих цивілізацій? Він і тепер загадковий і приязний і дуже-дуже різноманітний. І сьогодні це місце, де співіснують християни, шиїти, суніти, сувора Хезбалла, горді друзи і багато інших. Біблос, що дав назву бібліотеці, і сьогодні невимовно цікавий. Тут височіє пам’ятник писемності, першим символам літер, а не ієрогліфів. На невеликій території змішалися культурні нашарування часів фінікійців, амореїв, ассирійців, персів, давніх греків і римлян, хрестоносців, османів і французів.

22_12_4_5


Заклопотана Сайда (давній Сидон), зі своїми вузенькими вуличками і негаласливим ринком, яка теж зберігає пам’ять про фінікійців, ассирійців, єгиптян, греків. Цією напрочуд чистою бруківкою ходив Ісус Христос і апостоли.

22_12_4_6


І нарешті багатоликий, загадковий і навіть трохи небезпечний Бейрут – страва зі східними прянощами, яку, якщо раз скуштуєш, будеш згадувати й згадувати, і яка, немов наркотик, затягує і манить до себе. Скажу, що всі уявлення про це чарівне місто виявляються пласкими і надуманими, а справжній стародавній град наче посміхається з висоти свого багатовікового досвіду і чарує своїми принадами, різноманітними, на будь-який смак. Тут гарно і зі смаком одягнені люди їздять на своїх недешевих автівках, п’ють каву в численних кав’ярнях на будь-який смак, ходять по магазинах і відвідують галереї, розважаються на розмальованих танц-полах, неспішно кудись мандрують середмістям, яке інтенсивно готується до Різдва, змінюючись на очах… – тобто просто живуть своїм ліванським життям. І читають книжки.

22_12_4_2


Про книжки розмова окрема. Щоб потрапити на книжковий ярмарок, треба подолати величезну «тягнучку» з машин (бо тут якось не прийнято мандрувати пішки, і величезна кількість таксі не викликає такої потреби). Вхід вільний, і натовп до входу юрмиться майже весь день. Треба зазначити, що графік життя ліванців зміщено в бік вечірніх годин (зазвичай вечеря починається о 21-й), тому ярмарок працює до 23-ї. Стенди досить одноманітні, без вишуканості, робочі, крім добре продуманих і прикрашених стендів Франції та України. Проте книжок дуже багато, вони геть усюди. Переважно арабською, але чимало й французькою і англійською. Цими мовами володіють практично всі ліванці, їх обов’язково вивчають у школі. Як і в інших країнах, на таких заходах відбуваються презентації, автограф-сесії, зустрічі з людьми книги, ділові перемовини. На стендах також відбувається продаж. Придбані книжки перевіряють на виході, де ти маєш показати або чек, або записочку про придбання. Працює чимале кафе і є кілька залів різного розміру для різноманітних заходів. Іноді відбуваються дійства на самих стендах, як це полюбляє робити, зокрема, Франція.

Україна не тільки вперше брала участь у цьому ярмарку, їй було виділено окремий день – саме так «День України на Бейрутському міжнародному арабському книжковому ярмарку». У цей день, 10 грудня, «Б’єль» (скорочена і найуживаніша назва ярмарку) розквітнув вишиванками всіх типів і видів, простір заполонили представники української діаспори або, як самі вони кажуть – українське ком’юніті Лівану. Галасливі стайки діток, їхніх тат і мам пульсували проходами, переходами, кафе та стендами. Панувала усюдисуща дитяча програма, де були і продаж українських дитячих книжок, і театралізований мюзикл, і музично-театралізована вистава, і, звичайно, подарунки від святого Миколая.

А потім у переповненому найбільшому залі відбулася вже «доросла» програма. Крім виступів дуже поважних організаторів, офіційних осіб України та Лівану (з нашого боку слово мали не тільки Посол, а й народний депутат Сергій Соболєв та представник Міністерства культури, керівник служби  Зеленецький Дмитро Олексійович) і промов представників українських видавництв і книжкових ярмарків, відбулася головна подія – презентація арабомовного видання збірки любовної лірики Івана Франка «Зів’яле листя» у перекладі цікавої і непересічної людини Імадеддіна Раефа. Також відбувалася декламація віршів Івана Франка українською та арабською мовами (як дітки старалися!), виконання романсів на слова поета (чудово, особливо у виконанні Валерії Хобот, пана Посла Ігоря Осташа та одного з водіїв посольства України Ваеля Хайдара). А родзинкою концерту мав бути виступ спеціальної гості, дуже відомої палестинської співачки Амалі Кауваш. Проте ліванський, а може, й арабський менталітет спрацював у притаманному йому стилі. Фортепіано, про встановлення якого домовлялися і за два тижні («для вас, мадам, все що завгодно!»), і за тиждень («аякже, мадам, усе буде завезено у строк!»), і за день («мадам, уже везуть!»), перед самим виступом виявилося відсутнім («яке фортепіано, мадам, ви про що?»). Проте безвихідних ситуацій, як відомо, не буває, принаймні в Лівані, і за якусь годину-півтори героїчними зусиллями звідкілясь було завезено електронний синтезатор. Утім, коли була присутня співачка, не було інструменту, коли завезли інструмент, кудись зникла співачка, коли знайшлися і одне, і друге, виявилося, що у залі немає родичів співачки, без яких вона виконувати пісню відмовлялася. Коли ж урешті з’явилися родичі, занизьким виявився стільчик для піаніста-акомпаніатора (так само, як і другий, і третій). І весь цей час мужньо «тримав удар» наш пан Посол з Ваелем, «заводячи» зал українськими піснями.

Врешті-решт ми-таки почули Амалі, і повірте, чекати було на що. Чудовий голос співачки, її чарівність, гра на сцені – усе це варто було почути й побачити. І виконала вона не тільки романс на слова Івана Франка, що має усі шанси стати мега-хітом, а й тужливу і красиву пісню, присвячену своїй втраченій батьківщині – Галілеї.

День України мав величезний успіх.


Іншими днями було ще чимало заходів: і відвідини книгарні у районі Шатила, якою вже десятки років опікується кілька поколінь однієї сім’ї, і зустріч із напрочуд цікавим аматорським книжковим клубом, що існує багато років і перетворився для його членів на певний спосіб життя, і ще багато цікавих зустрічей.

І ми, українські видавці із своїми книжками і традиціями, долучилися до цієї чарівної східної казки. Першу стежечку натоптано, далі буде.

А що ж до запитів друзів «Чи не страшно?» – кажуть, коли ліванець прокинувся вранці і побачив, що все спокійно і нічого не трапилося, йому чогось починає бракувати. От і під час наших відвідин Лівану відбулися дуже емоційні демонстрації під американським посольством, які поліція розганяла кийками і сльозогінним газом. Тобто Бейрут не розчарував, і все добре.

22_12_4_1

Володимир Самойленко, директор видавництва «Ніка-Центр»

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

6 thoughts on “Українські видавці у Лівані. Бейрутський книжковий ярмарок

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life websites and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl authors and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life articles and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl authors and blogs

Залишити відповідь