Від суми та від тюрми не зарікайся. Часто ми це чуємо, але не надаємо відповідного значення. Та життя – штука зовсім непередбачувана, і варто бути готовим до всього. А ще цінувати те, що маєш. Це стало основним лейтмотивом книги Ірини Агапєєвої «Троянди за колючкою. Сповідь про жіночу тюрму». Історія, реальна на всі сто відсотків. Історія, що змінює світогляд.
Ірина Агапєєва – письменниця, авторка гостросюжетних романів і художніх біографій. Роман «Троянди за колючкою» на німецькому міжнародному літературному конкурсі «Найкраща книжка року» посів перше місце в номінації «Гостросюжетна проза». Але зовсім не це найбільше вражає.
Ірина народилася і виросла в Криму. У 1999 році вісімнадцятирічна студентка, юна дівчина має все для щасливого життя. Рідні люди, коханий хлопець, навчання і, здавалося, сплановане безхмарне майбутнє. Одна мить, один випадок – і життя робить круте піке. Ірина потрапляє до в’язниці, ставши жертвою обставин. Тепер потрібно навчитися жити в цілком інших умовах, шукати друзів серед злочинниць, відчути на собі всю байдужість та несправедливість системи. І не зламатися.
Не варто думати, що ця книга складна для сприйняття. Так легко написати про складне вдається далеко не кожному. Але Ірині вдалося. Крізь призму тюремних порядків і стосунків вона торкається вічних тем. Про цінність свободи, яку ми всі сприймаємо як належне, але так мало цінуємо. Про гуманність і людяність, яка в критичні моменти стає найбільш необхідною. Про сутність усіх взаємин і ціну дружби. Найважче підтримувати людину, від якої відвертається суспільство й закон. Але правду мало хто знає та й не кожен прагне знати. Легше пройти повз, маючи надію, що тебе це ніколи не стосуватиметься.
СІЗО можна порівняти з державою. Він живе за своїми законами, діють єдині правила, на відміну від світу поза в’язницею. Тут час рухається інакше, все виглядає інакшим. Ув’язнення вбиває в людині метушливість і неуважність, а ще розкриває таланти. Вчить бути щасливим, маючи дрібниці. Сміх тут стає потужною зброєю, а усі покоління стають єдиними. Попри всі труднощі, а їх було вдосталь. І щури з тарганами тут не найбільша неприємність.
Роман вражає щирістю і людяністю. А ще дає привід задуматися. Ніколи особливо не хвилювалася через долю ув’язнених, адже чомусь у нас живе впевненість у правосудді. Мабуть, даються в знаки американські кіношні стереотипи, де ми спостерігаємо за чесними суддями, професійними адвокатами і гордими ув’язненими. Реальність зовсім інша, набагато похмуріша. Минуло майже 20 років з моменту описаних в книзі подій. Та нічого кардинально не змінилося. І це лякає.
Книга буде цікавою всім людям, які переймаються долею як маленької людини, так і держави в цілому. Лише громадська увага може стати рушієм необхідних змін. Ідеї свободи і гендерної рівності наразі актуальні як ніколи. В житті варто бути готовим до всього, головна наша зброя – це інформованість та освіта.
«Троянди за колючкою. Сповідь про жіночу тюрму» – книга унікальна, яка не має аналогів на українському книжковому ринку. І я дуже сподіваюся, що вона стане сходинкою до змін не лише в свідомості читачів. Будьмо добрішими! Адже всі ми звичайні люди.
14 thoughts on “Вражаюча сповідь про жіночу тюрму: рецензія на книгу Ірини Агапєєвої «Троянди за колючкою»”