Тетяна Стрижевська для #ПроЧитання: «У магію я не вірю, а в силу слова – ще й як!»

Тетяна Стрижевська – молода українська письменниця, яка є авторкою трьох прозових книг. Дебютний роман Тетяни «Ad Libitum» вийшов у видавництві Смолоскип у 2014 році. Уже за три роки Таня дебютувала в підлітковій літературі з твором «Файні тОвсті дівки, йо!», здобувши перемогу в конкурсі «Напишіть про мене книжку» від видавництва Фонтан казок. А цього річ її нова повість «Де ESC з моїх халеп?» поповнила Барвисту серію від видавництва Легенда.

Письменниця обожнює Київ, його дворики і прогулянки середмістям. Якщо Тетяні вдається випадково знайти цікавий дворик чи старий будинок, чи якесь місце, у якому раніше не бувала – це робить її щасливою на декілька днів.

«Я зрослася з цим містом, і мені важко дається розлука з Києвом – як і з чоловіком та дитиною. Тут мені мріється, читається й пишеться».


І вже традиційно, почну з запитання про те, що читаєте зараз?

«До нас на чай заходив тигр!» Джудіт Керр. Читаю малючці вголос, показую картинки, цікавлюся, чи подобаються герої, показую на смартфоні справжнього тигра, а ще паралельно вчу доньку простих англійських слів. Таке собі інтерактивне мамське читання. А із «більш дорослого» – зараз засіла за «Паперові міста» Джона Гріна.


А що стало стартовою точкою до вашої письменницької діяльності? З якого моменту стали називати себе письменницею?

Я почала вигадувати історії ще до того, як навчилася писати. Здається, такою Бог мене замислив 🙂Письменниця, як мені здається, це почесне звання. Його треба заслужити. Три випущених книжки – цього замало. У мене ще величезний шлях попереду. Зараз я про себе кажу просто: «Я пишу». Вибачте, але зараз кожен другий вважає себе письменником. Усі – зірки. Пост у ФБ. Нарис у якійсь збірці. Роман у невідь-якому електронному видавництві. І всі письменники. Як на мене, то це Его. Прагнення популярності. Привід хвастнути в соцмережах. Справжня література починається тоді, коли автор забуває про себе, а наперед випускає свій твір. Я не бука, чесно 🙂 Просто я вимоглива до інших, але ще більш вимоглива – до себе.


Ви дебютували як автор літератури для дорослих, чому перейшли на підліткову літературу?

Головний редактор видавництва Легенда Юрій Бедрик першим зауважив, що я кожного разу обираю собі іншу цільову аудиторію. А мені цікаво мігрувати, досліджувати, я не люблю кордонів у творчості. Увесь світ відкритий – просто треба брати збільшувальне скельце й пильно за ним стежити. Позаторік я працювала над пригодницьким романом у оповіданнях для дошкільнят, а паралельно писала цілком дорослі нариси. Потім я написала повість для дітей молодшого шкільного віку, тільки зараз маю змогу доопрацювати її. Написати – це ж лише півшляху. А редактура – це той ще біг із перепонами!


Якою була ваша улюблена книга в підлітковому віці?

Іван Нечуй-Левицький «Хмари». Не «Микола Джеря» чи що там пропонувала шкільна програма. А саме «Хмари». Бо там був Київ. І почуття. Я взагалі люблю психологічні романи. І сімейні саги. «Сестри Речинські» просто обожнювала. А про письменницю Ірину Вільде я не в школі почула, а з інтерв’ю Оксани Забужко. Узяла в бібліотеці два томики, не прочитала – а поглинула! Трохи згодом уже вийшов друком один важезний і товстезний томик у видавництві Апріорі. Я його тягнула зі Львова, випадково натрапила на роман у «Книгарні на Федорова». Львів – це ще одна моя велика любов 🙂 В інституті мою читацьку душу полонив магічний реалізм. «Шоколад на крутому окропі» Лаури Есківель та «Кохання під час холери» Маркеса стали моїми відкриттями.


Найсвіжіша ваша повість «Де ESC з моїх халеп?». Що надихнуло на цю історію? І що хотіли нею сказати читачеві?

Усім відомі фільми, коли герої міняються тілами (чи радше сказати – душами?). Мені хотілося б побувати в шкірі свого чоловіка. У магію я не вірю, а в силу слова – ще й як! Ось я й написала повість про дівчинку-технаря. Це мій власний винахід із переселенням у інше тіло. Безпечний, без каверз. Писала і відчувала, як це – любити ігри, писати коди, обожнювати технічні штучки. Розумієте, я люблю затишні кав’ярні, хороші книжки, прогулянки містом, картинні галереї… Нудна б із мене вийшла героїня! А Сніжка – ген яка незвична. І вінду вміє переустановити, і прошивку поміняти, і лямбда-вирази написати на С++. І це так круто!

У повість я багато месиджів закладала. І не тільки для дівчат, а і для батьків. Один із них – не мислити стереотипами. Бісить, коли кажуть, що дівчатам краще мова дається, а хлопчикам – математика. По-різному буває. Світ строкатий 🙂 Дівчатка можуть бути айтішницями. Якщо вони справді цього самі хочуть.


Мене, як читача старшого від цільової аудиторії віку, не полишало питання – чому ви вирішили зробити головну героїню саме геймером?

Зроблю публічне зізнання. За своє життя я не зіграла в жодну комп’ютерну гру. А мій чоловік і зараз любить «поґамати». Це не заважає йому бути успішним програмістом, чуйним чоловіком та добрим батьком. Я до того, що не треба зчиняти веремію щодо ігор. Якщо в підлітка залишається час на друзів (не віртуальних, а реальних!), якщо в нього все ОК із навчанням, то не такий уже і злочин – зіграти разочок-другий у гру. Тим паче не обов’язково шпетити зомбі. Є складні ігри, глобальні покрокові стратегії, коли ти будуєш місто, дбаєш про його економіку. На кшталт Civilization. Це розвиває мислення, уяву врешті-решт!

Мені подруга розповідала, як вона підлітком (це було у 2000-х) любила ігри, особливо їй подобалося будувати античні міста, з храмами богам, з банями, театрами. Історія стародавнього Риму в 3-D. Зараз вона відома психологиня. Як показує практика, ніякої шкоди легка пристрасть до комп’ютерних ігор моїй подрузі не заподіяла 🙂 Але ключове слово «легка». В усьому треба знати міру. Сніжка, головна героїня повсті «Де ESC з моїх халеп?», її знає 🙂


Як щодо повісті «Файні тОвсті дівки, йо!». Що надихнуло на написання та звідки така назва?

Історія така. На другому курсі (так-так, давненько це було!) ми з подругами холоднечею морозяною зимою поїхали на декілька днів до Карпат. Зупинилися в селищі Ясіня в бабці Катрі (нічийна не бабуся, просто нам її нарадили). Оця бабця й називала нас, струнких, шалених студенток, які каталися на чавунних санчатах (справжніх ґринджолах!) з гір, «файними тОвстими дівками, ЙО». Ми хихотіли з цього звертання спершу. ТОвсті. Чого б це? Правда, у ґаздині не наважилися запитати. Якось неґречно. Потім ми стали одна одну так кликати «файна та тОвста».

18_11_05

Це був наш жарт, зрозумілий тільки нам, п’ятірці студенток, та отій загадковій бабці Катрі, що прихистила нас у своїй хаті тієї зими! Тепер це мовне «надбання» не лише Закарпаття 🙂


Чи маєте вже ідеї для наступних книг? Чого чекати читачам?

У мене ідей завжди в стократ більше, ніж можливостей їх реалізувати. Деякі ідея чемненько роками сидять і чекають своєї черги на втілення 🙂 Якщо чесно, то хочу для підлітків ще написати. Зараз ситуація змінюється на краще, але коли я була підлітком, то відчувала брак літератури для свого віку. Ми відразу стрибали з Антуана де Сент-Екзюпері та Всеволода Нестайка в Олеся Гончара та Альбера Камю. Розумієте, про що я? Мостику між дитячою та дорослою не було. Не тільки українські автори не писали для підлітків, а й перекладів не було. Тож кожен сучасний український автор, який пише для підлітків, насправді виконує місію. Часом вона важка, бо підлітки не дуже люблять читати. Але ж на те вона й місія, щоби не шукати легких шляхів. Але пообіцяю, що цього разу зроблю підлітків старшими. Вчорашні школярі, сьогоднішні студенти. Так вас заінтригую: сміливіші любовні історії, не тільки тримання за ручки.


Яку б пораду з власного досвіду ви дали тим, хто лише пробує свої сили в письменстві?

Не здаватися. І не зазнаватися.

Не здаватися, якщо одне за іншим видавництва відмовляють у публікації. Чи не відмовляють, а просто ігнорують ваш рукопис. Наші видавництва переважно не рецензують рукописи й не дають навіть коротеньких фідбеків, мовляв, розглянули, але це не наш формат, жанр тощо. Мовчанка діє на нерви та самовпевненість. Не цькуйте себе. І не спиняйтесь. Пишіть інші твори. Вдосконалюйтесь. Стукайте в інші двері. Допоки вас не почують і не впустять. Друга порада – не зазнаватися. Бо коли ви кажете «Я супер-пупер, а вони, ці критики та редактори, нічого не розуміють», ви забираєте у свого твору всі шанси. Усім рекомендую подивитися фільм «Геній». Томас Вулф писав, як дихав, але чи мала б світова література «Подивися на свою домівку, Ангеле», якби пан Томас не працював, мов каторжний, над редакторськими заувагами Максвелла Перкінса?

Постійно аналізуйте: чи мова зграбна? Чи сюжет динамічний? Чи перекосів нема в композиції? Давайте читати свої рукописи. Автори часто мають «замусолені очі», нам потрібен свіжий погляд. Не бійтесь критики друзів. Повірте моєму слову, вони – милі кошенятка в порівнянні з тиграми-професійними критиками 🙂


Тепер хочу запитати вас як читача – скільки книг за рік прочитуєте та чи збираєте бібліотеку?

Моя шафа заповнена під вінець. Книги живуть на шафах. На підвіконнях та, мабуть, ви сміятиметесь, але скажу: і в коробках з-під підгузок 🙂 Шалена книголюбка, нічого із собою не можу вдіяти. Якщо чесно, ніколи не рахувала. Але багато.


Взагалі, чи маєте якусь систему читання? Скільки книг одночасно читаєте?

Чотири книжки + одна аудіо. У мене завжди є книжка на рідері (лежить у кімнаті, у недоступному місці для малючки, бо три читалки вона вже гепнула). Зараз із цього гаджету читаю «Паперові міста». Є завжди закачана на телефоні (зараз це «Білі зуби» Зеді Сміт). Читаю зі смартфона в чергах та в ті три секунди, коли дитя мирно копирсається в пісочниці й нікуди від мене не рвоне. Є завжди паперова. Це переважно новинки українських видавництв. Ці книжки я читаю, коли дитина спить. Вони живуть на кухні. Зараз дочитую «Тринадцять новел» Юркі Вайнонена. Ще завжди є книга з історії Києва. Це моє хоббі. Щойно заявляється щось новеньке про Київ – я купую. Путівники, секретні місця, історія міста, репринтні видання – чого тільки в мене нема! Зараз читаю Кирила Степанця, вважаю його одним із найвідданіших і найоригінальніших дослідників Києва. І завжди маю аудіокнигу на старенькому плеєрі. Я «підсіла» на аудіокниги, коли стала мамою. Поки намотувала кола парком із візочком, стільки чудових книг прослухала! Зараз слухаю як казку на ніч. Щойно дослухала Джеймі Форда «Готель на перехресті радості та гіркоти».


Якою має бути ідеальна атмосфера для читання?

Раніше б я сказала: «Під ковдрою з котом на колінах». Але зараз, коли моїй непосидючці три роки, я скажу так: «Будь-яка, аби дали читати!».


Якщо пофантазувати й уявити, що ви маєте нагоду випити кави з будь-яким письменником не залежно від часу і країни в яких він жив, хто  був би у вашій компанії?

Це була б письменниця. Вірджинія Вулф. Я обожнюю довоєнну Англію. Я обожнюю її модерністські тексти. Я в захваті від її принципу «сповідування чотирьох стін». Це єдина письменниця, до книжок якої я постійно повертаюся й повертаюся. У її романах є пристрасть. Почуття. Відтінки. Поезія. Усе те, що літературу робить визначною, а авторку – не просто авторкою, а письменницею.


Зараз усі в очікувані Книжкового Арсеналу. Чи маєте вже свій список книг, які хочете неодмінно придбати або погортати?

Полюватиму на всі новинки для діток віком 3+. Дуже хочу «Зайчикову книжечку» Івана Андрусяка з малюнками Ольги Кузнєцової. З автографами.

Для себе хочу перший том «Це зробила вона». Для другого тому я готуватиму публікацію про дуже цікаву киянку (більше не скажу, це секрет).

Я люблю Книжковий Арсенал за несподіванки. От навіть не знаєш, що готує те чи інше видавництво, а потім біжиш, бачиш якусь класнючу обкладинку, зупиняєшся, читаєш анотацію, слухаєш поради – і все, не можеш піти з Арсеналу без цієї книжки. Книжкова магія, хіба не так?


ТОП 5 підліткових видань, які б ви порадили прочитати.

Визначити лише 5 дуже складно. Тому нехай це буде десять книжок п’ятьох класних письменників 🙂

  1. «Тінь вітру» та «Марина» Карлос Руїс Сафон
  2. «Небудь-де» та «Книга кладовища» Ніл Гейман
  3. «Маргаритко, моя квітко» та «Само собой и вообще» Крістіне Нестлінгер
  4. «Тоня Гліммердал» та «Вафельное сердце» Марія Парр
  5. «Крадійка книжок» та «Я – посланець» Маркус Зузак

Читати: Стаська Падалка для #ПроЧитання: книги «збираю і чахну над ними, як Гобсек з кавою»

Читати: Юрій Бедрик для #ПроЧитання: «Вміти читати взагалі і вміти читати конкретний твір – то зовсім різні речі!»

Читати: Петро Яценко для #ПроЧитання: «насамперед розгортаю кожну нову книгу на довільній сторінці. Якщо текст затягує – я вже не відпущу цю книгу»

(Visited 291 times, 2 visits today)
Катерина Савенко
Катерина Савенко
Люблю читати. Особливо осінніми вечорами, загорнувшись у теплу та м’яку ковдру. Перевагу надаю художнім романам на основі реальних подій. Хоча, не проти й динамічного детективу чи професійної нон-фікшн літератури, адже вчитися ніколи не пізно. А ще обожнюю спілкуватися з творчими людьми, готувати і танцювати.