Теорія літератури. Урок #3. Літературний жанр як явище

У минулому уроці йшлося про стиль у літературі, а цього разу поговоримо про ще одну центральну категорію, яка однаковою мірою впливає і на письменницькі амбіції, і на читацькі сподівання. У теорії рецептивної естетики, про яку ще буде згодом, це так і називається – «горизонт очікувань»: наприклад, що в історичному романі не буде анахронізмів, а в кіберпанківському навряд чи буде гепіенд. Та що там казати: навіть обкладинки серійних видань детективів і любовних романів часом цілком однотипні на вигляд і просто кричать, що всередині про вбивства й секс. І якщо в публічних бібліотеках художні книжки зазвичай розташовані за географією походження автора, то книгарні поступливіші до трендів ринку, й асортимент там розставлено за жанровим принципом: фентезі сюди, горор туди і т.д.

Проте бібліотекарі люди мудрі, адже жанр – зовсім не стала категорія. Бути такою вона перестала ще в епоху романтизму, хоча й доти багато змінилося з часів Арістотелевих «Поетики» та «Риторики». Класицисти вірили в жанри високі (трагедія, ода, епопея) та, відповідно, низькі (комедія, байка, ієрокомічна поема). Остання, до речі, дуже цікава: пращуркою її була знаменита «Батрахоміомахія» – тобто «Війна жаб і мишей», або «Жабомишодраківка», – антична ще анонімна пародія на Гомерову «Іліаду».

83176126_2835866036459407_1577748187416887296_n
First_Eneyida

У XVII ст. з’явилась ієрокомічна поема Тассоні «Украдене відро», а у XVIII… «Енеїда» Івана нашого Петровича Котляревського. Звичайно, доти magnum opus Вергілія бурлескно перелицьовували і француз Скаррон, і німець Блюмауер, і росіяни Осіпов та Котельницький, проте – хто їхні «Енеїди» читає нині? Тимчасом як Котляревський, немало-небагато, започаткував цим актуальним подосі твором новітню українську літературу. Вочевидь, тоді й виникло шовіністичне уявлення про українську як мову «сільську» і придатну виключно для комедії. Проте ті, хто так вважають, лишень демонструють власну неосвіченість, адже межа XVIII–ХІХ ст. була часом, коли відверта туга за своєю зруйнованою державою – Гетьманщиною – просто не пройшла б імперську цензуру, якби була подана серйозно.

Жанри виникають, зникають і трансформуються, хай би як їх не намагалися остаточно кодифікувати бароковий теоретик Емануеле Тезауро в «Підзорній трубі Арістотеля» чи німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у його 4-томній «Естетиці». У 20-х роках ХХ ст. італійський інтелектуал Бенедетто Кроче навіть проголосив теорію жанрів, що доти називалася «генерикою», літературознавчою помилкою. Проте невдовзі французький критик Поль ван Тігем запропонував термін «генологія». Генологія, або жанрологія вивчає специфіку родо-жанрового поділу художньої літератури. Чільними науковцями у цій сфері є Михайло Бахтін, Цвєтан Тодоров, Нортроп Фрай, Жерар Женетт і професор Українського вільного університету в Мюнхені Ігор Качуровський. 

Жак Дерріда у 80-х видав працю «Закон жанру», де проголосив мінливість і невловимість цієї категорії: «Текст не може не належати жодному жанру. Кожен текст бере участь в одному або кількох жанрах, не існує позажанрового тексту, завжди є жанри, але їхня наявність ніколи не призводить до приналежності до них».

Наскільки динамічна штука жанр, добре видно й на найвідомішому читацькому сайті – Goodreads. Одразу після реєстрації вам пропонують зафоловити улюблені жанри, і серед цього переліку, де впереміш вказані навіть фікшн і нонфікшн, складно дібрати якоїсь логіки:

Втім, базова система координат можлива: віссю х у ній буде тема, а віссю уформа. Власне, форма – це те, що ще інколи називають видом літератури: роман, новела, вірш, драма тощо. З умовним іксом значно складніше: там навіть існують поняття «мегажанр» та «метажанр». Перший це типологічна група: наприклад, наукова фантастика, пригодницька література, історична проза. А метажанр – категорія позародова. Наприклад, літературна мариністика – це і проза, і поезія, і драматургія про життя на кораблі – пороговому просторі між морем і суходолом. Ба більше, і за нонфікшн, – скажімо, травелоги чи мемуари про морські подорожі, – також вручають мариністичні премії.

Інколи жанри формуються так стихійно, що теоретики літератури за ними не встигають, – здається, сучасні фанфікшн, кросовер і мешап поки в жодні підручники не ввійшли. Але в них іще все попереду. Як і у нас, адже що таке жанрова література і що в неї спільного з усіма цими словами на «Б» – белетристика, бестселер, бульварний роман, – читайте вже в наступному уроці!

Катерина Рудик
Студентка магістеріуму з літературознавства в Києво-Могилянській академії, літературна редакторка журналу «Критика феміністична», працюю у видавництві «Смолоскип».

Залишити відповідь