«Світ не створений»: 5 стадій прийняття нової книги Мирослава Лаюка

Якщо взяти Махна, ромів, Париж, рись Агату, подорожі в часі, кокаїн, сучасне мистецтво, Чорнобиль та Хьорста, засунути це в банку та добряче потрясти, вийде книга Мирослава Лаюка «Світ не створений» (ВСЛ, 2018). 

Заперечення

«Баборня» мені зайшла на ура, тому нову книгу Мирослава Лаюка я чекала і хотіла.

Анотація до книги «Світ не створений»  нічого про неї не пояснювала. 

«У романі, ніби в колючий дріт, з’єднано кілька історій. Він виводить з темного лабіринту, породженого питанням: «Усе — навіщо?» Серед розкиданих у часі ліній — і мистецький проект, який змушує здійснити одіссею від ромських таборів до чорнобильської зони й глибин пам’яті, образи та прощення. Тут і з’ява в Карпатах дивного світла, через яке скисає все молоко й наростає відчуття апокаліпсису. Тут і розмова з Махном про недостиглі волоські горіхи, а також її продовження біля руїн промзони в Лисичанську»… 

Про що це? Незрозуміло. Але хотілось дізнатись. І от книжка трапляє мені до рук. І тут виявляється, що анотація не брехала. У романі дійсно поєднані кілька історій, і швидко виникає питання «Навіщо все це?» . 

Проте кидати книгу ніяк не хотілось. Зараз має початись щось цікаве — думала я. Зараз я все зрозумію. З наступної сторінки картинка намалюється і книга затягне. Або через сторінку. В крайньому випадку — з наступного розділу. 

Гнів

Не затягувало. 

Я швидко заплуталась в іменах героїв та абсолютно непов’язаних між собою шматках історій. Образи персонажів ніяк не промальовувались, бо, окрім імен, про більшість із них автор нам нічого не каже. Як виглядає Інна, яка є однією з двох головних персонажів книжки, так і не зрозуміло. Єдине, що повідомив про неї автор, — це те, що у підлітковому віці вона була красивіша за свою подругу Олександру.

Це починало дратувати. Через те, що кожен розділ книги — це інша епоха, складалось враження, ніби паралельно читаєш відразу кілька різних книжок (як мінімум, чотири). Причому, всі — з середини. 

Торг

Окей, стоп. Я вирішила не здаватись і визначити, хто з нас буде сильнішим: я чи книга. Треба було знайти рецепт. Тоді я взяла блокнот і почала читати її спочатку, виписуючи всіх героїв, їхні риси та зв’язки і часові періоди.

Врешті маємо майже 40 героїв.  «Сто років самотності» відпочивають. Десь із сотої сторінки імена почали повторюватись і картинка поступово промальовувалась. Ставало приблизно зрозуміло, хто чий предок, хоча частина героїв так і лишались «безхозними» . 

А потім з’явився кокаїн, і стало зрозуміло, звідки у книзі такі лабіринти. 

Депресія

Зрозумівши, хто є хто, я відклала блокнот і налаштувалась на те, що історія нарешті мене затягне. Але щось пішло не так. Сюжет і далі вів читача у незрозумілу сторону, а потім додався Чорнобиль, АТО, Махно, спроба самогубства та всі інші трагедії світу, які начебто мали зачепити читача. 

Мене не чіпляли. Бо коли у салаті забагато інгредієнтів, толком не відчуваєш жоден з них. Тому я просто чекала, чим це завершиться. 

Прийняття

Я знаю кількох людей, які прочитали цю книгу на одному диханні за вечір, і їм сподобалось. Можливо, ця книга Лаюка має потрапити у настрій, підійти під певний період життя чи просто знайти «свого»  читача. Я ціную, коли в книгах створюється цілісний світ – з героями, яких прямо бачиш перед очима, із ландшафтами, запахами та яскравими декораціями. Світ цієї книжки не створений – принаймні, я не змогла в нього потрапити. Допускаю, що проблема може бути не в Лаюку, а в мені. 

Наостанок – кілька цитат, які здались мені доволі вдалими.

«Мати совість – це коли можеш дозволити собі на одну погану річ менше, ніж той, хто тобі дорікає». 

 

«- Солодка моя! Хіба ти не розумієш, що це – кінець світу? 

– Кінець світу буває тільки у тих, хто не хоче працювати»  

 

«Хрестами хвалитеся? Та вашого бога на такому ж убили! Де ви бачили, щоб свині поклонялися довгому ножеві?». 

 

«Коли людину катують, аби зізналася, в чому потрібно, – їй не дають заснути. У якийсь момент ти, вимучений, скажеш собі: нема ж нічого кращого за спокій. Ти можеш розказати, ти не можеш не розказати все, що треба й не треба. Україна, після гамору й шалу, криків і танців, хотіла спати. І байдуже, хто їй цей сон обіцяв».

Кому читати

1) тому, кого заінтригувала ця рецензія і захотілось порівняти враження; 

2) тому, кому сподобалась «Баборня» ; 

3) тому, у кого хороша пам’ять на імена, бо розібратись в героях нелегко. 

(Visited 219 times, 1 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі. Веду телеграм-канал про книжки: http://t.me/npzbvnkngchtn
https://www.facebook.com/atanoissapa