«Смакова повія» — перша книга нью-йоркської фудблогерки, яка відкриває українським читачам незвіданий світ високої кухні по-американськи, вишуканих ресторанів та закулісся критичних рецензій. Раптове занурення у розкіш менше дає, ніж відбирає у юної Тії Монро.
Схиблена на смаках
Тіа Монро – студентка, яка тільки нещодавно переїхала до Нью-Йорка, щоб здобути знання та побудувати кар’єру мрії – творити рецепти, писати кулінарні книги. У її сім’ї люблять готувати – і не просто ту просту і смачну домашню їжу, а й дещо складніше. У Монро не бракує авторських рецептів, тому в інтернатурі вона вже бачить себе біля Гелен – визнаного гуру кулінарії.
Але доля (хоча радше не доля, а топовий критик «Нью-Йорк Таймс» Майкл Зальц, якого бояться усі більш-менш пристойні заклади Великого яблука) має на неї інші плани. Він обіцяє замовити за неї словечко, але забуває (забуває?)… Дівчина бачить, як її мрія вмирає, розчавлена практикою у ресторані, але разом з осоружною роботою гардеробниці починається справжня смакова казка для провінціалки з амбіціями. Чи може вона відмовитись від такої щедрої пропозиції? Ви знаєте відповідь.
Середній чек 600 доларів
Джессіка Том обрала для свого делікатесного роману незвичне оточення і колоритних персонажів: у світ високої кухні ми разом з екзотичною і тендітною Тією Монро вирушаємо за ручку з найвідомішим критиком, який одним матеріалом може поховати популярний ресторан і знищити кар’єру титулованого шефа. Навіщо такому зуху ця заледве повнолітня? Що ж, він не вдавався б до її послуг, якби не втратив те, чим так дорожив.
Смак… Для Майкла Зальца всі страви раптом перетворились на смак, як жований папір (вам доводилось жувати папір? Якщо ні, то зверніть увагу на те, що критик дуже схуд). Єдине, чим у їжі він ще може насолоджуватись, – запах. А для ресторанного критика це не просто професійна непридатність, це величезний удар по репутації, адже всі його рецензії переглядатимуть, бо що ж міг накуштувати чоловік без смаку. Звісно, Зальц використовував враження друзів, але… йому потрібен постійний експерт, той, чиїй думці можна довіряти.
Тож він покладає місію стати його смаком на дівчину, яка прагне розкоші і готова брехати до останнього заради модних брендів і столиків у найкращих ресторанах. Їй так подобається грітися у світлі слави Зальца і бачити свої колонки на сторінках найвпливовішої газети. От тільки все це якесь несправжнє і відбувається немов не з нею, та поки є можливість, чому б не наповнити чашу смаку сповна. А чи варта сукня від Діора совісті? Побачимо.
Брехати і використовувати
Тіа відчуває себе неймовірно модною і невразливою, та під нальотом дизайнерського вбрання ховається та ж дівчинка, яка пекла коржики та мріяла писати кулінарні книги. Вона на вершині, але це не зовсім те, чого вона хотіла. Пише для “Нью-Йорк Таймс”, але не може нікому про це сказати, і мусить задовольнятись тим, що визнання дістається Зальцу. Адже так домовлялись. Тому Тіа всього лиш Тінь, всього лиш смакова повія, всього лиш метелик-одноденка біля зірки-критика.
Та брехня залишає рани, руйнує стосунки, віддаляє друзів і породжує параною – раптом хтось дізнається? Тоді і Тії, і Зальцу – кінець. Світ високої кухні не прощає шахрайства, надто такого, що коштує мішленівських зірок.
Не читайте голодним
Я провела зі “Смаковою повією” кілька вечорів і впевнено можу сказати, що від цієї книжки їсти хочеться нестерпно. Постійно, тому краще спочатку добре повечеряти, а вже тоді братись за решту. І не спокушайте долю: не залишайте поблизу печива чи ще чогось такого, до чого тягтиметься рука.
Також вам хотітиметься готувати і в ресторан – тож мобілізуйте всю силу волі, щоб не піддатись смачним описам страв, які складно навіть уявити. Якщо ж ви слабка істота, схильна до нічних походів до холодильника, краще читайте вранці.
До речі, авторка вибрала для свого роману назву, яку urban dictionary перекладає як “той, хто приходить в гості чи на вечірку тільки заради їжі”. Не думаю, що Тіа погодилась на цю аферу тільки заради їжі, хіба, може спокусилась на нові смаки.
Тож смакуйте життя, але не переборщуйте зі спеціями.
Схожі книжки:
Джеймі Олівер «Готуємо з Джеймі», Вольфганг Шивельбуш «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурману».
112 thoughts on “Симфонія страв і какофонія брехні — що сховалось за смачною обкладинкою «Смакової повії» Джессіки Том”