Промови, що змінили світ

Усі фото: Наталії Клименко

«Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!»

Тарас Шевченко

 

«Слова. Навіщо їм взагалі існувати? Якби не вони, усього цього не сталося б. Без своїх слів фюрер нічого не вартий. Без них не було б в’язнів, не було б потреби втішати й вигадувати всілякі словесні хитрощі, щоб нам від них ставало краще». 

Маркус Зузак

 

Уявіть, що вам потрібно виступити з промовою перед величезною аудиторією. Вас слухатимуть 100, 500 або тисячі людей. Страшно? Ви не одні. Насправді страх публічних виступів – один із найсильніших, що відчувають люди. Водночас завжди є винятки, чи не так? Наполеон Бонапарт, Володимир Ленін, Адольф Гітлер, Вінстон Черчилль, Мартін Лютер Кінг, Маргарет Тетчер – їх слухали мільйони і за ними йшли. У чому їхній секрет? Звичайно, у геніальних ораторів багато «секретиків»: упевнена постава, сильний голос, переконливі жести, харизма врешті-решт! Однак і це ще не все. Важливо також те, ЩО вони говорять – які добирають слова, які приклади наводять, які історії розповідають. Власне тому мені й захотілося прочитати книжку «Промови, що змінили світ» Саймона Себаг-Монтефіоре, щоб спробувати збагнути, що ж такого було в словах найвидатніших промовців. Прочитала і не пошкодувала. Що мене підкорило?

По-перше, підбір промов. Саймон Себаг-Монтефіоре зібрав 55 промов – від Ісуса Христа і Пророка Магомета до Барака Обами й Малали Юсуфзай. І вони дійсно особливі! Щирі і брехливі, поетичні і жорсткі. Такі різні, але безперечно сильні. Одні промовці надихали, малюючи в уяві слухачів краще життя, інші навпаки готували до найгіршого. Одні надихали на добрі справи, інші – на лихі. У цих промовах є все – заклики до миру й до війни, заклики до боротьби за рівність і захисту Батьківщини, заклики до революції й мирного спротиву, заклики до збереження довкілля й відновлення справедливості, слова вдячності й вибачення. Та найбільше мене вразило те, що деякі промови й через роки залишилися актуальними.

«Мусимо зробити світ безпечним для демократії». Вудро Вільсон,  1917 рік.

«Єдине, чого нам треба страхатися – це самого страху». Франклін Д. Рузвельт, 1933 рік.

«Я не можу запропонувати нічого, окрім крові, тяжкої праці, сліз та поту». Вінстон Черчилль, 1940 рік.

«Не запитуйте, що країна може зробити для вас, запитуйте, що можете ви зробити для своєї країни». Джон Кеннеді, 1961 рік.

17_2_05


По-друге, я оцінила викладення матеріалу. Кожна промова супроводжується коротенькою біографією промовця, а також описом ситуації, у якій її виголосили. Тобто ви читаєте промову й розумієте контекст. Особисто для мене це ніби оживило певні історичні події та процеси – боротьбу жінок за свої права у США та Великій Британії, Другу світову війну, тривалі переговори між країнами-ворогами тощо. До речі, автор не перевантажує зайвою інформацією й пише легко та цікаво. Проте в мене не було бажання «проковтнути» книжку. Я хотіла якомога довше нею насолоджуватися – смакувати щодня по декілька промов.

По-третє, мені сподобалася якість паперу й фотографії. Цю книжку приємно тримати в руках, гортати, читати, розглядати. Думаю, це хороший варіант для подарунка.

17_3_05

Мушу також зазначити, що помітила деякі недосконалості перекладу – наявність росіянізмів і прикрих одруківок. Однак не це не вплинуло на моє загальне враження – книжка мені дуже сподобалася! Наведу деякі уривки з промов, щоб вам теж захотілося прочитати всі.


Уривки з промов


Джуліус Роберт Оппенгеймер, який координував створення атомної бомби

Промова, присвячена атомній добі й відповідальності науковців, 2 листопада 1945 рік

«Не можна бути науковцем, якщо не вірити, що пізнавати нове – це добре. Безглуздо бути науковцем, якщо не вважати вищою цінністю можливість ділитися своїми знаннями з кожним, кого вони зацікавлять. Неможливо бути науковцем, якщо не думати, що знання про світ і сила, яку вони дають, – це невід’ємне надбання цивілізації, і що ви використовуєте їх, щоб допомогти поширенню знань, й готові прийняти всі потенційні наслідки.

…Гадаю, буде справедливо сказати, що атомна зброя – загроза кожній людині, і в цьому розумінні це спільна проблема, така ж нагальна, як проблема розгрому нацистів, що стояла перед союзницькими військами. Тому вважаю, що над вирішенням цієї проблеми необхідне відчуття спільної відповідальності».

 

Вацлав Гавел, президент Чеської республіки (1992-2003)

Виступ про комуністичне минуле Чехословаччини, 1 січня 1990 рік

«Ми живемо в морально забрудненому довкіллі. Ми захворіли морально, бо призвичаїлися думати одне, а говорити зовсім інше. Ми навчилися ні у що не вірити, ігнорувати один одного, дбати лише про себе самих.

…Коли я говорю про морально зіпсуту атмосферу, то не маю на увазі панство, яке споживає органічні натуральні овочі і при цьому намагається не дивитися у вікно літака, на якому воно летить. Я маю на увазі всіх нас. Усі ми призвичаїлися до тоталітарної системи, прийняли її як незмінний факт і таким чином допомагали цю систему увічнювати.

…Не можна обвинувачувати колишніх правителів буквально в усьому не лише тому, що це буде неправдою, а ще й тому, що це не зможе звільнити кожного з нас від того обов’язку, який стоїть перед нами нині, а саме діяти незалежно, вільно, розумно і швидко. Не варто тішити себе ілюзіями: найкращий у світі уряд, найкращий парламент і найкращий президент самі по собі зробити багато не можуть. Було б марно сподіватися, що тільки вони вигадають якийсь загальний рецепт вирішення наших проблем. Свобода і демократія дають можливість брати участь у суспільному житті, а отже, й покладають відповідальність на усіх нас».

 

Елі Візель, єврей, що вижив у концтаборах Аушвіц-Біркенау і Бухенвальд

Промова про загрозу байдужості, 12 квітня 1999 рік

«Звісно, байдужість буває спокусливою; навіть більше – невідпорно спокусливою. Бо це ж так легко – відвернути погляд від жертв. Це ж так легко – уникнути всього того, що так брутально заважає нам у нашій роботі, наших мріях і сподіваннях. Зрештою, перейматися болями й відчаєм чужих людей завжди клопітно, важко й незручно.

…Байдужість – це не початок, а кінець. Вона завжди є поплічницею ворога, бо сприяє агресору, але ніколи – жертві, чий біль лише посилюється, коли жертва почувається всіма забутою. Політичний в’язень у тюремній камері, голодні діти, бездомні вигнанці – не перейнятися їхніми долями, не полегшити їхню самотність, вселивши в них іскру надії, – це все одно, що викреслити їх із людської пам’яті. А відмовивши їм у належності до людства, ми відмовляємо в належності до людства самим собі.

Тому байдужість не лише гріх, а ще й кара».

 

Малала Юсуфзай, наймолодша в історії лауреатка Нобелівської премії миру

Промова про доступ до освіти, 12 липня 2013 року

«…Любі друзі, 9 жовтня 2012 р. таліби стріляли в мене й поранили в правий бік чола. Поранили й моїх подруг. Вони думали, що кулі змусять нас замовкнути. Але прорахувалися. Бо після тиші пролунали тисячі голосів. Терористи думали, що змінять наші цілі і покладуть край нашим амбітним намірам, але в моєму житті змінилося лише одне: слабкість, страх і безпорадність щезли. Народилися сила, міць і мужність. Я – та ж сама Малала. Мої амбітні цілі залишилися незмінними. Мої сподівання – незмінні. Мої мрії – незмінні.

Любі сестри й браття, я ні проти кого не виступаю. Я також не прийшла сюди, щоб говорити в дусі помсти Талібану чи якійсь іншій терористичній групі. А прийшла сюди, щоб сказати про право кожної дитини на освіту. Я прагну освіти для синів і дочок усіх екстремістів, в першу чергу Талібану.

…Тож почнімо всесвітню боротьбу з неписьменністю, бідністю і тероризмом, візьмімо в руки книги й ручки. Вони – найпотужніша зброя.

Одна дитина, один вчитель, одна ручка й одна книжка здатні змінити цілий світ.

Єдиний вихід – це освіта. Освіта має бути на першому місці».


Читати: Як бренду заслужити довіру клієнтів? Уривок із книжки «Главная маркетинговая книга»

Читати: Уривок із найочікуванішої перекладної книжки 2018 року. Вогонь і лють. Всередині Білого дому Трампа


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 940 times, 2 visits today)
Наталія Клименко
Наталія Клименко
Піарниця, засновниця «Мова – ДНК нації» – волонтерського освітнього проекту для всіх охочих вдосконалювати знання рідної мови, авторка книжки «Українська легко!». З дитинства залежна від книжок. Мрію про власну величезну бібліотеку й про 25 годину в добі для читання.
https://ilatanka.in.ua/