Солодка меланхолія: Дженні Ерпенбек «Прокляття дому»

«Прокляття дому» — поки що єдиний текст Дженні Ерпенбек, який було перекладено українською мовою. Невеликий за об’ємом з інтригуючою назвою та не менш загадковою палітуркою він, здається, так і проситься до рук.


Про авторку


Дженні Ерпенбек – знана німецька письменниця і театральна режисерка. Всі її найближчі родичі так чи інакше причетні до мистецтва слова, вона зростала у інтелігентній родині. Дідусь Фріц Ерпенбек – письменник, публіцист, актор; бабуся Хедда Ціннер – письменниця, акторка, журналістка, радіоведуча; батько Йон Ерпенбек – філософ, письменник, фізик; мати Доріс Кіліас – перекладачка зі східних мов. Здається, інакше не могло й бути, шлях Дженні пролягав до письменницьких і театральних вершин.

Дженні Ерпенбек автор декількох романів й повістей, нагороджених різними літературними відзнаками. Візитівкою ж слід вважати роман «Прокляття дому», виданий 2008 року і перекладений майже всіма європейськими мовами. Український переклад вийшов у 2016 році.


Сто років наповнення і спустошення


Колись дуже давно його побудували на березі Бранденбурзького озера як подарунок на майбутнє весілля. Роками він обростав новими прибудовами, малів через їх знесення, йому патрали нутрощі, човгали меблями, переставляли простінки, колупали стіни заводячи спочатку електричні, пізніше телефонні дроти, його фарбували й зішкрябували покриття, тут народжувалися і помирали. Його наповнювали голоси пожильців, а інколи дзвеніла мертва тиша. Він, будинок, кажуть, проклятий. Але що тут поробиш?

На березі Бранденбурзького озера в кінці дев’ятнадцятого століття заможний Солтис, батько чотирьох доньок, вирішив прикупити трішки землі для будівництва дому для доньки Клари, котра має вийти заміж. Але з цього нічого не виходить, бо Клара заміж не йде. Дім збудують трішки пізніше, вже інші власники (родина архітектора) й почнеться століття заселення й вистелення з будинку.


Дванадцять жильців


Протягом ста років будинком на озері будуть володіти дванадцять родин, або ж груп людей. Але це омана, насправді ж то будинок буде володіти пожильцями. Власне, вся ця книга — це дванадцять різноманітних історій, об’єднуючою ланкою котрих є місце дії – дім та дивакуватий Садівник. Постать Садівника (безіменного, як і більшість героїв) знакова для тексту. У різні часи з територією навколо дому добре ладнав лише він протягом багатьох років. Гармати Другої світової війни, відлуння Голокосту, фашистської політики, падіння режимів і берлінської стіни, інші знакові події минулого сторіччя, здається, не долітали сюди. Хоча й російський чобіт топтав землю біля будинку, солдат порпався у речах, коні ґвалтували копитами клумби й садок, «озерний дім» – оаза для Садівника. Змінювалися власники, а Садівник немов приріс до маєтку.


Що сказано


Дженні Ерпенбек у своєму тексті використала всім зрозумілий архетип рідної домівки, певного захисту, комфортності. Дім – головна дієва особа твору, це центральний персонаж, хоча й пасивний за своєю суттю. Будинок разом з землею довкола нього — це тло, на якому розгортаються драматичні події з іншими героями тексту протягом ста років. Змінюються часи, режими, пори року, мешканці, а він стоїть непорушно, обростаючи деревами й чагарниками, з якими невпинно бореться Садівник. Обрубування старих гілок, викорчовування чагарників, згрібання листя – це все спроби Садівника зупинити час, не дати йому поглинути дім. Всі, навіть він, знають, що це неможливо.


Як сказано


Стиль тексту «Прокляття дому» тяжіє до постмодерністської манери письма. Авторка буквально шматує діалоги, уриваючи їх, вводячи нових співрозмовників «без попереднього знайомства» з ними. Ерпенбек вільно грається з категорією часу, порушуючи хронологію оповіді. Тільки знайомство з історичними подіями двадцятого століття, котрі відбувалися в Німеччині зокрема, дає можливість співвіднести певний відрізок тексту (газові камери, переслідування євреїв, окупація Польщі, аншлюс Австрії) з часом дії.

Мова твору дещо скута, без лексико-синонімічних або лексико-увиразнюючих форм. Немає розлогих роздумів та описів. Адже роман невеликий за формою, а сюжетно до нього втиснено столітню історію країни. Мову твору складно назвати витонченою, на язиці крутиться слово «струнка».

Книга вийшла друком у чернівецькому видавництві Книги – ХХІ у перекладі з німецької Христини Назаркевич. Переклад хороший, на мою думку.


Аудиторія   


Книга буде цікава насамперед шанувальникам постмодерністської прози, сучасної німецької літератури, а також всім, кому хочеться зануритись у осінню меланхолію. Бо книга, насправді, меланхолійна, здатна викликати певні рефлексії та спогади, зокрема про рідний дім.


Пряма мова


«Вона ще чимало разів бачить із кімнати з пташкою, поки літо повільно наближається до кінця, маклершу з усе новими клієнтами в саду, клієнт стукає носаком черевика об кам’яну плиту, щоб перевірити, чи не розхитані сходи, іншому маклерша показує вигрібну яму, ще інший смикає за сусідський паркан, стовпці якого спорохнявіли, смикає доти, поки два стовпці, скріплені тільки дротом, не падають набік. Дім і земельна ділянка не з дешевих, тому вона вислуховує ще багато розмов, багато разів ще відчиняють дверцята до пласкої шафи, багато разів наголошується, що цей бік озера — кращий, багато разів вона чує про Альберта Шпера, про котів та куниць. Сміх. А будинок належить до пам’яток архітектури?»


Схожі книги


Каталін Доріан Флореску «Якоб вирішує любити», Ісабель Альєнде «Дом Духов», Максим Дупешко «Історія, варта цілого яблуневого саду», Драґо Янчар «Безіменне дерево», Катя Петровська «Мабуть Естер».


Читати: Життя – це не завжди казка… #ЧитаємоРазом: «Там, за зимою» Ісабель Альєнде

Читати: Що чекає за дверима дому? Уривок із книжки «Дім Терези»


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 101 times, 1 visits today)
Оксана Басан
Оксана Басан
Філолог за освітою, книжковий оглядач за покликанням. Перекладач з польської мови. Не уявляю себе без книг і читання. Вважаю, що книга повинна жити повноцінно, тому одразу після прочитання запускаю книжкову хвилю – передаю друзям. Люблю як світову класику так і сучасну літературу. Перевагу віддаю прозі, хоча інколи «смакую» поезію. Кредо: «У бідних великі телевізори, у заможних великі бібліотеки!».