«Похований велетень» Кадзуо Ішіґуро: чи завжди забуте – прощене?

Людська пам’ять — чи не найзагадковіша річ у світі. Саме вона, а не ми, вирішує, яким спогадам та як довго жити, а чому ледь не відразу вкритися пилом забуття. Це їй притаманна дивовижна властивість вбирати у себе як важливе, так і дріб’язкове, причому оте, другорядне, часто-густо витісняє за пріоритетністю головне, та ще й усупереч нашій волі… І, погодьтеся, лише завдяки пам’яті кожен з нас залишається самим собою — перш за все, як особистість і як представник свого народу. Бо де є пам’ять — там є і життя, чи не так?

«А що таке життя? Чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя – це те, що відбулось?»
Ліна Костенко


Британський лицарський роман від… Кадзуо Ішіґуро


«Похований велетень» — останній виданий роман відомого англійського письменника японського походження, минулорічного лауреата Нобелівської премії з літератури Кадзуо Ішіґуро. Книга була написана у 2015-му році.

Українською мовою побачив світ цьогоріч у «Видавництві Старого Лева» завдяки перекладу Тетяни Савчинської та неймовірно вдалому художньому оформленню від Оксани Йориш.

Жанрово «Похований велетень» — це фентезійний алегоричний твір про важливість і пам’яті, і забуття, а також про подорож як алегорію на життя. І хоча стилістично оповідь швидше нагадує давньоанглійську баладу з відповідною застарілою лексикою, або ж традиційний лицарський роман, її, як і героїв, з легкістю можна перенести і в будь-яку іншу епоху: проблематика була і залишається актуальною завжди.

Цікаво, що цей твір – абсолютно не подібний на жоден з раніше написаних автором, тому для багатьох поціновувачів літературного доробку Кадзуо Ішіґуро він може виявитися ще тою несподіванкою, причому дуже складною. Однак уважний читач, думаю, із задоволенням шукатиме приховані символи і метафори та знаходитиме алюзії до інших відомих творів, насолоджуючись при цьому неспішним, спокійним та вдумливим читанням.


«Tell me now, what you know…»


Події «Похованого велетня» сягають раннього Середньовіччя, вже з перших сторінок занурюючи нас у далеку епоху пост-Артурівської Британії, а саме тих часів, коли між племенами бритів та саксів запанував мир.

Щоб краще відчути атмосферність чтива, раджу послухати пісню ірландської співачки Енії «Tell me now», яка стала саундтреком до фільму «Король Артур». Її незрівнянний голос пасує до цієї книги.

Головні герої – літнє подружжя бритів, Аксель та Беатрис. Вони наважуються на мандрівку, щоб навідати свого сина, з яким давним-давно посварилися, але коли і за яких обставин – не пам’ятають. Узагалі дивні речі кояться з пам’яттю тамтешніх людей, неначе щось поглинає їхнє, навіть вчорашнє, минуле. Тому, аби зберегти хоч дрібку спогадів один про одного, пара вирушає у подорож, підозрюючи, що саме імла, котра огортає їхні землі, і є тією причиною всеохоплюючого забуття…

На своєму шляху вони зазнáють багатьох небезпек, природних і надприродних; зустрінуть, як ви вже здогадалися, геть невипадкових людей, з якими неодноразово доведеться долати різні труднощі; і, що найголовніше, до них повертатиметься те, що обоє вважають своїм найбільшим багатством – спільні спогади. Та чи все було аж так гладко у подружжя, котре й на схилі літ, здавалося б, є еталоном відданості, турботи і, без сумніву, кохання, бо кожного разу, як Аксель звертається до дружини, називає її не на ім’я, а каже «принцесо»? І, зрештою, що обрати – блаженне забуття чи гірку правду, коли мова йде не лише про тебе, а й про долю твого роду-племені?

«Похований велетень» — дуже багатогранний та глибокий твір, який спонукає до тривалих роздумів та пошуку власних відповідей на низку питань. Особливо вражаючою є кінцівка оповіді: впевнена, ви будете перечитувати останні сторінки разів зо три. І щоразу крапки над «і» розставлятимуться по-іншому… Стільки щему, незбагненного суму, впереміш із теплотою та величезним роєм думок! Забути — ще не означає пробачити? Чи любити — це відпустити, але не забути? Любити — це пробачити, забути і відпустити? Кожен читач матиме власну думку з цього приводу. А я вкотре згадую останні слова Акселя: «Прощавай, моя єдина справжня любове»…


Тематично схожі книги: Томас Мелорі «Король Артур. Лицарі Круглого столу», Дж.Р.Р.Толкін «Падіння Артура», Вальтер Скотт «Айвенго».



Читати  10 фактів, які варто знати про Кадзуо Ішіґуро, лауреата Нобелівської премії з літератури

Читати  Чи має колір справжня близькість?

 

(Visited 237 times, 1 visits today)
Олеся Муц
Олеся Муц
Лікар-стоматолог у декретній відпустці. Люблю читати, подорожувати та вивчати нові мови, зокрема шляхом покупки чергової книжечки «Гаррі Поттера» іноземною мовою :)