Як перекладати Пратчетта: конспект розмови з Олександром Михельсоном на Кураж Базарі

На лекторії Літературного Кураж Базару було багато цікавого. Ми вже публікували розшифровку розмови Леся Подерв’янського та Гасі Шиян, лекцію Ростислава Семківа та розповідь Мирослава Лаюка про його книгу. Тепер – текст про те, як Олександр Михельсон став перекладачем Пратчетта і що в цьому авторі особливого.

Як журналіст став перекладачем

Думаю, самому серу Террі ця історія би сподобалась. Я 20 років працював в журналістиці, політичним оглядачем.  Якось мені до рук трапилася книга «Правда» в оригіналі. Прочитавши її, саме як журналіст я був неймовірно вражений проникненням Пратчетта у суть журналістики і в процес самої появи газети, устрою редакції.

Я тоді ще нічого про нього не знав, не знав про його біографію, не знав, що він теж був професіоналом. Але я був настільки вражений, що на якомусь редакційному заході почав переповідати колегам сюжет і висловлювати дитячий захват. Всі почали казати – дай причитати, але я зрозумів, що більшість колег не прочитають, бо не всі знають англійську. Тоді я сказав – я вам перекладу. Це було в 2007 році. І вечорами, у вільний час, від нічого робити півтора роки я перекладав «Правду» — сам для себе і для колег.

Я її переклав як вийшло. Це був дуже хуліганський переклад, із купою притягнутих за вуха речей, фразами типу “Разом нас багато”, з якимись розкавиченими цитатами Подерв’янського, з якимись алюзіями на Тараса Шевченка, нашими історичними реаліями.

Переклав, розіслав друзям, і мій тодішній керівник Сергій Руденко, який завідує сайтом «Буквоїд», запропонував опублікувати цей переклад на «Буквоїді». Я погодився, не знаючи, що у Видавництві Старого Лева якраз триває велика внутрішня боротьба за те, щоб випустити Пратчетта українською.

Згодом мені написали з ВСЛ і спитали, чи не хочу я продати цей переклад видавництву, і взагалі стати одним з перекладачів цієї серії. Це було страшно цікаво. У мене серед багатьох недоліків є такий недолік – з перемінним успіхом хапатись за нові, невідомі мені справи. Тому я погодився.

Так з’явилась «Правда», яку я і досі люблю як первістка і інколи перечитую. Кожного разу ловлю себе на думці: «Що цей перекладач собі думав, тут же можна було отак». Потім схоплююсь: «А, да…».

І затягнуло…

А далі процес пішов, я переклав «Право на чари», потім «Віщі сестри»… Щодо цієї назви була величезна боротьба. Було варіантів 15, як перекласти «Wyrd Sisters».

Книги Пратчетта на той час читала моя дружина, тому «Правда» і трапилась мені у руки. Але я поняття не мав про автора. І коли я почав шукати в інтернеті інформацію про нього, був потужно вражений. Мабуть буде правильно сказати, що я й досі не повністю усвідомлюю масштаб його особистості, я навіть всю серію ще не прочитав. Тому по ходу роботи моє знайомство зі спадщиною Пратчетта поглиблюється, і кожного разу я відкриваю для себе щось нове.

Потім у видавництві склали план щодо того, які книги Пратчетта в якому порядку будуть видаватись, і запропонували мені 4 книги на вибір. Я зателефонував на той час вже колишній дружині щоб порадитись. Спитав, яка з них найцікавіша і яка найтовща, вибрав найтовщу.

«Право на чари» в оригіналі називається «Equal Rites». Тут можна перекладати по-різному – «рівні ставки», «рівні шанси», «рівні права». Було дуже багато варіантів у дискусіях з видавництвом, намагались гратись словами. Але практика показала, що при перекладі Пратчетта треба по можливості мінімізувати гру слів, бо дуже багато неможливо перекласти – неможливо гру слів Пратчетта адаптувати до наших умов. Але й не хочеться це все губити, втрачати та кудись посіяти.

Про реакції читачів

Я дуже боюся читачів Пратчетта, бо вони краще за мене орієнтуються в Пратчетті і, як правило, краще орієнтуються в англійській. Я відчув це на Comic Con, коли вперше виступав як перекладач.

Це було неприємне відчуття. Я вдався до практики заспокоєння – глибоко подихав, вирішив, що вище голови не стрибнеш. Зрештою досвід допомагає — бо коли ти пишеш про шанси Порошенка на другий президентський термін, ти довго думаєш, складаєш всі пазли, збираєш інформацію, і потім половина читачів пишуть, що ти продався владі, а друга, що ти — агент ФСБ, третя — чисто виходячи з прізвища — сходиться на тому, що ти агент світового сіонізму. Прекрасно те, що можна бути і запроданцем влади, і запроданцем ФСБ одночасно. До цього звикаєш, і тут це дуже допомогло.

Іноді дійсно бувають необґрунтовані закиди, ти навчаєшся з цим жити і не переживати. А бувають дуже класні, правильні моменти, коли жалієш, що сам не здогадався. На Comic Con одна пані підійшла і порадила дуже класний варіант перекладу для того, що ми з видавництвом в підсумку переклали як свято «Ніч гуляння кабанів». Дуже класна була ідея, але я її, на жаль, відразу ж забув.

У мене українська не рідна, але вона досить давно моя — з шести років. І ще коли перекладав «Правду», я зрозумів таку річ, що коли ти перекладаєш з мови А на мову Б, то найважливіше — знати мову Б, на яку ти перекладаєш. Тим більше в наш час, коли є багато словників, онлайн-перекладачів та іншого.

Я намагаюсь навіть не зберегти, а якось відтворити ритміку мови оригіналу, вона повинна бути, і повинна бути одна в усіх романах Пратчетта, які я перекладаю. Інколи, чесно скажу, слово з речення доводиться викидати, дописувати.

Композитор Ференц Ліст казав, що грати на фортепіано дуже легко – треба просто с першого разу влучати у потрібну клавішу. Тут приблизно те саме  – треба просто знаходити потрібне слово, яке підійде не просто за змістом, а буде там звучати. Не знаю, як це описати, ймовірно це не алгоритмізується. Це чуття. Я ніколи не думав, що це настільки з одного боку складна, а з іншого настільки творча робота.

Особливо, коли з’являються віршовані текстики. В тій же «Правді» є персонаж Гаррі Король, і він наспівує своїм маленьким донькам пісеньку Twinkle twinkle little spoon, wedding ring will follow soon. Я дні три роздумував, як би це перекласти. Ми знаємо, що це пішло від знаменитої англійської пісеньки Twinkle Twinkle Little Star. Думав-думав і написав «Були у бабусі дві сережки в усі — одна мідна, друга срібна — дві сережки в усі». Це те, що називається адаптацією тексту. Я відчув себе Деміургом і пішов далі робити так само.

Як шукати відсилки

У «Віщих сестрах», наприклад, багато цитат із Шекспіра. Коли це пряма цитата – це зрозуміло, але коли перероблена, вона нічим ніяк не позначена, але ти інтуїтивно відчуваєш, що малюнок мовлення змінився. Береш кілька слів з цієї фрази, заганяєш в Гугл. Тобі нічого не видає, міняєш їх місцями, так рази 3-4, поки не видає цитату Шекспіра. Тоді ти знаходиш оригінал твору, знаходиш цю цитату, розумієш, як її перекрутив Пратчетт, шукаєш кілька українських перекладів Шекспіра, вибираєш з них такий, щоб можна було його перекрутити так само, як це зробив Пратчетт, вставляєш це діло в текст, робиш виноску і сидиш задоволений. І так приблизно кожні 30 сторінок перекладу. Тобто уявляєте, я розвиваю свій кругозір, а мені ще й гроші за це платять! Це ж щастя!

В таких випадках я користуюсь інтуїцією. Коли проникнешся Пратчеттом, можна помітити коли він з чимось грається – ти відчуваєш, що текст трохи вистрибує з загального ритму, ти відчуваєш, що тут алюзії, щось заховано. Це відчувається по стилю мови, по ситуації. Я кожного разу, завершивши переклад, боюсь, що щось пропустив. Точніше – я точно знаю, що щось пропустив. Перечитую, з’ясовую, на щастя, є редакторська група у видавництві. Треба щоразу тримати в голові образ автора, роки написання кожного роману, занурюватись у цей світ і прикладати його до наших реалій.

Наприклад, один з героїв зображує з себе панка і говорить стилем мовлення, як тоді було прийнято серед відв’язної британської молоді. Це розумієш і бачиш, але українською мовою це передати дуже важко. Можна, як було в Гаррі Поттері з Геґрідом, перекласти це такою гуцульською мішаниною, а можна зробити якусь таку напівбілоруську. Варіантів тут дуже мало.

(Visited 466 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)