На лекторії Літературного Кураж Базару було багато цікавого. Ми вже публікували розшифровку розмови Леся Подерв’янського та Гасі Шиян, лекцію Ростислава Семківа та розповідь Мирослава Лаюка про його книгу. Тепер – текст про те, як Олександр Михельсон став перекладачем Пратчетта і що в цьому авторі особливого.
Як журналіст став перекладачем
Думаю, самому серу Террі ця історія би сподобалась. Я 20 років працював в журналістиці, політичним оглядачем. Якось мені до рук трапилася книга «Правда» в оригіналі. Прочитавши її, саме як журналіст я був неймовірно вражений проникненням Пратчетта у суть журналістики і в процес самої появи газети, устрою редакції.
Я тоді ще нічого про нього не знав, не знав про його біографію, не знав, що він теж був професіоналом. Але я був настільки вражений, що на якомусь редакційному заході почав переповідати колегам сюжет і висловлювати дитячий захват. Всі почали казати – дай причитати, але я зрозумів, що більшість колег не прочитають, бо не всі знають англійську. Тоді я сказав – я вам перекладу. Це було в 2007 році. І вечорами, у вільний час, від нічого робити півтора роки я перекладав «Правду» — сам для себе і для колег.
Я її переклав як вийшло. Це був дуже хуліганський переклад, із купою притягнутих за вуха речей, фразами типу “Разом нас багато”, з якимись розкавиченими цитатами Подерв’янського, з якимись алюзіями на Тараса Шевченка, нашими історичними реаліями.
Переклав, розіслав друзям, і мій тодішній керівник Сергій Руденко, який завідує сайтом «Буквоїд», запропонував опублікувати цей переклад на «Буквоїді». Я погодився, не знаючи, що у Видавництві Старого Лева якраз триває велика внутрішня боротьба за те, щоб випустити Пратчетта українською.
Згодом мені написали з ВСЛ і спитали, чи не хочу я продати цей переклад видавництву, і взагалі стати одним з перекладачів цієї серії. Це було страшно цікаво. У мене серед багатьох недоліків є такий недолік – з перемінним успіхом хапатись за нові, невідомі мені справи. Тому я погодився.
Так з’явилась «Правда», яку я і досі люблю як первістка і інколи перечитую. Кожного разу ловлю себе на думці: «Що цей перекладач собі думав, тут же можна було отак». Потім схоплююсь: «А, да…».
І затягнуло…
А далі процес пішов, я переклав «Право на чари», потім «Віщі сестри»… Щодо цієї назви була величезна боротьба. Було варіантів 15, як перекласти «Wyrd Sisters».
Книги Пратчетта на той час читала моя дружина, тому «Правда» і трапилась мені у руки. Але я поняття не мав про автора. І коли я почав шукати в інтернеті інформацію про нього, був потужно вражений. Мабуть буде правильно сказати, що я й досі не повністю усвідомлюю масштаб його особистості, я навіть всю серію ще не прочитав. Тому по ходу роботи моє знайомство зі спадщиною Пратчетта поглиблюється, і кожного разу я відкриваю для себе щось нове.
Потім у видавництві склали план щодо того, які книги Пратчетта в якому порядку будуть видаватись, і запропонували мені 4 книги на вибір. Я зателефонував на той час вже колишній дружині щоб порадитись. Спитав, яка з них найцікавіша і яка найтовща, вибрав найтовщу.
«Право на чари» в оригіналі називається «Equal Rites». Тут можна перекладати по-різному – «рівні ставки», «рівні шанси», «рівні права». Було дуже багато варіантів у дискусіях з видавництвом, намагались гратись словами. Але практика показала, що при перекладі Пратчетта треба по можливості мінімізувати гру слів, бо дуже багато неможливо перекласти – неможливо гру слів Пратчетта адаптувати до наших умов. Але й не хочеться це все губити, втрачати та кудись посіяти.
Про реакції читачів
Я дуже боюся читачів Пратчетта, бо вони краще за мене орієнтуються в Пратчетті і, як правило, краще орієнтуються в англійській. Я відчув це на Comic Con, коли вперше виступав як перекладач.
Це було неприємне відчуття. Я вдався до практики заспокоєння – глибоко подихав, вирішив, що вище голови не стрибнеш. Зрештою досвід допомагає — бо коли ти пишеш про шанси Порошенка на другий президентський термін, ти довго думаєш, складаєш всі пазли, збираєш інформацію, і потім половина читачів пишуть, що ти продався владі, а друга, що ти — агент ФСБ, третя — чисто виходячи з прізвища — сходиться на тому, що ти агент світового сіонізму. Прекрасно те, що можна бути і запроданцем влади, і запроданцем ФСБ одночасно. До цього звикаєш, і тут це дуже допомогло.
Іноді дійсно бувають необґрунтовані закиди, ти навчаєшся з цим жити і не переживати. А бувають дуже класні, правильні моменти, коли жалієш, що сам не здогадався. На Comic Con одна пані підійшла і порадила дуже класний варіант перекладу для того, що ми з видавництвом в підсумку переклали як свято «Ніч гуляння кабанів». Дуже класна була ідея, але я її, на жаль, відразу ж забув.
У мене українська не рідна, але вона досить давно моя — з шести років. І ще коли перекладав «Правду», я зрозумів таку річ, що коли ти перекладаєш з мови А на мову Б, то найважливіше — знати мову Б, на яку ти перекладаєш. Тим більше в наш час, коли є багато словників, онлайн-перекладачів та іншого.
Я намагаюсь навіть не зберегти, а якось відтворити ритміку мови оригіналу, вона повинна бути, і повинна бути одна в усіх романах Пратчетта, які я перекладаю. Інколи, чесно скажу, слово з речення доводиться викидати, дописувати.
Композитор Ференц Ліст казав, що грати на фортепіано дуже легко – треба просто с першого разу влучати у потрібну клавішу. Тут приблизно те саме – треба просто знаходити потрібне слово, яке підійде не просто за змістом, а буде там звучати. Не знаю, як це описати, ймовірно це не алгоритмізується. Це чуття. Я ніколи не думав, що це настільки з одного боку складна, а з іншого настільки творча робота.
Особливо, коли з’являються віршовані текстики. В тій же «Правді» є персонаж Гаррі Король, і він наспівує своїм маленьким донькам пісеньку Twinkle twinkle little spoon, wedding ring will follow soon. Я дні три роздумував, як би це перекласти. Ми знаємо, що це пішло від знаменитої англійської пісеньки Twinkle Twinkle Little Star. Думав-думав і написав «Були у бабусі дві сережки в усі — одна мідна, друга срібна — дві сережки в усі». Це те, що називається адаптацією тексту. Я відчув себе Деміургом і пішов далі робити так само.
Як шукати відсилки
У «Віщих сестрах», наприклад, багато цитат із Шекспіра. Коли це пряма цитата – це зрозуміло, але коли перероблена, вона нічим ніяк не позначена, але ти інтуїтивно відчуваєш, що малюнок мовлення змінився. Береш кілька слів з цієї фрази, заганяєш в Гугл. Тобі нічого не видає, міняєш їх місцями, так рази 3-4, поки не видає цитату Шекспіра. Тоді ти знаходиш оригінал твору, знаходиш цю цитату, розумієш, як її перекрутив Пратчетт, шукаєш кілька українських перекладів Шекспіра, вибираєш з них такий, щоб можна було його перекрутити так само, як це зробив Пратчетт, вставляєш це діло в текст, робиш виноску і сидиш задоволений. І так приблизно кожні 30 сторінок перекладу. Тобто уявляєте, я розвиваю свій кругозір, а мені ще й гроші за це платять! Це ж щастя!
В таких випадках я користуюсь інтуїцією. Коли проникнешся Пратчеттом, можна помітити коли він з чимось грається – ти відчуваєш, що текст трохи вистрибує з загального ритму, ти відчуваєш, що тут алюзії, щось заховано. Це відчувається по стилю мови, по ситуації. Я кожного разу, завершивши переклад, боюсь, що щось пропустив. Точніше – я точно знаю, що щось пропустив. Перечитую, з’ясовую, на щастя, є редакторська група у видавництві. Треба щоразу тримати в голові образ автора, роки написання кожного роману, занурюватись у цей світ і прикладати його до наших реалій.
Наприклад, один з героїв зображує з себе панка і говорить стилем мовлення, як тоді було прийнято серед відв’язної британської молоді. Це розумієш і бачиш, але українською мовою це передати дуже важко. Можна, як було в Гаррі Поттері з Геґрідом, перекласти це такою гуцульською мішаниною, а можна зробити якусь таку напівбілоруську. Варіантів тут дуже мало.
740 thoughts on “Як перекладати Пратчетта: конспект розмови з Олександром Михельсоном на Кураж Базарі”