8-9 вересня у Києві відбувся Літературний Кураж Базар. Однією з частин заходу став лекторій, в якому виступили два десятки цікавих спікерів. Зокрема – літературний критик та перекладач Ростислав Семків. Для тих, хто не зміг послухати його лекцію наживо, блог Yakaboo зробив конспект.
Про те, чому він написав свою книгу
Книжка «Як читати класиків» написалася як продовження попередньої – «Як писали класики». Перша книга — це збірник рецептів від 7 авторів, які написали свого часу книжки про те, як писати. Агата Крісті в своїй біографії багато розповідає, як писати. Рей Бредбері написав книжку «Дзен в искусстве написания книг». У Кундери дві книжки — «Філософія роману» і «Порушені заповіти». У Еко взагалі чотири таких книги. Я побачив по реакції людей, які читали, що не меншу цікавість, ніж власне пункти цих порад, викликають так само просто історії про цих письменників.
Наприклад, що Агата Крісті дуже переживала через розлучення з першим чоловіком, який її покинув і пішов до іншої жінки. А оскільки він був льотчиком і потім клерком в банку, то вона почала системно в своїх текстах мочити клерків в банках і льотчиків. З іншого боку, вона була на фармацевтичних курсах, а під час Першої Світової працювала в госпіталі волонтером, і вона дуже добре зналася на ліках, різних сумішах і так далі, і тому у неї в романах найчастіше труять.
Такі моменти викликають цікавість, але в школі таких моментів не розповідають. У школах вчать якийсь шаблонний текст біографії, в якому все складно і нецікаво.
Відповідно, я вирішив продовжувати в другій книжці розказувати оці історії авторів. Вони там трошки менші, але їх там більше — Дюма, Дефо, трошки Маркіза де Сада, Джером К Джером, Толкін, Станіслав Лем. Вони самі по собі дуже цікаві люди. А зацікавившись автором, дуже легко дійти до його текстів.
Читання — інтенсивний кайф
Загальний імпульс, який підштовхнув мене до написання цієї книги — це певною мірою відчуття несправедливості. Багато людей не відчувають або дуже рідко відчувають кайф від читання. Ми знаємо, що є різні способи відчути адреналін. Купити собі пляшку лимонаду в спекотний день чи навпаки — замерзнути і випити глінтвейну. Можемо поїхати на морське узбережжя, сісти на якийсь надувний банан чи стрибнути з мосту і отримати гострі відчуття. Читання художньої літератури дає схожі емоції. Цікаво те, що чим довше ми цим займаємось, чим довше ми читаємо, тим цікавіше нам читати.
Коли людина читає більш-менш регулярно, тобто прочитує в місяць мінімум одну книжку, вона швидше починає входити в книжку, зливатись з кимось з героїв.
Це цікавий досвід та інтенсивний кайф. Що переважно дає література — так це те, що ми можемо прожити якесь альтернативне життя. Звичайно, ми можемо поїхати у сучасну Францію, але ми можемо так само взяти якусь книгу Мішеля Уельбека або Беґбедера і почитати, як вони це бачать. Можна мандрувати реально, а можна мандрувати з книгою. Але в Америку 50-их років ми вже фізично потрапити не можемо. А в книжці — можемо пережити якісь колізії, які відбуваються у XIX або XX сторіччі. І навіть якщо для персонажа це закінчиться погано, для нас це закінчиться добре.
Мені особисто якось шкода, якщо у людей такої навички немає. Якщо у них не виходить читати. Без звички нічого не виходить. Якщо людина приїжджає перший раз на гірськолижний курорт, стає на лижі, кілька разів падає, то у неї може виникнути думка, що це дурний вид спорту і ним не треба займатись. Інколи так говорять про читання — мовляв що це щось нудне.
Знайти свою книгу
Є ще такий момент — те, що попадає нам до рук, не завжди відповідає тому, що хочемо пережити.
Якщо ми потрапляємо в насправді сильний якісний текст, то він нас від себе просто так не відпустить. Буває, що запланував собі прочитати 20 сторінок, але відкласти не можеш, читаєш ще 20 і ще 20. Вже потрібно йти працювати чи йти на пари, але відірватись не виходить. Сильна книжка вимагає нас повернутися до неї, і ми її не кинемо, поки не дочитаємо до кінця. І якщо це справді сильна книжка, нам в кінці ще буде шкода, що все закінчилось.
Оця пригода в альтернативному світі — це дуже класно, це така радість і цінність, якою варто ділитися.
Є звичайно тексти, які нам нецікаві, бо вони примітивні. Така книжка має бути відкладена. Слабкі книги треба покидати безжально. Або якщо книжка заскладна, і ми її ще не розуміємо — не треба вперто її продовжувати читати. Варто знайти саме свою книжку. В своїй книзі я намагався робити кроки до того, щоб допомогти зробити цей вибір.
Як читати Кафку
Є багато упереджень щодо читання – наприклад, що книжку треба дочитувати. Ні, не кожну книжку треба дочитувати.
Є упередження, що соромно не прочитати якісь класичні твори. Але у всіх, навіть у тих, хто багато читає, обов’язково є якийсь скелет в шафі, є недочитана яка-небудь «Пані Боварі», «Великі сподівання», «Американська трагедія». Є список класичних текстів, які нібито ми всі мали би прочитати, але комусь якийсь текст колись не пішов.
Якщо людина починає без підготовки читати якогось Фолкнера, вона просто загрузає в ньому, і потім саме ім’я може наводити нудьгу.
У всіх є недочитані, або непрочитані класичні тексти. Важливо розуміти, що до них все-таки варто рухатись, бо це люди, які багато думали, добре писали і багато розказували.
Починати треба з текстів простіших, з інтенсивнішою інтригою. Щоб осягнути Кафку, треба спочатку начитатися трохи детективів, хорорів. Тому, хто не читав хорорів, до Кафки братися рано. Спочатку треба прочитати пару-трійку романів Кінга, потім перейти до Борхеса, а потім вже рухатись до Кафки. Можна перед тим ще прочитати Умберто Еко.
Класиків треба читати поступово і не переживати, що ми не можемо сісти і прочитати «Замок» за тиждень. Це великий роман, і до нього варто доростати. Перед тим, як братися за найпотужніші тексти, які створила світова цивілізація — твори Фолкнера, Вірджинії Вульф, Джойса, — по-хорошому треба мати десь років 20-25 читацького досвіду. Звичайно можна почати відразу з них, але це трохи небезпечно. Коли ви приходите в тренувальний зал, ви можете відразу підняти гирьку на 60 кілограмів, але краще починати з гантельок. Кафка — це така штанга. Штовхнути можна, але може і привалити.
Якщо нам зарано потрапить якийсь текст до рук, ми його не зрозуміємо, відкладемо і можемо зробити висновок, що та ну його, цього Кафку. І цим ми позбавляємо себе серйозного задоволення, занурення в абсолютно альтернативні всесвіти. Дюму можна ковтати легко — головне не плутати персонажів. До Кафки краще підготуватись.
Як читати
В останньому розділі книги я пишу про creative reading — творче читання або «читання для письма». Це трохи глибші способи читання, під час яких треба робити собі примітки, можна прямо в книзі. Темп читання тоді сповільниться, але ви краще будете краще знати текст і зможете потім повертатися до окремих моментів. Це підійде, наприклад, якщо ви хочете запам’ятати афоризм з «Доріана Грея» і потім в розмові його ввернути.
У мене частина друзів розділились — деякі сказали: «Ну як можна малювати в книжці?». Для інших це природньо. У мене є книга «Имя розы», яку прочитали багато людей, і я всім дозволяв ставити якісь свої помітки. Це тепер так цікаво дивитись — книга стала артефактом, це ніби діалог.
Можна ще глибше читати — в літературознавстві це називають «глибоким читанням». Це вже для авторів, які пишуть власні книги і можуть використати якісь рецепти в своїй роботі. Хто хоче писати, тому обов’язково треба розібрати детальніше якихось 10-15 таких романів світового доробку.
Читати і перечитувати
З часом ставлення до однієї і тієї ж книги змінюється. Коли я вперше читав «Сто років самотності», це було у підлітковому віці, і для мене це була еротична книжка. На все інше я просто не звертав уваги. Коли я це перечитував вже навчаючись в Могилянці, у мене з’явився челендж просто запам’ятати всіх цих нескінченних персонажів. Ще пізніше я знову повернувся до Маркеса і почав думати про нього вже під іншим кутом зору. До речі, Маркес дуже цікаво став письменником. Він продав автомобіль, сказав своїй сім’ї: «Ось вам гроші, ви їх використовуйте, а мене не чіпайте, я пішов писати шедевр». Сів і написав «100 років самотності».
Але Маркеса краще починати читати з «Кохання під час холери», а потім вже рухатись до «Ста років самотності». Ну і латиноамериканців краще не починати з Маркеса, краще з Жоржі Амаду — наприклад, з романів «Габріела», «Донна Флор і двоє її чолоків».
Мені цікаво, як вибудовувати оці ланцюжки, щоб у людини не пропадало бажання читати і щоб це для неї була справді цікава мандрівка. Саме про це книга «Як читати класиків».
7 thoughts on “«Кафка — це штанга: якщо братись за нього без підготовки, може і привалити»: конспект лекції Ростислава Семківа на Кураж Базарі”