Що читають експерти з емоційного інтелекту: мастрід бізнес-тренерки Олени Сисоєвої

Олена Сисоєва — бізнес-тренерка, коуч, ведуча Школи тренерів і Школи Емоційного інтелекту в Україні та Білорусі, психотерапевтка і член Міжнародної Асоціації позитивних психотерапевтів WAPP.

2 червня Олена виступить на Шостому жіночому фестивалі-марафоні Best Woman, де розповість більше про емоційний інтелект. А поки вона поділилася з блогом Yakaboo своїм мастрідом.

Хорхе Букай «Любить с открытыми глазами» (АСТ, 2012)

Я впевнена, що ця книга буде корисна практично кожному. Для мене вона стала відкриттям і відповіддю на багато питань, що мучили мене роками. Про головне. Про кохання. Про відносини. Головна причина нашого невдоволення іншою людиною, яка виявилася далекою від нашого ідеалу, полягає в нашій власній нездатності визнати в собі ту саму межу, яка нам не подобається в партнері. За короткий період закоханості нам зазвичай не вдається розпізнати в собі цю рису. Ту рису характеру, яку ми категорично заперечуємо і яка, однак, вкрай негативно впливає на наші особисті стосунки. Ми плекаємо своє «ідеальне я», заперечуючи в собі небажані риси. Ми витрачаємо величезну енергію на підтримку власного «ідеального образу», вільного від недоліків, які інша людина відкрито демонструє. Я знаю, що багато хто, як і я, люблять праці Хорхе Букая, але в цій книзі несподівано розкривається ще й його літературний талант. Я рада повідомити, що книга доступна в електронному варіанті. І нарешті, розв’язка історії, що лежить в основі сюжету цієї книги, відповідає правилам будь-якого добротного роману: вона несподівана й оригінальна. І точно вас здивує 🙂

Що може бути корисніше книги з саморозвитку? Лише книга про відносини в парі. Книга Сью Джонсон «Обійми мене міцніше» – хороше продовження досліджень в ніжній області міжособистісних відносин, початих в книгах Естер Перель «Розмноження в неволі» і Кассандри Філліпс «Парадокс пристрасті» (якщо ще не читали — дуже рекомендую!). Успіх, досягнення, самореалізація — все це чудово. Але по-справжньому наше відчуття щастя і задоволеності життям визначається якістю відносин з тими людьми, які становлять найбільший найближче оточення. Інтимне коло. Постійні близькі стосунки — запорука не тільки фізичного, а й ментального й емоційного здоров’я. Тільки вибудовувати по-справжньому близькі, а не насильницькі відносини, нас ніхто не вчив. Причина розпаду шлюбів не в конфлікті, що виходить за рамки, а у втраті прихильності й емоційної чуйності. Любов — це, в першу чергу, душевна близькість, через яку задовольняється внутрішня потреба будь-якої людини в безпечній емоційній прихильності. Відносини в парі схожі на рухи канатоходців, які підтримують і страхують один одного над прірвою. Щоб балансувати, ми повинні підлаштовуватися під рухи партнера і чуйно реагувати на його емоції.

Сім діалогів про любов і практичні вправи складають основу книги. Ці діалоги — результат багаторічних досліджень Сью і її терапевтичної роботи з парами. Сім діалогів. «Три години для прочитання. І ціле життя — для впровадження.»

Татьяна Леус «Папины дочки и маменькины сынки: Игры, в которые играют семьи»

Книга, яку вперто рекомендую читати всім дорослим! У продовження «Ігор, в які грають люди» Берна — не менше глибока і сповнена відкриттів книга Тетяни Леус “Папины дочки и маменькины сынки: Игры, в которые играют семьи”. «Маніфестом» записала собі, вивчила напам’ять кілька головних думок: – Я не дорікаю. – Я не ставлю ультиматумів. – Я не йду на жертви заради подяки. – Я не засуджую. – Я дозволяю іншим зустрічатися з наслідками своїх дій або бездіяльності. – Я не привласнюю собі проблеми близьких мені людей. – Я не даю порад у справах, які мене не стосуються. – Дбати про себе неегоїстично. – У мене має бути час на власні інтереси. – Піклуючись про себе, я стаю наповненою, і мені є що віддавати. – Я висловлюю свою думку в формі “Я думаю …”; “Я відчуваю …” і припускаю, що в іншого може бути інша точка зору на цей рахунок. – Найголовніша моя відповідальність — відповідальність за себе і за свої вчинки. – У випадку, коли я ні про що не прошу, інший може зробити висновок, що мене все задовольняє, влаштовує. – Якщо мені потрібна допомога, я прошу про неї. – Якщо виникає проблема, я говорю про неї відразу або не кажу про неї ніколи. І головне! Щоб отримати любов, необхідно розвинути здатність любити себе.

Мені здається, саме цієї книги не вистачало в моїй особистій бібліотеці всієї літератури з емоційного інтелекту. На кожному тренінгу з EI — корпоративному, відкритому — традиційно піднімаються питання взаємин у парі. Книга — прекрасний підручник, заснований на реальних дослідженнях лабораторії любові (Love Lab), створеної Джоном і Джулією Готтман в 1999 році в Сіетлі, де вивчають життя пар в довгостроковій перспективі. Що відрізняє міцні й гармонійні союзи від тих, які іноді яскраво спалахують і швидко гаснуть? За даними лабораторії для міцних відносин потрібно, щоб обидва партнери швидко і чесно відповіли “так” на три, здавалося б, прості запитання: 1. Чи хотіли б ви дружити з цією людиною? 2. Чи поважаєте ви цю людину як особистість – з його цінностями, уподобаннями, способом життя? 3. Чи готові ви змиритися з тим, що деякі недоліки ніколи не зникнуть? Чи хочу я сказати своїм «я люблю тебе» те, що мені вдалося переконати себе, що з часом те, що мене не влаштовує, згладиться? Або я можу сказати: «Те, що я люблю в тобі, так унікально, так потужно і так бажано для мене, що я люблю тебе попри все те, що відрізняє і завжди буде відрізняти тебе від мого ідеалу». Чи можу я сказати собі з граничною відвертістю, що люблю тебе з усією твоєю правдою?… Є над чим замислитися.

Отто Кернберг створив сучасну психоаналітичну теорію особистості і власний психоаналітичний метод, запропонував новий підхід до терапії пограничних розладів особистості і новий погляд на нарцисизм. А потім раптом змінив напрямок досліджень і вразив усіх книгою про любов і сексуальність. Розумінню найтонших нюансів цих делікатних відносин можуть позаздрити не тільки його колеги-психологи, а й поети. Дев’ять характерних рис зрілої любові за Отто Кернбергом: 1. Інтерес до життєвого плану партнера (без руйнівної заздрості). 2. Базова довіра: обопільна здатність бути відкритими й чесними, навіть щодо своїх недоліків. 3. Здатність до цього прощення, на відміну від мазохістського підпорядкування чи заперечення агресії. 4. Скромність і подяка. 5. Загальні ідеали як основа спільного життя. 6. Зріла залежність; можливість прийняти допомогу (без сорому, страху або провини) і надати допомогу; справедливий розподіл завдань і обов’язків – на відміну від боротьби за владу, звинувачень і пошуків правих і винуватих, які ведуть до взаємного розчарування. 7. Постійність сексуальної пристрасті. Любов до іншого, попри тілесні зміни та фізичні вади. 8. Визнання неминучості втрат, ревнощів і необхідності захищати кордони пари. Розуміння, що інший не може любити нас точно так само, як ми любимо його. 9. Любов і оплакування: в разі смерті чи розлуки збоку партнера втрата дозволяє нам повною мірою зрозуміти, яке місце він займав в нашому житті, що веде до прийняття нової любові без почуття провини.

Одна з найбільш шкідливих звичок — покладати провину за всі наші біди й розчарування на «наше суспільство». Ми звикли звинувачувати «цю систему» ​​за людські приниження і злидні, пов’язуючи свої проблеми і проблеми інших людей з вадами «нашого суспільства». Цікаво, що розчарування, в яких ми звинувачуємо нашу систему, широко поширені і в інших країнах. Вони існували і в інші часи. І навіть часто набирали і набирають ще жорстокіших форм, але про це не говориться публічно. Погляд на світ крізь окуляри «системної кризи суспільства» подібний до наркотику: до нього швидко звикаєш, а потім не можеш зупинитися. Ми можемо почати використовувати цей сурогат наркотику, помітивши, що легше буде бути прийнятим соціальною групою, якщо розділяти її критичне ставлення до «системи». І ми продовжуємо існувати з цією ментальною звичкою, щоб не зашкодити своїй кар’єрі і стосункам із друзями, які будували стільки років. Вас можуть презирливо назвати «ботаніком», якщо раптом ненароком піддасте хоч якомусь сумніву загальну ворожість стосовно «системи». Вас можуть обізвати «мажором», якщо ви раптом вирішите взяти на себе відповідальність за власне щастя. Вас можуть навіть почати звинувачувати вас у своїх нещастях. Але у вас є вибір. Коли ви перестаєте вірити в те, що система може зробити вас щасливим, ви залишаєтеся сам на сам з жахливою перспективою домагатися щастя самому. Набагато легше перекидатися філософськими абстракціями, ніж мати справу з реальними людьми, які діють вам на нерви. Виправлення «системи» представляється чомусь набагато більш захопливою і благородною справою, ніж виправлення самого себе.

(Visited 295 times, 1 visits today)