Сюрреалістичний світ «Німого бога» Юркі Вайнонена: вітряки, печерні галки і… гриби (ті, що галюциногенні)

Який він, світ Юркі Вайнонена? Химерний, дивний та загадковий? О, так. Містичний. Моторошний… Так. Ба більше, такий, що притягує, заманює у свої тенета, заворожує і лякає, ой як лякає. З нього хочеться чимшвидше вибратись, виплутатись, виборсатись, але в який грузнеш знову і знову, неначе занурюючись у тривожний сон… Межа між реальністю та нереальністю стає все примарнішою, тіні згущуються, напруга зростає… Відчуваєте? А в цей самий час, десь у Фінляндії, автор задоволено усміхається: він впорався із завданням — йому вдалося розворушити вашу підсвідомість. Життя – це сон, а світ – це не тільки те, що бачиш?

Коли «Сюрреалізм — це я» (Сальвадор Далі)

Юркі Вайнонен — сучасний північноєвропейський письменник-сюрреаліст, перекладач, якого часто називають «фінським Кафкою». Свого часу Вайнонен перечитав усі праці Зиґмунда Фройда, перекладені фінською мовою, а мить, коли вперше побачив роботи Сальвадора Далі, вважає однією з найважливіших у своєму житті. Його надихають птахи, Ірландія та твори сюрреалістів, а також щоденні переклади поезії на фінську.

Що ж до роману «Німий бог», то вже в передмові автор зазначає, що написав його як «вияв особистої пошани до сюрреалістів і сюрреалістичного мистецтва».

Мандруючи у підсвідомість

Молодий скульптор Андре вирушає на пошуки свого батька – ексцентричного мандрівного артиста Луї Мальдоро, учасника дуету «Голос і Шал». Синові відомо, що той залишив сцену та оселився у покинутому вітряку на околиці відлюдного гірського села Бретань. Але потрапити туди не так просто, адже потрібно не лише мати провідника, а й скуштувати… галюциногенних грибів.

Саме завдяки Ладі Вальдосару Андре віднайде похмуру, закриту та ворожу до чужинців місцину, мешканці якої й досі поклоняються печерним галкам та духам, що живуть у вітряках, а також свято вірять, що одного дня до них зійде божество…

У Бретані чоловік зустріне коханку свого батька, таємничу Алісту, якій підвладна уся громада. Крок за кроком він наближатиметься до розгадки зникнення батька, врешті-решт, завершивши те, що й Шал – Луї Мальдоро – розпочав…

Роман «Німий бог» як сюрреалістичний квест

«Німий бог» – не просто сюрреалістичний роман, а сюрреалістичний роман-загадка, оскільки Юркі Вайнонен ввів у нього цілий ряд особливих топонімів і понять, зашифрованих посвят та посилань на твори мистецтва й літератури, у тому числі, і Кафки. Здавалося б, різні власні назви натякають на північ Франції, Іспанію, Голландію та Бельгію.

Однак сувора Бретань, в якій відбуваються події роману, — це зовсім не однойменний регіон у Франції, а цілком вигадана місцина, названа на честь письменника-сюрреаліста Андре Бретона. Це стосується й так званої елюарської мови, якої не існує в реальності, а її назва є присвятою ще одному митцю – Полю Елюару.

А якщо побавитися з літерами в імені дивакуватого провідника Ладі Вальдосара, отримаємо ще одну знакову постать сюрреалістичного мистецтва. Здогадалися? ☺

Ще один цікавий факт стосується імені жінки Алісти: у фінській мові є дієслово, що звучить як «аліста» та буквально означає «мати владу над кимось». В цілому, попри химерно-містичну атмосферу, «Німий бог» читається легко та інтригуюче; мова оповіді — багата та жива, насичена рідко вживаними словами та архаїзмами. А фінал, фінал настільки несподіваний та приголомшуючий, настільки шокуючий, що кров холоне у жилах…

Тематично схожі книги: Юркі Вайнонен «13 новел», Франц Кафка «Процес», Саманта Гант «Містер Сплітфут».

[irp posts=”29304″ name=”«Мертві — це найбільша категорія населення, а їхні права ніхто не захищає»: #ДвіДумки про «Містера Сплітфута» Саманти Гант”]