Мар’яна Савка: «Ми пишаємося не книжкою, а загалом процесом, неперервним процесом видання важливих, цікавих і непересічних книг»

Мар’яна Савка — головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева», поетеса, авторка 18 книг, перекладачка, членкиня Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Від 2017 року є Послом доброї волі ООН в Україні, а з 2018-го — входить до ПЕН-клубу. Творчість поетеси перекладена польською, англійською, білоруською, російською, литовською мовами.

Всі книголюби вже з нетерпінням очікували Книжкового Арсеналу. Скільки книг від ВСЛ вперше було презентовано в Києві? І що це за видання?

Якщо новинками вважати всі книги, які вийшли з початку року, то таких у нас 62. І зрозуміло, що більшість із них були вже десь презентовані, автори мали чимало зустрічей із читачами в турах містами України. Якщо ж говорити про книги, які на Книжковому Арсеналі мали першу презентацію (і вперше потрапили авторам до рук), то це насамперед проза з балканським характером Міленка Єрґовича «Іншалла, Мадонно, іншалла!», роман-антиутопія Андрія Цаплієнка «Стіна», дитяча книжка Надійки Гербіш «Пуанти для Анни», збірка віршів Дмитра Лазуткіна «Артерія», мотиваційка Крістін Гесслер «Маніфест двадцятирічних»,  підліткова повість Ґюдрун Скреттінґ «Антон та інші нещастя» і книжка веселої і пізнавальної прози «Франческа» від Доржа Бату.

Чи запрошували Ви на презентації іноземних авторів?

Так щасливо склалося, що Ґюдрун Скреттінґ сама виявила бажання приїхати на Книжковий Арсенал, і її приїзд підтримала NORLA. Це вже стало традицією, коли на київську виставку приїздить молода, талановита і гарна норвезька письменниця, що пише для дітей. Ми лише вітаємо такі приїзди, бо наша співпраця з норвежцями переросла у міцну дружбу. Я впевнена, що і Ґюдрун не розчарує своїх нових українських читачів – її книжка справді дуже хороша і має всі шанси стати однією з улюблених для наших школярів. На наше запрошення, до Києва приїхав Міленко Єрґович, який уже став культовим письменником і на Балканах і в усій Європі. А також ми запросили на презентацію «Франчески» Андрія Васильєва, тобто Доржа Бату – і це, як я думаю, було однією з наймасовіших акцій, бо у Доржа просто захмарна кількість прихильників, а перший тираж книжки розлетівся відразу після виходу і на КА ми надрукували вже другий.

Чи були відкриття серед українських письменників?

Так, як же без цього! Той же Дорж Бату, Андрій Цаплієнко, Ілларіон Павлюк! Для мене ця трійця телевізійних журналістів, якій ще й добре знають один одного, працювали разом, то взагалі фантастика. Кожен із них по-своєму сильний, яскравий, несподіваний. У тому, що журналісти з чималим професійним і життєвим досвідом стають письменниками, я вбачаю природність процесу. Це мало статися, проза народжується з досвіду, який треба вміти акумулювати і трансформувати. Кожен із них має по-чоловічому суворий досвід – зйомки в найгарячіших точках планети, досвід війни, досвід зміни професії, кожному з них це вдалося на славу! Вони зірки – справжні непафосні яскраві люди, я вірю в успіх їхніх книжок.

Можете назвати книгу, яка була для Вас особисто найціннішою серед представлених на Арсеналі новинок?

Для  мене особисто – «Бог дрібниць» букерівської лауреатки Арундаті Рой у перекладі Андрія Маслюха. Це глибочезна книжка. Мабуть, раніше, ніж зараз, вона не могла дістатися українського книжкового ринку, бо мала дочекатися свого перекладача. Андрій здійснив фантастичну роботу. Це прекрасний текст, в який занурюєшся, як у велику ріку. Я мрію про приїзд Арундаті в Україну. Вона дивовижна жінка – філософ, інтелектуалка, правозахисниця і неперевершена письменниця.

Шанувальники творчості Террі Пратчетта у захваті від вашої серії. До Арсеналу вже підготували 2 нові томи. А скільки плануєте видати загалом? І чому видаєте їх саме в такій послідовності?

На сьогодні видаємо романи за циклами: «Ринсвінд», «Відьми», «Смерть». А невдовзі розпочнемо підцикл «Варта». Власне, за цим принципом циклів ми рухатимемося і далі. Увесь Дискосвіт вміщує 41 роман. І нашим першочерговим завданням є рухатися вглиб серії. До кінця 2018 року побачить світ ще два романи: «Віщі сестри» (у перекладі Олександра Михельсона; з циклу «Відьми») та «Жнець» (у перекладі Оксани Самари – назва робоча: з циклу «Смерть»).

Серед новинок є досить рідкісний в сучасній українській літературі жанр – трилер. Видавництво свідомо шукало автора цього жанру чи знайомство з Ілларіоном Павлюком відбулося випадково?

Ця книжка Ілларіона Павлюка – це одне з моїх найбільших здивувань року. Він так різко вибився в мої особисті смакові рейтинги, що я хвилююся, чи усім іншим книжкам і авторам вділятиму рівноцінну увагу. Але справді – важко мені уявити людину, яка, прочитавши «Білий Попіл», залишиться байдужою, скривиться чи скаже, що їй не пішло. Бо ця книжка не заходить в тебе, а залітає! Як, ну як він це все так ловко змайстрував! Трилер як жанр – так то воно так, але він такий лайтовий, красивий, містичний і з дуже добрим почуттям гумору. А ще прекрасний дует автора і перекладача. Михайло Бриних сотворив таку українську версію, що годі запідозрити, що в оригіналі вона звучала якось інакше.

Нещодавно у ВСЛ вийшла книга «Смак пива». І в багатьох виникає питання: Невже про пиво дійсно можна написати книгу на майже 400 сторінок?

Я не любитель пива, але книжка і мені була цікава. Вона дуже круто зроблена. Це не просто про пиво, технологію, сорти, це про цілу пивну культуру, у багатьох вимірах – історичному, професійному, ужитковому. Вона була дуже складною у верстці, бо там повно-повнісінько фотографій, інфографіки, таблиць, покажчиків. Я думаю, що більше про пиво сказати просто неможливо і Ренді Мошер створив настільну книжку кожного пивовара – а їх і в Україні чимало. Але ця книжка цікава не лише професійній аудиторії, вона справді дуже цікава, красива і багатогранна. Я ніколи не думала, що існує така величезна кількість сортів пива, різних технологій, стільки культурних маркерів, традицій!

Мене зацікавила ще одна книга з розділу «Бізнес та саморозвиток» польської письменниці Катажини Туск «Твій стиль». Обкладинка досить стримана, а що ховається під нею? І чому вирішили видати цю книгу?

Книжка Катажини Туск, знаменитої польської фешн-блогерки і доньки одного з впливових політиків, потребує уваги читача. Вона – як справжня вишукана річ – не кидається в очі крикливими кольорами, вона по-аристократичному стримана і вишукана, і, як справжня елегантна сукня, стане улюбленою надовго. Під білою обкладинкою і чорним тисненим малюнком заховано багато кольорових красивих фото, багато важливих порад і спостережень. У мене склалося враження, що над дизайном і вибором поліграфічних матеріалів працювала сама Кася, і ця книжка як сам по собі артефакт – це символ аристократичної простоти. Саме про це говорить авторка: що, створюючи власний стиль, не треба хаотично набирати до свого гардеробу все, що впадає у вічі. Навпаки, стриманість – запорука доброго смаку. І водночас це не лише про гардероб, це ще й про стиль життя, про те, що ти сам твориш свою долю і відповідальний за свій вибір.

З назви видання «Як творити галерею» може здатися, що ця книга для досить вузького кола читачів. Чи так це?

Одна з візуально найцікавіших наших новинок, дуже крута. Давайте спитаємо, скажімо, у Павла Гудімова, чи це для вузького кола, бо він уміє перетворити музейні проекти на багатолюдні, модні і затребувані. Я думаю, що в нас досі страшенно мало книжок, які розкривають дітям справжні скарби мистецтва і розвивають інтерес загалом до культури, артефактів культури. Оця книжка – якраз одна з найкращих, вона яскраво засвітилася на Болонській книжковій виставці, вона дуже круто зроблена чеськими ілюстраторами і мистецтвознавцями. І я впевнена, що на ній виростатимуть наші майбутні галеристи.

Вже готується до друку антиутопія від Андрія Цаплієнка «Стіна». З анотації зрозуміло, що це історія про наболілу сьогодні тему війни. На вашу думку, чи займе ця книга своє місце поруч з такими відомими антиутопіями як «МИ», «1984» тощо?

Час покаже. Ця книжка зараз є дуже важливою і дуже на часі. Цей роман не про війну, а про те, що може статися, якщо ця війна не матиме завершення. Стіна, яка є ключовим символом роману, – це межа між світлом і темрявою, між цивілізованим світом, яким, за версією автора, пішла Україна, і диким полем, на яке перетворилася Росія, роздерта внутрішніми конфліктами й ізольована від решти світу. Однак ми ж розуміємо, що якою б міцною і нездоланною була стіна, можна знайти лазівку. І ця лазівка – всередині людини. Бо цей цивілізаційний вибір – всередині нас. Що несе війна? Руїни і деградацію. Її можна уникнути. Але війну здолати майже неможливо. У цьому романі є кілька часових пластів – час майбутнього, в якому відбуваються події, і час історичного минулого – час правління московської княгині Софії Палеолог, бабусі Івана Грозного, є також згадки про нашу сучасність. А роман за жанром має ознаки й антиутопії, і пригодницького роману, й історичного детективу. Читачам буде часом моторошно, але дуже цікаво.

Що цікавенького очікувати любителям поезії?

Нові поетичні книги від Богдани Матіяш, Оксани Луцишиної, Дмитра Лазуткіна, Катерини Калитко. Це зовсім свіжі новинки, яскраві, дуже красиво оформлені поетичні книжки. Навіть не варто їх порівнювати – дуже різні, індивідуальні поетичні голоси. Усі по-своєму люблю.

Якою з підготовлених до Арсеналу книг ВСЛ пишається найбільше?

Ми пишаємося не книжкою, а загалом процесом, неперервним процесом видання важливих, цікавих і непересічних книг. Просто вслухайтеся в імена: Арундаті Рой, Джефрі Євгенідіс, Кадзуо Ішіґуро, Інґмар Бергман… І далі. І далі.

Читати: Ілларіон Павлюк: «Бажання стати письменником з’явилося ще в 10 років»

Читати: Несхожа на жодну іншу книжку. #ДвіДумки про новинку Доржа Бату «Франческа. Повелителька траєкторій»