Люди – найбільша подія

Ці книжки – дві реакції на одні події. Перша – зовнішня, така, що претендує на об’єктивність, оскільки у відточеній формі художнього репортажу демонструє відсторонений погляд польської журналістки на українські реалії останніх десятиліть.

Друга реакція – внутрішня. Хаотична, невідредагована, стихійна й безпосередня. «Літопис самовидців» – це голоси українського спротиву, що лунали протягом дев’яти місяців – від перших віче Революції гідності до початку російсько-української війни.

Обидва видання вкрай цікаво почитати, усвідомивши: учорашня реальність – сьогодні вже історія. Чи змінила вона нас і як саме?


Хроніка перша: похмура


Книжка «Вбити дракона. Українські революції» Катажини Квятковської-Москалевич – це збірка художніх репортажів про наслідки життя в розруйнованій Україні і про те, що все ж таки сподвигло людей до рішучих суспільних змін. І хоча з першого погляду може видатися, що видання призначене оспівати подвиги людського духу і прагнення до кращого, насправді це діагноз суспільних хвороб, і в підсумку безпросвітності й жалю в книжці значно більше, ніж патетики й оптимізму.

Кожен репортаж (загалом їх тринадцять) – це історія персонажа. Варто сказати, персонажа непересічного. Тут описано як нашумілі події – як-от трагедія Оксани Макар, Врадіївка – так і великі драми «маленьких» людей – повій, хворих на СНІД, працівника луганської трупарні, кримського татарина напередодні анексії Криму… За кожною історією – суспільні негаразди: сваволя посадовців, корупція й бідність, неосвіченість і породжені всім цим безсилля і зневіра.

Водночас у другій частині, присвяченій Революції гідності, світло в кінці тунелю все ж проблискує. Журналістка описує, як життя різних людей урешті дійшло графи «Допекло» і змусило до дій.

У цій частині проблискує гіркий оптимізм. Особливо зачіпає за живе історія волонтерки Ірини Довгань, «жінки з-під стовпа», яку за громадянську позицію катували і прилюдно принижували в так званій «ДНР».

Книжка Катажини Квятковської-Москалевич буде цікава передусім журналістам, спраглим нових засобів у творенні репортажистики. Кожна історія – це дослідження, подане як оповідання із залученням метафор, символів, алюзій, ба навіть специфічного гумору.

Водночас ці художні репортажі потрібно прочитати кожному, хто цікавиться країною, у якій живе, і долями її громадян. Навіть у тих частинах, фактичне підґрунтя яких видається знайомим, авторка знаходить свої ниточки до історій і подає їх трохи з іншого ракурсу. Наприклад, історія про Оксану Макар в інтерпретації авторки – це не переказ трагедії дівчини, а проекція на недосконалість судової системи. А моторошна розповідь працівника трупарні – це не тільки можливість шокувати читача подробицями побуту працівників моргів, а й пояснення механізмів міжнародної торгівлі органами.

Загалом, «Вбити дракона» – це по-похмурому талановита розповідь про біди України і про прагнення українців цих бід позбутися.


Хроніка друга: життєствердна


На противагу, друга книжка – «Літопис самовидців» (упорядниця – Тетяна Терен) – спалах життєствердності, зітканий зі спогадів про Революцію гідності. Це – дописи у фейсбуці, особистих блогах, інтернет-виданнях, а також вірші, уривки листів, приватні сповіді.

«Літопис самовидців» виконав найважливішу функцію документу «по гарячих слідах»: зберегти атмосферу подій і голоси головних її учасників – від Сходу до Заходу. Власне, «Літопис самовидців» – це колективний портрет учасників Революції гідності, кожного з яких до Майдану привела своя дорога.

Головним завданням книжки у 2014 році було зберегти все й описати маленькі й великі подвиги пересічних українців. Тоді «Літопис» здобувся на популярність.

Але читати цю книжку у 2018 – новий цікавий досвід. Від чогось читачеві вдасться дистанціюватися, щоб переосмислити це, деякі спогади вражають так само сильно, як і чотири з лишком роки тому. Та найголовніше в перечитуванні «Літопису самовидців» – відчуття того, що головна подія революції – люди й що про це гріх забувати.

На сторінках «Літопису» оживає Сергій Нігоян із Шевченком на вустах, палахкотить лампадками нічна Інститутська, пахне імбирний чай і дзвонять дзвони Михайлівського. Тут твіт «Я вмираю» волонтерки Олесі Жуковської після пострілу снайпера, тут спів гімну й голосіння за Небесною сотнею… Сотні спогадів, які ранять і які змінюють.

Зараз, коли українське суспільство поступово вражає зневіра, читати такі книжки, попри весь біль, – порятунок. Усіх цих людей хочеться знайти й дізнатися, як вони. Що думають зараз, як борються. Як їхні діти, що там у них на роботі, як вони змінюють країну далі кожен на своєму життєвому фронті. Усвідомлення, що таки змінюють, а не схиляють голови в зневірі, додає особистих сил.

Ось чому цінність «Літопису» – у його оптимізмі й у месиджі не зневірюватися й не забувати. Для іноземців «Літопис» може бути головним доказом, що саме відчуття справедливості спонукало людей виходити з домівок, наражати свої життя на небезпеку, щоб, урешті-решт, у єдиному пориві змінити щось у своїй державі.

Тим, хто особисто брав участь у цьому пориві, книжка нагадає, що нічого не закінчено й що головні зміни ще попереду. І що з такими людьми, якими ми є, ці зміни реальні.


Читати: Електронні новинки січня. 29 книжок від українських видавництв

Читати: Новинки січня. 100 книжок від українських видавництв

Тетяна Синьоок
Блогерка, авторка збірки новел “Сіра веселка”, викладач студії навчання й розвитку “Tutoria”, мовних курсів “Solovei”, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноді не можу заснути від щастя, що на світі існує цікава література.
http://chytatsky.blogspot.com/

9 thoughts on “Люди – найбільша подія

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a video game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these second life articles and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a video game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl articles and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life authors and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life authors and blogs

  5. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl articles and blogs

Залишити відповідь