«Любий Габріелю»: краще зрозуміти дітей з аутизмом

Книга у формі листів – не дуже популярний нині жанр. Але у цьому випадку повністю себе виправдовує. Батько звертається до свого сина з аутизмом. Відчувається, що папір вбирає в себе весь біль та відчай. А у нас, читачів, заявляється нарешті нагода зрозуміти, як думають, як живуть та що відчувають незвичні діти.

Засновано на реальних подіях

«Любий Габріелю» вперше вийшла 2004 року. З того часу перекладена на двадцять мов світу і нещодавно, завдяки «ВСЛ», з’явилась українською. Автор Гальфдан В. Фрайгоф – норвезький літературний критик, перекладач, видавець і батько Габріеля, якому у три роки діагностували аутизм.

Завдяки фільму «Людина дощу» ми сприймаємо аутистів як сумних геніїв, які живуть у власному світі й можуть за декілька секунд розв’язати складну математичну задачу чи легко вивчити декілька мов. Це не зовсім так, точніше… зовсім не так.

Але деякими незвичними здібностями діти з аутизмом, все ж, володіють. У Габріеля неймовірна слухова пам’ять, йому зовсім неважко вивчити слова й мелодію. Він любить читати і читає все підряд. Любить писати – листи, записки, емейли й есемески, «відкрив для себе, що письмо може замінити дію».

Як і більшість дітей, любить поїсти – спагеті з м’ясом, томатним соусом і базиліком. Любить, аби у всьому був порядок – зубна щітка лежала на одному й тому ж місці, у школі не змінювався розклад і взагалі, щоб змін було якомога менше – вони викликають істерику…

Важка, але дуже важлива книга

Автор чесно розповідає, що для них з дружиною діагноз Габріеля (четверта дитина) можна порівняти «з могилою на цвинтарі, куди ходять батьки, котрі втратили свою дитину. Звучить мабуть, жорстоко, навіть брутально».  

Особисто я не могла спокійно читати уривки, в яких батько розповідає про два найпопулярніші запитання Габріеля: «Чому я не можу бути таким, як інші?» та «Хто буде мене доглядати, коли я стану дорослий, ви з мамою помрете, і я більше не зможу жити з вами?».

Не уявляю стан батьків, якім доводиться щось на це відповідати… «Ці запитання ятрять мою рану… Моє горло так зсудомило, що я не можу видобути й слова, лише нерозбірливе бурмотіння. Не знаю, мій хлопчику, я не знаю».

Для чого читати цю книгу

Батько Габріеля зізнається, що за всі роки разом з дружиною «стільки набачилися насмішок, наслухалися осудливих і презирливих нісенітниць, що в нас виробилась автоматична реакція – ми навчилися обертати їх на кумедні й добрі історії». Боляче це читати, але в книзі неодноразово згадуються подібні випадки. Починаєш запитувати себе: «А скільки разів особисто я словом чи мімікою образила тих дітей і дорослих, які відрізняються від нас, «нормальних»?

Думаю, саме для того, аби краще зрозуміти, що переживають батьки таких дітей, чого бояться і як живуть діти з аутизмом, варто читати «Любий Габріелю». А ще для того, аби зробити добру справу: 5 гривень від вартості книжки перераховується на підтримку дітей з особливими потребами Навчально-реабілітаційного центру «Джерело».