Куди веде свій плуг польська письменниця Ольга Токарчук?

Еко-триллер Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих» – це спроба приховати глибокий роман із подвійним дном за маркетинговим рішенням для масової літератури. Чи спрацювало? Кажуть, що після виходу цього роману в Польщі побільшало вегетаріанців.

Ольга Токарчук – одна з найвідоміших сучасних польських письменниць, має українське коріння. Її твори жваво обговорюють, перекладають та видають закордоном. Двічі лауреатка найважливішої польської літературної премії «Ніке» (2008, 2015), Токарчук аж п’ять разів здобувала «Ніке читачів». У рідній Польщі Ольга має військо вірних прихильників, та не менше ненависників, котрі не можуть пробачити письменниці безкомпромісність її поглядів та висловлювань щодо політики та суспільства. Тож про що пише Токарчук, якщо вихід кожної її книги є справжньою подією в польському літературному вимірі, збурюючи дискусії як поміж критиками, так і звичайними читачами?

Як не ховайся від світу, він все одно тебе дістане

Головна героїня роману, пенсіонерка-відлюдниця Яніна Душейко мешкає на Плоскогір’ї неподалік чеського кордону та доглядає за дачними будинками, чиї власники на зиму повертаються у місто. Ймовірно, вона полишила міську квартиру через свою «Недугу», точна назва якої у тексті не фігурує, але за всіма ознаками це схоже на нервовий розлад . Душейко вже звикла до такого життя, хоча її досі тягне до людей. Літня пані підпрацьовує в невеликому прикордонному містечку вчителькою англійської мови у молодших класах, а іноді заїжджає на чай до продавчині у магазин секонд-хенду. Останній Душейко дала дуже світле ім’я – Добра Звістка. Свою звичку давати людям прізвиська замість імен головна героїня історії пояснює тим, що вони, дані нам при народженні, не відображають справжньої нашої суті.

Душейко оточує себе людьми, з якими близька по духу. Вони, як і центральна героїня, не бояться бути собою і не зважають на думку суспільства, що прагне від них відсторонитись. Добра Звістка, за яку ми вже згадували, через алопецію не має волосся на тілі, але не соромиться цього, і не зважаючи на скрутне фінансове становище, прагне здобути вищу освіту. Найближчий сусід Матога, котрий має сина-прокурора, свідомо обрав життя відлюдника, тож разом з Душейко залишається зимувати на Плоскогір’ї. Колишній учень Діонізій хоч і працює програмістом у поліції, але продовжує перекладати англійського поета Вільяма Блейка польською мовою.

Однак життя у віддаленій місцині неподалік лісу має й темний бік. Сама того не бажаючи, самітниця постійно стає свідком зловживань мисливців та безкарності місцевих браконьєрів, але її скарги та листи до відповідних органів, на жаль, не дають жодних результатів.

Череда загадкових смертей розпочинається з трагічного випадку із сусідом Душейко, неприємним типом та жорстоким браконьєром. Згодом за таємничих обставин гинуть інші мисливці. Душейко переконана, що це тварини мстяться людям, і як доказ надсилає у поліцію свої астрологічні розрахунки.

«В час посіву – учись, як збираєш врожай – навчай, взимку – радій. Веди свій плуг понад кістками мертвих.»

У героїні вживається раціональне та містичне: з одного боку це жінка з винятковим розумом, колишній архітектор, з іншого – це дивакувата стара, яку суспільство не сприймає всерйоз. Вона досить розумна, наполеглива та смілива, щоб аргументовано відстоювати власну позицію, але їй необхідне провидіння вищих сил, себто зірок, знаряддям яких вона себе вважає.

Її захоплення астрологією іноді доходить до абсурду: Душейко встановлює залежність між змістом телевізійних передач та розташуванням небесних світил. Вона стверджує, що вирахувала час власної смерті. Але наскільки міцно вона сама вірить у те, що наша доля наперед визначена зірками та планетами?

Відповідь на це питання криється у назві роману. Коли починаєш тлумачити похмурий, на перший погляд, рядок із поетичної спадщини Вільяма Блейка, розумієш, що вести плуг понад кістками мертвих – це не боятись чинити так, як вважаєш за потрібне, навіть якщо суперечиш усталеним традиціям. То що ж таки визначає те, ким ми є: зірки, що скеровують нас, чи наша воля змінювати власне життя?

Читати: Був готовий до бою. Уривок із детективу «Безцінний» Зиґмунта Мілошевського

Токарчук може це собі дозволити

Очевидно, що через непереборне прагнення донести до читача інші життєво важливі сенси, Токарчук робить детективну лінію другорядною. Замість очікуваного розслідування ми отримуємо навіювання: винуватець намагається видати бажане за дійсне, наскільки б божевільно це не звучало. Але книга в жодному разі не програє від цього, навпаки, Токарчук доводить, що може сміливо вийти за межі усталеного формату трилера чи детектива.

Серед інших письменників цю авторку вирізняє оригінальна манера письма. Її стилю притаманна легкість викладу: розмірковування про високі матерії невимушено вростають в подієву канву історії. Над тривіальним детективним сюжетом Токарчук вибудовує цілий масив важливих світоглядних конструкцій. Її тексти не містять зайвих деталей: кожна, навіть найменша дрібничка, має символічне значення.

Зокрема, Токарчук перетворює постать Вільяма Блейка на певну алегорію. Очевидною є паралель між англійським поетом-бунтарем, якого сучасники вважали рідкісним диваком, не розуміючи глибину його творів, а також через те, що Блейк відкрито засуджував британську церкву за обмеженість традиційного тлумачення Святого Письма, та Душейко, котра намагається боротись проти масового вбивства тварин, які, на її переконання, теж мають душу як і люди, та не гребує радикальними методами – може навіть ксьондза з амвону зігнати.

Описуючи стиль життя відлюдниці Душейко та пейзажність місцевості, де вона мешкає, Токарчук змушує нас вийти за межі урбанізованої зони комфорту та показує, що окрім бетонних стін та асфальтованих вулиць існує світ природи, беззахисний проти людської жорстокості та культу споживацтва. І те, що внаслідок прогресу доля усього живого тепер залежить від людської волі, не надає нам виключних прав, а навпаки – накладає на нас ще більшу відповідальність:

«Звичайні пеньки виявилися справжнісінькими царствами Створінь, які прокладали коридори, влаштовували комори, переходи й складали туди свої дорогоцінні яйця. Личинки, може, не виглядали надто гарними, але мене зворушила їхня довірливість – вони доручали своє життя деревам, не підозрюючи, що ці величезні непорушні Створіння настільки вразливі, а до того ж залежать від волі людей.».

Відома авторка сміливо оголює цілий ряд незручних тем. Це подвійні стандарти церкви, для якої вбивство є гріхом, але водночас, ксьондз, котрий мусить бути прикладом для громади, не гребує вполювати на вихідних беззахисну тварину, а на проповідях розповідає дітям, що насправді мисливці турбуються про ліс та тварин у ньому, адже, природа не в змозі сама себе контролювати. Це існування прихованих зв’язків між мафією та правоохоронцями, для яких полювання стає чудовим приводом зустрітись. Це глухота системи до голосу однієї людини.

Шанувальникам інтелектуальної прози та усім, хто любить саспенс

Багатогранний та складний механізм роману налаштований настільки бездоганно, що робить його досить універсальним щодо потенційної аудиторії. «Веди свій плуг понад кістками мертвих» сподобається поціновувачам інтелектуальної прози, любителям міфологізацій та глибинних загадок. Але навіть, якщо Ви читаєте детективи чи трилери для того, щоб відволіктись від буденності, то ця книга побудована на дуже атмосферному саспенсі, що тримає в стані напруги до останньої сторінки. Історію нам розповідає літня пані, що має проблеми з психічним здоров’ям, можливо, це взагалі лише вигадка її свідомості? Не можна знати напевне.

А що далі?

Якщо Ви прочитали «Веди свій плуг понад кістками мертвих» і Вам сподобалось, то щоб пережити подібний досвід, іншого виходу, окрім як взятись за інші книги Токарчук, просто немає. Фрагментарний роман «Бігуни» про філософію подорожі – це те, що втамує вашу читацьку спрагу.

Саша Доморосла