Молодий український письменник і перекладач Остап Українець у 2019-му презентував уже третій свій роман — «Канцелярія хрестових походів». Книжка побачила світ у видавництві «Фабула», де виходив і дебютний для Українця «Малхут», приквелом до якого, власне, й стала «Канцелярія». А це означає, що головним місцем дії у книзі знову є Станіславів, він же нинішній Івано-Франківськ, а ключова роль у ній відведена все тим же Потоцьким, що це місто заснували. Яку історію про них автор нам розповідає цього разу, дізнавайтеся з нашого огляду.
Усі дороги ведуть до Станіславова
Отже, черговий пригодницький роман Остапа Українця знову переносить читача в містечко Станіславів. Але якщо в «Малхуті» події розгорталися у XIX столітті, то «Канцелярія хрестових походів» розповідає про раніший період — кінець XVII століття, коли молоде місто тільки починало розбудовуватись. Утім, сам автор радить своїм читачам, незважаючи на хронологію та самостійність обох текстів, почати таки з «Малхута», аби краще розуміти фінальні сцени «Канцелярії».
Від початку книжка розповідає нам про перебудову Станіславівської фортеці, на якій залучений і один з головних героїв роману Матвій. Він прибивається до цеху мулярів у якості учня, і цехмайстер Омелян бере над парубком своєрідну опіку, звіряючи Матвієві не тільки професійні тонкощі, а й значно важливіші та небезпечніші таємниці. Варто додати, що перебудовують фортечні мури міста неспроста, а в передчутті повторних набігів османів з Великої Порти, які на той час вже встигли зайняти Кам’янець та знищити Галич. Вдосконалити мулярі повинні не тільки стіни фортеці, а й таємничі підземелля, що помережали все місто, а це обіцяє нам присмак шпигунських пристрастей під час читання.
Паралельно до Станіславова прибуває і спудей Тиберій — персонаж неоднозначний, але веселий. Шукаючи дармової ночівлі, він знаходить в результаті не тільки дах над головою, а й на цю ж голову проблеми: «солом’яна вдова» Стеха, яка прихистила «прочанина», викликала у нього небезпідставні підозри у першу ж ніч. Щоб їх підтвердити або ж спростувати, Тиберій піддається своїй багатій фантазії та розгортає власне слідство. В центрі сюжетних перипетій він опиниться абсолютно випадковим чином, та вже така у цього мандрівного поета вдача.
Третій з головних героїв у «Канцелярії хрестових походів», чия дорога привела до Станіславова, — Неканда Трепка, польський шляхтич, який звично займається тим, що виводить на чисту воду самозванців. А саме — «присвятив своє життя полюванню на хлопів, які підробляли документи і видавали себе за шляхту». Цю команду доповнює ще жменя не менш колоритних персонажів, і всю її мимоволі очолить Станіслав Потоцький, повноправний господар міста, а завданням для неї буде секретна операція з викрадення рукописів книги в інтересах останнього. Пригод точно не забракне!
«Вавилонська вежа» на Прикарпатті
Тим, хто віддає перевагу стрімкому розвиткові сюжету, взявшись за «Канцелярію» варто буде запастись терпінням. Тому що поки герої роману нарешті перестрінуться, треба буде здолати десь із половину книжки. Така довга зав’язка, втім, не є перешкодою читанню: воно буде доволі легким, але відволікатись потрібно буде регулярно — на словничок наприкінці. Адже мова в «Канцелярії» незвична для пересічного читача, особливо ж — якщо він родом не із Заходу України: тут багато діалектизмів, полонізмів та слівець, які давним-давно вийшли з ужитку. А ще окрім української (точніше, русинської), персонажі використовують польську, їдиш, румунську, швабську та інші мови, що виказує багатонаціональність Станіславова та його околиць зразка XVII століття: тут тобі й поляки з русинами, і серви з жидами, — справжнісіньке змішання народів на будівництві Вавилонської вежі (ой, Станіславівської фортеці!).
Історичний екшн
Усе, що потрібно для цікавого пригодницького історичного роману, у «Канцелярії хрестових походів» знайти можна (починаючи із загадкової назви). Тут реальні факти подаються впереміш із історичними анекдотами та відвертими вигадками, є викрадення і погоня, любовна лінія, сховки та підземелля, труп у лісі й навіть привселюдна страта. Ну, і звісно ж — таємний Орден Дракона, який вже знайомий читачам з «Малхута». Щоправда, не обійшлося в книжці без свого «рояля в кущах», про що автор щиросердно зізнається у післямові. Добряче здивувати можуть і виняткові, як на XVII століття, інтеліґентність звичайного сільського неписемного парубка Матвія та розкутість його обраниці — жидівки Авіви. Утім, на статус документальної історичної прози «Канцелярія» аж ніяк не претендує, тож і засуджувати такі її вольності точно не нам.
Пряма мова
«Хам, незалежно від статків, не схильний до шляхетської поведінки, бо не має шляхетського виховання, а тому своїх цілей досягає шляхами виключно нечесними — такими, якими і здобуває собі герб, свідків і документи».
«Кого не можна переконати — того можна злякати, кого не можна злякати — того треба купити, кого не можна купити — того треба убити».
«Кожна церковна заборона — це таємний дозвіл. Послухай вчену людину — якщо гріхи відпускаються, то провина перед Богом потрібна лише для більшого задоволення. Коли ти йдеш на виступок, то грішиш проти других людей, котрі тобі не пробачать, але знайдуть і засадять у каземат. Коли грішиш перед Богом, тебе прикриває сам Бог через своїх скромних земних слуг. Ти можеш робити що завгодно. Насолоджуйся».
Кому читати
Обов’язково — тим, хто вже встиг прочитати «Малхута». Букоголікам, які радо провели би два свої вечори за легким пригодницьким чтивом. Поціновувачам (псевдо)історичних романів, усім, хто цікавиться найсвіжішим сучукрлітом, а ще — тим, кого захоплюють історії заснування міст та шляхетних родів.
Кому не читати
Тим, хто не любить, коли герої розмовляють незнайомими говірками. Кому не подобається, що події в книжці розгортаються на історичному тлі, але містять багато вигадок, які важко відразу відрізнити від правди. Занадто вибагливим читачам, для яких легке чтиво не варте уваги.
Схожі книги
Остап Українець «Малхут», Юрій Винничук «Аптекар» і «Сестри крові», Юрій Андрухович «Коханці юстиції», Ден Браун «Інферно», романи Умберто Еко.
1 923 thoughts on “«Канцелярія хрестових походів» Остапа Українця: усі дороги ведуть до Станіславова”