Створюючи особливий спектакль в уяві читача: Інґмар Берґман та його «Недільне дитя»

Це все – про нього. Творець 70 художніх і документальних фільмів, 100 театральних постановок та радіоп’єс. Володар трьох «Оскарів», двох «Золотих глобусів», однієї «Золотої пальмової гілки», одного «Сезара», одного «Золотого ведмедя».

Без перебільшення, культова персона в історії світового кінематографу, зокрема авторського. Найвідоміший скандинавський режисер та сценарист, ім’я якого стало синонімом шведського кіно загалом – вишуканого, психологічного, драматичного. Дуже особистого і цілком універсального. І хоча його фільми вважаються досить похмурими, важкими та складними, митець завжди думав про себе, як про людину з відмінним почуттям гумору. А ще, без сумніву, це Автор, який впродовж усього свого життя писав лише один сценарій та крутив різні варіанти однієї й тієї самої стрічки, в котрій оповідав лише про… Інґмара Берґмана.

Берґман-письменник

«Недільне дитя» — роман, який поряд із «Добрими намірами» та «Довірливими розмовами», входить до автобіографічної трилогії. Це друга книга, після «Довірливих розмов», яку переклала українською мовою Софія Волковецька для «Видавництва Старого Лева». Вихід обох творів приурочено до святкування століття від дня народження геніального Інґмара Берґмана, котре цілий світ відзначає якраз цьогоріч.

Варто додати, що за написання автобіографічних книжок Берґман взявся наприкінці життя, розкриваючи в них низку сімейних таємниць. Фільм «Недільне дитя» був поставлений сином Даніелем у 1992 році.

«Я писав так, як пишу уже п’ятдесят років: використовуючи форму кінематографа, форму драми… Я старався бути особливо точним в описах, аж до найменших деталей, навіть таких, яких камера все одно не зможе зареєструвати» (Інґмар Берґман про свої романи).

Берґман-недільне дитя

Ось уже протягом дев’яти років сім’я маленького Пу, разом з родичами та прислугою, проводить літо у центральній Швеції, в живописній місцевості Даларна. Високо над селом Дуфнес вони винаймають будинок – химерне творіння з червоних ящиків – справу рук пастора Дальберґа та його синів.

Батько хлопчика – лютеранський священик Ерік Берґман, людина суворої вдачі, зі складним характером, якому важко знайти спільну мову з власними дітьми. А от мати – Карін – змальовується як чуйна, дбайлива жінка, яка вміла знайти особливий підхід до тварин і квітів, навіть до лютої напівдикої кішки, що поселилася в одній з їхніх комірчин.

Автор пропонує нам прожити два дні поруч із собою, тоді восьмирічним, називаючи саме себе недільним дитям. Адже, за місцевими повір’ями, дітям, народженим в неділю, притаманна особлива вразливість, чутливість, бурхлива фантазія та труднощі зі сприйняттям реальності. «Чому люди кажуть, що привидів не існує… Чому вони так кажуть, якщо самі потім так захоплено балакають про те, що здається страшенно огидним людині, в голові якої аж кишить від таких речей?».

Загальне враження

«Недільне дитя» – по-скандинавськи стримана оповідь про дитинство, безтурботне та непросте водночас. Про стосунки дітей і батьків. Про любов та ніжність, увагу та турботу, які так потрібні кожному, незалежно від віку. Про світлий берег дитинства, який, на жаль, дуже часто затьмарюють конфлікти батьків… А ще про те, що в кожному з нас живе оте недільне дитя – щире, мрійливе та безмежно любляче, попри все, тих, хто дав йому життя.

Тематично схожі книжки: Інґмар Берґман «Довірливі розмови», Інґмар Берґман «Шепоты и крики моей жизни», Тумас Шеберг «Ингмар Бергман. Жизнь, любовь и измены».