Вітаємо хлопця з пекла з графічним дебютом в Україні! «Геллбой» Майка Міньйоли та Джона Бірна від видавництва Vovkulaka – у розкішному колекційному виданні (суперобкладинка ховає під собою масивний чорний томик із золотистим тисненням) оригінального розміру, де вміщено одразу дві історії «Зерно руйнування» та «Пробудження диявола», які не тільки розкажуть, звідки взявся монстр, а й змусять його кілька разів рятувати світ.
Батько пекельного створіння
«Геллбой» – навідоміше дитя художника Майка Міньйоли, що повністю відповідає стилю ілюстратора: похмурі персонажі з різкими і навіть дещо грубими рисами обличчя та багатьма тінями. Якщо ви думаєте, що вже десь бачили подібне промальовування, то цілком можливо, адже Міньйола створив не одну обкладинку та ілюстрацію для коміксів DC та Marvel, тож придивіться до графічних романів з серій про Бетмена чи Халка.
Ілюстратор, художник-постановник, співатор сценарію – у таких іпостасях Майк Міньйола випробував себе у кіно і брав активну участь у створенні фільмів про «Геллбоя», саме тому, якщо ви бачили стрічку 2004 року, побачите у коміксі багато знайомих сюжетних деталей.
Хлопчик з кам’яною рукою
Геллбой (хоча це не справжнє ім’я, але краще зупинимось на ньому, щоб не сталось якої біди) – порівняно юний коміксовий персонаж, якого Майк Міньйола створив у 1993 році. З безлічі скетчів постав образ кремезного чоловіка в плащі. У нього масивна кам’яна правиця, є хвіст, а на ногах – ратиці (у фільмах ви їх не побачите, бо там Геллбой красується у міцних армійських черевиках). А на це краще не дивіться. Справді. Його дратує, коли хтось витріщається на роги (тобто туди, де вони мали б бути), які він вперто спилює шліфувальною машинкою.
Червонястий хлопчик з’явився у нашому світі, коли безумець Григорій Распутін з групкою нацистів запустив проект судного дня «Раґнарок» десь у Шотландії у грудні 1944 року. Ритуал мав стати тим дивом, що подарувало б фюрерові панування над всім світом, але тоді щось пішло не так. Нацисти втрачали позиції, а Гітлер невдовзі зустрів свою смерть. Можливо тому, що метою чаклуна Распутіна не поневолити світ коричневою чумою, а дещо навіть гірше.
А щодо маленького подарунка пекла, він знайшов домівку у професора Бруттенгольма, а згодом став одним із найкращих паранормальних детективів ФБР разом з іхтіандром Ейбом Сапієном та пірокінетичкою Ліз Шерман.
Пекельник з добрим серцем
«Спершу зізнаюсь, в мене недоліків – хоч греблю гати. Але якщо треба обрати з них один, через який я найчастіше маю клопіт… Я би сказав… лють».
Лютий Геллбой себе не надто контролює, а лютий він часто, тому що нечисть на чолі з Распутіним хоче зруйнувати світ, який він так любить і до якого приріс. Попри пекельне походження, червоний дбає про свого названого батька Тревора Бруттенгольма. Кіноверсії домальовують йому ще й котолюбство (не таке, як в прибульця з Мельмака Альфа) і цукеркошаленство.
Тож Геллбой зробить все, щоб не дати почати «Раґнарок», він підірве, розметає, стрімголов кинеться у саме пекло, лиш би це пекло не прийшло на землю. Він – класний символ боротьби з нацизмом та паранормальна протидія окультизму, яка не знає втоми та цінує своїх друзів – колег з паранормального бюро.
Мерзенні сюзники Распутіна
Божевільний монах Григорій Распутін – популярний персонаж містичної прози та кіно. У «Геллбої» він – саме той, хто прагне розпочати Апокаліпсис, випустивши на волю сімох зміїв, і для цього йому потрібна допомога кам’яної руки червоного і лютого Геллбоя, адже так було призначено.
Як колись царя, Распутін легко завойовує довіру та переконує. Серед його симпатиків – незнищенні нацисти, які засіли у бункері серед снігів півночі, жабомонстри, які убили батька Геллбоя (дуже оригінальна задумка в Міньйоли вийшла, хоча сам він не впевнений, звідки взялась ідея зробити абсолютне зло у ропухоформаті), і нарешті упирі-стригої – безсмертне кровожерне кодло з Румунських Карпат. Навіть богиня Геката допомагає Распутіну отримати бажане, та не треба недооцінювати міці і люті червоного гостя з пекла.
Єдина з команди Распутіна, хто ще більш-менш має рацію та викликає симпатію, це – Баба Яга. Хоча тут вона радше як запрошена зірка, голос за кадром, капітан очевидність, який озвучує те, що й так зрозуміло. Досить.
Demons Are a Girl’s Best Friend
Геллбой – герой, який викликає симпатію, попри його вельми неоднозначне, загадкове та темне походження. Тож під акомпанемент улюблених демонічних Powerwolf запасаюсь терпінням та виглядаю наступний томик графічного дива, яке хочеться і прочитати, не відриваючись, і розглядати годинами, щоб не пропустити жодного натяку від Міньйоли.
До речі, вже скоро на екранах третій фільм про червонястного монстра, цього разу зовсім з іншим акторським-режисерським складом. У трейлері Геллбой, порівняно з першими двома частинами, виглядає суттєво постарілим, а поруч з ним немає ні Ейба, ні Ліз.
Схожі книжки:
Алан Мур «Вартові», Пол Тобін «Відьмак. Дім зі скла», Джеф Джонс «Ліга справедливості», Френк Міллер «Бетмен. Повернення Темного лицаря», Метью Розенберг «Єнот Ракета. Домашній арешт».
7 thoughts on “«Геллбой»: хлопчина з пекла, який викликає симпатію”