«Емоційний інтелект» Деніела Гоулмана: 10 ідей з книги

Що таке емоційний інтелект? Чому він переважує академічні досягнення? Що важливіше для досягнення успіху в житті — рівень IQ чи розвинутий емоційний інтелект? Ці та інші питання розглядає Деніел Гоулман у своїй книзі, яка за 23 роки існування не втратила актуальності та досі є бестселером серед психологічної літератури.

Пропонуємо вам 10 ідей видання, що ілюструють важливість вміння керувати емоціями — та проявляти їх! —  у повсякденному житті.


  1. Формувати емоційні звички з дитинства не лише важливо, але й можливо. Розуміння взаємозв’язку між структурами мозку, що керують нашим гнівом і страхом, пристрастю й радістю, є джерелом інформації не тільки про те, як ми формуємо емоційні навички, які можуть звести нанівець наші найкращі наміри, а і про те, що ми можемо зробити, щоби приборкати наші руйнівні чи суперечливі емоційні імпульси.


  2. Емоції є засобом подолання життєвих негараздів. У своїй суті всі емоції є імпульсами до дії, миттєвим планом дій, що заклала в нас еволюція, щоби ми змогли впоратись із життєвими труднощами. Саме слово емоція походить від латинського movere – рухати, додавання до якого префікса е- дає значення «рухати назовні», що наштовхує на думку: прагнення до дій закладене в кожній емоції.


  3. Розвинений емоційний інтелект важливіший за високий рівень IQ. Академічні знання не готують нас до негараздів чи нових можливостей, які виникають у нашому мінливому житті. Хоча високий IQ не зможе гарантувати вам успіху, популярності й щасливої долі, наші навчальні заклади й культура буквально зациклені на академічних здібностях. Водночас емоційний інтелект (сукупність рис, що також називають характером), який має величезне значення для того, як складеться наша доля, повністю ігнорується. Емоційне життя – сфера, яку можна опанувати, так само як математику або читання, а це потребує особливих умінь. Від того, як майстерно людина оволодіє потрібними навичками, залежить її життя: ось чому одні люди стають напрочуд успішними, а інші, з такими ж інтелектуальними здібностями, заходять у глухий кут.


  4. Різниця в поведінці та сприйнятті світу дівчатами та хлопцями сягають корінням у перехідний період між дитинством та юнацтвом. У десятирічному віці як хлопці, так і дівчата однаково виявляють неприховану агресію й навіть схильні до відкритого протистояння, якщо їх роздратувати. Однак до тринадцяти років між статями з’являється істотна відмінність: дівчата краще, ніж хлопці, опановують такі хитрі тактики агресії, як прихована помста, остракізм (різкий осуд), поширення злісних пліток. Хлопці ж здебільшого так і продовжують у гніві лізти в бійки, не звертаючи увагу на стратегії прихованого впливу. Урешті хлопці, а пізніше дорослі чоловіки, стають менш обізнаними в підводних течіях емоційного життя.
    Граючись разом, дівчата діляться на маленькі замкнені групки, у яких ворожість зводиться до мінімуму й заохочується співпраця. Хлопці ж для гри об’єднуються у великі групи, де панує дух суперництва. Одна з головних відмінностей між ними виявляється в момент, коли гра переривається через те, що хтось отримав травму. Якщо хлопчик, боляче вдарившись, починає скиглити, то вважається, що він має покинути поле й перестати плакати, щоби не заважати іншим продовжувати гру. Коли ж щось подібне трапляється в групі дівчаток, то гра припиняється, оскільки всі збираються навколо заплаканої подружки, щоби якось їй допомогти.


    04_5_06


  5. Через націленість на незалежність та видимий результат дій, чоловіки знаходять почуття близькості в спільному занятті якимись справами, а не в спілкуванні. До того ж те, що жінці здається кризою стосунків, чоловік може навіть не помітити. Мовчазність чоловіків частково пояснюється тим, що вони зазвичай дивляться на стан свого шлюбу крізь рожеві окуляри, тоді як дружини добре усвідомлюють слабкі місця в подружньому житті їхньої пари. Так результати одного дослідження шлюбних стосунків показали: чоловіки бачать у хорошому світлі майже все, що пов’язане з їхніми стосунками (секс, фінансовий стан, стосунки з родичами дружини, спілкування та взаєморозуміння в парі, недоліки — як свої, так і дружини). Порівняно зі своїми чоловіками, дружини, особливо нещасливі в шлюбі, голосніше й відвертіше висловлюють невдоволення. Об’єднайте оптимістичний погляд чоловіків на власний шлюб з огидою до емоційних сутичок, і ви зрозумієте, чому дружини так часто скаржаться на те, що чоловік всіляко намагаються ухилитися від обговорення неприємних моментів у їхніх стосунках.


  6. Різка, непоміркована критика – перший сигнал про небезпеку в шлюбі, або Як важливо критикувати дії, а не людину. Якщо шлюб здоровий, чоловік і дружина відкрито і спокійно висловлюють невдоволення. Але дуже часто в розпалі гніву невдоволення висловлюється грубо – воно стає схожим на вороже налаштовану критику характеру чоловіка чи дружини. Різниця між невдоволенням і персональною критикою дуже проста. Висловлюючи невдоволення, дружина конкретно вказує, що її засмутило, і критикує дію свого чоловіка, а не його самого, повідомляючи про свої почуття: «Коли ти забув забрати мої речі з хімчистки, я вирішила, що тобі на мене начхати». […] Вдаючись до персональної критики, дружина використовує конкретний привід для невдоволення, щоби розпочати всебічний напад на чоловіка: «Ти завжди поводишся як безтурботний егоїст і зайвий раз доводиш, що на тебе ні в чому не можна покластися». Після такої критичної оцінки чоловікові стає соромно, він відчуває неприязнь із боку дружини, його охоплює почуття вини й неповноцінності. А це так само радше призведе до виникнення захисної реакції, а не до пошуку шляхів розв’язання проблеми.


  7. Перша реакція чоловіка на неприємну розмову – розв’язати проблему. Перша реакція жінки – поділитись із приводу проблеми почуттями. Якщо всі спірні питання регулярно «провітрювати» й залагоджувати, напруга спаде. […] Чоловікам також потрібно бути обачними, щоби не зіпсувати розмову, надто рано запропонувавши практичне вирішення — як правило, дружині важливіше відчувати, що чоловік слухає її й переймається її почуттями щодо обговорюваного питання (хоча йому зовсім не обов’язково погоджуватися з нею). Вона може розцінити чоловікову пораду як спосіб дати їй зрозуміти, що її почуття недоречні. Чоловіки, які здатні розділити гнів своїх дружин, замість того щоби відмахнутися від нього, вважаючи його повною нісенітницею, допомагають своїм коханим відчути, що їх розуміють, а їхні почуття поважають. Найголовніше, чого хочуть дружини, – щоби важливість їхніх почуттів визнали, на них зважали, навіть якщо чоловіки їх і не поділяють. Зрозумівши, що її думку почули, а почуття визнали, жінка заспокоюється.


  8. Вміння слухати, дивитися на ситуацію очима іншого та віддзеркалювати ситуацію в часи напруги є одними з найважливіших чинників сімейної гармонії. У сімейній терапії широко використовується метод ефективного емоційного слухання, який називається «дзеркальним відображенням». Коли, наприклад, чоловік висловлює яку-небудь скаргу, дружина повторює її своїми словами, намагаючись уловити не тільки саму думку, а й почуття, які її супроводжують. «Дзеркальне відображення», яке виконує один партнер, перевіряє інший. Так вони переконуються, що нове формулювання думки є слушним. Якщо ж воно не відповідає істинним почуттям того, хто її висловив,партнери намагаються перефразувати думку знову і знову, доки не досягнуть бажаного результату. Звучить просто, але виконати це на практиці доволі важко. Мета точного «дзеркального відображення» полягає не тільки в тому, щоби відчути, що вас розуміють. Не менш важливим є емоційне налаштування одне на одного.


  9. Оптимісти та песимісти — всього лише характеристики людей, у котрих переважає активність тієї чи іншої частин головного мозку. Здається, що емоції деяких людей від природи тяжіють до позитивного полюса. Такі люди постійно веселі та безтурботні, у той час як інші перебувають у похмурому, меланхолійному настрої. Такі крайні вияви темпераменту – радісний ентузіазм з одного боку й меланхолія з іншого — пов’язані з відносною активністю правої й лівої прифронтальних зон кори головного мозку, що утворюють верхні полюси емоційного мозку. Це припущення висловив у своїй роботі Річард Девідсон, психолог з Університету штату Вісконсін. Він виявив, що люди, у яких активність лівої лобної частини головного мозку вища, ніж правої, мають біль життєрадісний темперамент – вони завжди в хорошому настрої, із задоволенням спілкуються з людьми, щиро радіють тому, що їм дарує життя, і швидко оговтуються від будь-яких невдач. Ті ж, у кого активнішою є права лобна частина кори головного мозку, частіше перебувають у поганому настрої та легко засмучуються, зіткнувшись із будь-якими життєвими труднощами.


  10. Надмірна опіка та намагання вберегти дітей від тривог тільки посилять невпевненість малюка та зроблять прямо протилежне намірам батьків. Стратегія захисту призводить до негативних наслідків, позбавляючи боязких дітей можливості навчитися заспокоюватися перед лицем чогось незнайомого й, отже, отримати хоч якусь владу над своїми страхами. На неврологічному рівні це означає, що система нервових зв’язків прифронтальної частини головного мозку не має шансу освоїти альтернативну реакцію на непередбачуваний страх, а неприборкана полохливість, яка виникає за будь-яких обставин, тільки посилюється.

Читати: 13 аргументів, щоби почати сумніватися у своєму інтелекті

Читати: Just do it! Мотивуйтеся правильно


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 723 times, 3 visits today)
Оксана Ласка
Оксана Ласка
Економіст за фахом, книгоман за велінням душі. Постійний шукач гармонії, внутрішнього дзену та місцин зі смачною кавою в Києві. Щодня подорожую тисячами світів завдяки історіям під обкладинками. Нюхаю книги та ловлю на шкірі мурашки від цього. Шанувальниця Кінга, Крісті, Пратчетта та Геймана. Фентезі та детективи – моє усе. Полюбляю нон-фікшн та класику дитячої літератури. Пишу про прочитане в Інстаграм, щосезону збираю таких самих шалених книголюбів для участі у Книжковому сюрпризі по Україні
http://www.instagram.com/wanderlust_reading/