Катя (Катерина Толокольнікова): У мене це літо стало літом читання Дафни дю Мор’є, стиль і сюжети якої мене все більше захоплюють. Я взагалі люблю британську літературу: отакі романи про сімей та маєтки, які мають власні правила, про скелети у їхніх шафах та непрості стосунки. Тож і роман «Моя кузина Рейчел», четверта прочитана мною книжка авторки, дуже навіть припав до душі. Сподіваюся, видавництво продовжить тішити читачів творами дю Мор’є і нам з Оксаною буде що ще в неї почитати 🙂
Оксана (Оксана Ласка): Читати одна за одною книги Дафни – суцільне задоволення. Ви завжди знаєте, що отримаєте роман про непересічних особистостей з додаванням кохання, загадок та нальоту містичності. Все це властиво творам дю Мор’є та витримано в найкращих традиціях класики англійської літератури. Одним словом, насолоджуюсь та вам раджу 🙂
Чого чекати від загадкової кузини Рейчел?
Катя: Головним героєм роману є Філіп Ешлі – юнак, що після університету повертається до маєтку, в якому виріс. Філіп у ранньому дитинстві втратив батьків, а виховав його двоюрідний брат Емброуз. Емброуз став для нього цілим світом – найбільшим авторитетом, другом та покровителем. Хлопець усе життя хотів бути схожим на нього. І йому це вдалося – він мало не як його близнюк.
Одного року Емброуз вирушає в подорож на континент, де й затримується. Він, той, що ніколи не мав справи з жінками й відмовлявся й думати про одруження, раптом закохався в далеку родичку Рейчел. Вона стає його дружиною. А потім Емброуз помирає на чужій землі за загадкових обставин. Звісно, Філіп підозрює, що цьому якось посприяла дружина, тож він налаштований до неї дуже вороже… Аж до першої зустрічі, коли миттєво підпадає під її чари.
Такою є фабула книжки. Про все це розповідається на перших кількох десятках сторінок, а що ж далі? А далі це вже книжка про Філіпа та Рейчел, про те, як під впливом почуттів химерно викривлюється бачення світу. Про владу фатальної жінки, кохання до якої робить героя сліпим і навіть після прозріння не зникає. Які враження викликали у тебе персонажі, Оксано?
Оксана: Вперше я читала цю книгу кілька років тому та хотіла порівняти емоції від читання. Сюжет пам’ятала слабко, лиш згадувалось, що довіряти головній героїні не варто. Тим не менш, не могла, як і недосвідчений Філіп, встояти перед чарами цієї жінки – Рейчел так майстерно розуміє співрозмовника, так чудово бачить, що і коли потрібно казати, що в наш час вона стала б чудовим психологом; розкривати людей та закохувати їх в себе – її визначна риса. Навіть Рейнальді – той, хто знає її дуже давно та усвідомлює всі вади Рейчел – визнає, що має сильні почуття до героїні. Тож вкотре аплодую Дафні за вміння створювати таких сильних персонажів – навіть зі знаком “мінус” вони неймовірно харизматичні.
Філіп, головний герой, викликав у мене щирий жаль – хлопець мало бачив у своєму житті затвірника, і брак досвіду та спілкування з жінками призводить до його безтямного захоплення кузиною. Втім, як я писала вище, навіть досвідченим чоловікам уникнути цього не вдалося – шкода, що емоційне життя Філіпа та перше кохання були саме такими, спотвореними жадобою та водночас байдужістю об’єкта пристрасті.
Які б емоції не виникали від вчинків персонажів, одне можна сказати напевно – навіть другорядні герої в книгах дю Мор’є завжди цікаві, колоритні та непересічні.
Герої: сильні головні, харизматичні другорядні
Оксана: серія книг Дафни дю Мор’є від «Клубу Сімейного Дозвілля» кожним наступним примірником творів автора радує читачів. Тут маємо і чудовий переклад з багатою мовою та абсолютним дотриманням атмосферності оригінального тексту, і привабливі обкладинки, що створю красу на полиці всією зібраною серією. Придбати чи ні? Якщо перед вами досі стоїть це питання – не вагайтесь! Насолода від читання гарантована 🙂
Окрім гарних у всіх сенсах видань, вкотре відмічу майстерність у користуванні словом Дафни. Кожна фраза – влучна та співвідноситься з попередніми та наступними, а герої постають зі сторінок живими не завдяки описам авторки (власне, описів характерів у неї майже немає) – радше читач сам створює образ персонажів у своїй фантазії завдяки діалогам героїв. Тобі вдалося уявити персонажів її книги, Катю?
Катя: Так, і дуже яскраво. Найбільше мене захоплює, як авторці вдається робити книжку дуже сюжетною, цікаво розповідати про місця й події і водночас ставити в центр психологію героїв, зазирати глибоко в їхній внутрішній світ. Причому не тільки головних – простого й щирого Філіпа, загадкової Рейчел (яка попри все до кінця лишається загадковою) чи Емброуза, якого читач пізнає більшою мірою з його листів та ставлення до нього Філіпа, який його обожнює.
Як згадувала Оксана, у Дафни дю Мор’є гарно виписані й другорядні герої: подруга юнака Луїзи й навіть дворецький Сікомб, який так переживає через приїзд хазяйки та різдвяну вечірку! У цій книжці, так само як в «Ребецці» та деяких оповіданнях авторки, перший розділ – це роздуми героя постфактум, після всіх подій у книжці, які дуже інтригують й чіпляють. Це починається з перших речень: «У давнину на перехресті чотирьох доріг вішали злочинців. Утім, то було колись».
Винна чи ні - ось у чому питання
Катя: У книжках Дафни дю Мор’є велику роль відіграє загадка, яка заскочує головного героя зненацька й якій він через життєві обставини мусить дати раду. Це не просто головоломка, а певна трагічна ситуація, яка на перший погляд здається одним, а виявляється іншим. Чи врешті знову тим, про що думалося на початку. Саме в таких закручених фабулах авторка – майстриня, як і в вишуканому й водночас простому стилі, що робить читання таким приємним.
Ще в першому розділі Філіп питає себе, чи винна Рейчел? Читачі разом з ним шукають відповідь на це запитання, поперемінно схиляючись то до одного, то до другого варіанту. Письменниця не дає однозначної відповіді попри кінцівку-відплату, лишаючи читача з думками про цю історію. Не на день, а принаймні на тиждень. Ти вирішила для себе, чи винна Рейчел, Оксано?
Оксана: Дійсно, Катю, це питання не з легких. Так, любов Рейчел до грошей може викликати відразу, а її ставлення до Філіпа, ймовірно, трактуватиметься як окручування молодого та недосвідченого хлопця. Втім, у кожної медалі дві сторони – і при повторному прочитанні роману я замислююсь, чи такою винною була Рейчел?
Без сумніву, героїні властиві себелюбність, пристрасть до грошей, вміння подобатись людям та говорити те, що їм цікаво – але чи роблять ці якості з неї монстра? Адже й Філіп багато сам собі придумав, часто трактуючи слова Рейчел невірно, або ще гірше – трактуючи її мовчання на користь собі, будучи закоханим та засліпленим пристрастю. Читаючи «Мою кузину Рейчел», я однозначно засуджувала головну героїню.
Перечитуючи, розумію – дю Мор’є вкотре показує читачам, що існують й інші кольори в житті, а не лише чорне та біле. Замислитись, оцінити, поглянути на персонажа по-новому – чи ж це не риса чудової книги? 🙂
Кому варто прочитати
Оксана: Любителям англійської класики, романів та історій з детективною лінією.
Катя: Усім, хто любить детективи, не криваві трилери та сімейні історії на тлі англійських садів, дощів і традиційних трапез.
Кому не варто читати
Катя: Кому потрібен тільки екшн.
Оксана: Тим, хто очікує стрімкого розвитку подій та карколомних пригод.
Схожі книги
Оксана: Книги Вілкі Коллінза та сестер Бронте, оповідання Едгара Аллана По.
Катя: Окрім книжок самої Дафни дю Мор’є, це також «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте та «Буремний перевал» Емілі Бронте.
12 thoughts on “В найкращих традиціях англійської класики: #ДвіДумки про «Мою кузину Рейчел» Дафни дю Мор’є”