Враження vs очікування. Хто переможе? #ДвіДумки: «Ребекка» Дафни Дю Мор’є

Це книга, в якій ім’я головної героїні жодного разу не згадано, проте ім’я тієї, іншої, яка жила колись і спогади про яку створюють напружений антураж під час читання, дало назву усьому роману. «Ребекка» є одним із найкращих творінь Дафни дю Мор’є. Що це — вишуканий детектив, психологічний трилер чи історія про ревнощі і страждання? Маємо #ДвіДумки.


Оглядачки


04_7_06

Катя: я люблю британську літературу. І витриману двома століттями, і сучасну. Звісно, люблю й романи про маєтки, леді та джентльменів, що полюють і п’ють віскі, малюють і вишивають, а ще закохуються, шукають способи віддати борги, вирушають на війни та керують фабриками. Не знаю, скільки разів перечитувала «Джейн Ейр» і «Гордість та упередження»! Про «Ребекку» ж хоча й чула багато, проте не з неї почала знайомство з творчістю Дафни дю Мор’є. Спершу був «Цап-відбувайло» («Козел отпущения»). Подивилася британську екранізацію (крутезна!) і прочитала книжку. Але не дарма саме «Ребекка» — візитівка авторки, творчість якої налічує понад 20 книжок. Цей роман мені надзвичайно сподобався. До речі, він був екранізований аж 11 разів! Тож обрати фільм може бути непросто.

Оксана: я обожнюю класичну британську літературу та її складники: дам, що походжають маєтками з віялами в руках; вольових чоловіків зі зморшками від минулого на чолі; величезні угіддя, які саме собою стають персонажами книг. Саме з «Ребекки» почалося моє успішне знайомство з творчістю Дафни дю Мор’є, хоча на момент першого прочитання книги я й не знала, що це найвідоміший твір авторки. Наступною стала «Моя кузина Рейчел», що теж сподобалась. Перечитуючи декілька років потому «Ребекку», я так само хвилююсь через героїв — Дафна не втрачає своєї сили наді мною, як над читачем.


Цікаві герої як рушійна сила книги


Катя: для багатьох персонажів англійських романів, незалежно від того, чи йдеться про 18, чи 19 чи і 20 століття, актуальний вислів «Мій дім – моя фортеця». І саме так це було для ключового чоловічого персонажа цієї книжки Максима де Вінтера. Він думає про свій маєток Мендерлей, де він зазнав стільки болю, повсякчас, і не уявляє свого життя без нього. Його володіння на березі моря — ось хто, разом із від початку оповіді покійною Ребеккою, на мою думку, головні герої роману. Скільки описів садів, стежок, квітів (часто символічних), кімнат, бухти, ритуалу чаювання… Мене спершу це дивувало, а потім по-своєму захопило. Хотілося б побачити цей Мендерлей, у якому вирували такі пристрасті.

Узагалі ж мене роман вразив зокрема і своєю психологічністю. Образ femme fatale Ребекки, як пишуть критики, став у англійській літературі знаковим. І не дарма — він дуже сильний і водночас живий. Адже жінки із такими рисами (хай і не зі всіма одразу) справді існують — чи не кожен зустрічав їх на своєму шляху. Та й усі інші герої такі цікаві й так гарно прописані: Максим, покоївка місіс Денверз, друг Френк Кроулі, сестра Максима Беатріс, містер Фавелл.   Помітне також вражаюче знання письменницею людських характерів (особливо що стосується сором’язливості другої місіс де Вінтер і відданості місіс Денверз). А імені оповідачки, до речі, ми так і не дізнаємося з твору. Тебе це не здивувало? Які почуття викликали персонажі роману?

Оксана: дійсно, те, що у творі жодного разу не звучить ім’я оповідачки, — оригінальна риса книги. Ба більше, мабуть, це не просто упущення з боку авторки, а тонкий психологічний хід — дю Мор’є ніби відсуває головну героїню на другий план. Та чи вона дійсно головна? Хоча друга місіс де Вінтер і веде розповідь, навіть сама назва книги натякає читачу, «хто в домі хазяїн». Думаю, не давати ім’я оповідачці було свідомим рішенням Дафни.

Та й головна героїня, особливо в першій частині роману, якась блякла та невиразна — дитина, ще зовсім юна у свої роки, несмілива та невпевнена в собі. Мушу визнати, початок книги не викликав ніякої симпатії до героїв — наполохане дівча поводилося ні в сих, ні в тих, а Максим де Вінтер здався мені корисливим чоловіком, що використовує дівчину як ліки від важкого минулого, але сам почуттів до неї не має.

Якщо ж про абсолютних фаворитів, то із самого початку й до кінця роману моєю симпатією заволодів Френк Кроулі, управитель Мендерлі. Вірний, завжди готовий підтримати та по-чоловічому мовчазний і надійний – персонаж, що підкорює. Він здавався мені кращою парою головній героїні, ніж Максим 🙂

Катя: До речі, так. Я теж думала в процесі читання, що в головної героїні, можливо, буде з ним роман!


Кінематографічність деталей


Оксана: я люблю класичні вікторіанські романи, і так і хочеться додати «Ребекку» до їх числа. Втім, читаючи, я розуміла, що події в книзі відбуваються не у Вікторіанську епоху й навіть не в наступну – Едвардіанську. Написана в міжвоєнний період та видана 1938 року «Ребекка», тим не менше, абсолютно відповідає канонічним вікторіанським романам — тут вам і кохання, і дещиця готичності, і старовинний маєток із таємницями минулого… Хіба що машинами не їздили у вікторіанські часи 🙂

Британські романи бувають різними — над тим же «Буремним перевалом» я відверто нудьгувала (нехай пробачать мене любителі книги). Але «Ребекка» не дала відкласти себе вбік ні на мить — розділ за розділом ковтаються, наче уві сні. У якусь мить починаєш думати, що ось-ось гризтимеш нігті, наслідуючи головну героїню книги – настільки нервуєшся через події, що відбуваються.

Мало який автор може створити захопливий роман про кохання або детектив. Дафна дю Мор’є ж створила неймовірний симбіоз із почуттів, розслідування та психології. Я не лише хотіла дізнатись, що і як відбулось із Ребеккою, але й чітко бачила всі психологічні «таргани» героїв, як-от невпевненість у собі оповідачки, невизначеність Максима у своїх емоціях, нездорова любов місіс Денверз до першої місіс де Вінтер… Не лише таємниці минулого і проблеми теперішнього, але й характери героїв — те, що вдалося розкрити Дафні надзвичайно. Текст завдяки їм багатий та жвавий, яскравий та захопливий — кожну деталь Мендерле, кожного персонажа бачиш надивовижу реально. А ти що скажеш, Катю? Подача тексту тобі сподобалася чи ж він здався недостатньо допрацьованим?

Катя: подача сюжету і стиль тут неймовірно вдалі. Згодна з тобою, це зокрема й завдяки тому, що в текст вплетена величезна кількість деталей, які малюють в уяві чітку картинку. Це той випадок, коли читати — саме задоволення.


Мінуси? Які мінуси?


Катя: мої враження перевершили очікування. Я думала, що це просто добре знана масова книжка. Так, я знала, що це класика жанру, щось, що неодмінно варто прочитати, бо саме цей твір дав початок десяткам інших відомих книжок. Але я точно не чекала, що сама історія настільки мене захопить. Не підозрювала такого карколомного розвитку сюжету, де наприкінці станеться аж цілих три (!) неочікуваних для мене повороти. Не чекала й що персонажі «Ребекки» постануть переді мною, наче живі. Що я їм співчуватиму, радітиму і гніватимуся разом із ними. І що, дивлячись у книжку, бачитиму Мендерлей під дощем чи Лондон у розпалі спеки. Я під великим враженням і точно читатиму інші твори письменниці. Оксано, а що тобі найбільше сподобалося й до чого маєш зауваження? Бо я щось жодного мінуса не можу вигадати 🙂

Оксана: зізнаюсь, найбільше мене полонили «американські гірки» цього роману. Коли автор змушує читача затамувати подих та нервово читати, не в силах зупинитися розділ за розділом — це дар. Дю Мор’є пішла далі – коли я думала, що все вже спокійно та налагоджено, черговий поворот сюжету змушував хвилюватися знову і знову, не даючи спокою до останньої сторінки. Тому, безперечно, авторці «Ребекки» я аплодую стоячи — Дафна майстерно грає з почуттями читачів та вміло керує словом та сюжетом.

До мінусів можу віднести лиш дещо затягнутий початок та обірваний кінець — зізнаюсь, закінчивши книгу, я не могла повірити, що це все. Отак одним реченням усе обірвати? А що ж далі? Але згадайте про початок! Адже саме у вступі Дафна через головну героїню дещо відкриває завісу того, що ж було з героями після слова «Кінець». Тому й це до мінусів книги відносити не зовсім вірно 🙂

Катя: ой, про фінал — це точно! Я коли дочитала до того шокуючого останнього речення, повернулася до першого розділу, який тепер став зрозумілим. Теж, до речі, цікавий хід, який полюбляють і сучасні письменники…


Кому варто прочитати


Оксана: і любителі детективів, і цінувальники романів, і прихильники психологічної прози знайдуть у «Ребецці» щось для себе. Цей роман варто прочитати кожному, дуже її раджу та вірю, що ця книга здивує вас неодноразово. Приємного та захопливого читання!

Катя: «Ребекка» — це бестселер у кращому розумінні цього слова. І я згодна, що книжка має шанси сподобатися дуже різним людям: як любителям детективів та трилерів, так і тим, для якого в романі найголовнішою є психологічна складова. Як поціновувачам книжок про кохання, англійських романів про маєтки і знать, так і тим, хто полюбляє готичні історії.


Кому не варто читати


Катя: важко сказати. Хіба що тим, хто віддає перевагу найсучаснішій експериментальній літературі й епатажному постмодерну.

Оксана: тим, хто не любить класичні британські романи.


Схожі книжки


Оксана: «Буремний перевал» Емілі Бронте, «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. Уся творчість сестер Бронте 🙂

Катя: безперечно, прекрасний роман «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. Тут так само є великий маєток, головним чоловічим персонажем виступає його мовчазний і похмурий господар, що має таємницю, описи природи та несподіваний фінал.


Читати: Друга книжка серії «Золота Полиця». #ЧитаємоРазом: «Джейн Ейр» Шарлотта Бронте

Читати: Дафна Дю Мор’є «Моя кузина Рейчел»: la femme fatale


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 154 times, 1 visits today)
Катерина Молочко
Катерина Молочко
SMM в Yakaboo.ua, книголюб та автор проекту Best Books https://vk.com/b__books. Читаю лишень книжки з певною загадкою (детективи) або важкі психологічні твори (трилери), загалом усе те, що Джої заховав би у морозилку. Вірю, що поганих книжок не існує, є просто не та цільова аудиторія.
https://katemolochko.wixsite.com/blog