На цьогорічному Книжковому Арсеналі було чимало іноземних гостей. Та, особисто, я найбільше очікувала презентації Доржа Бату. Для мене несподіванкою та загадкою стала саме його книга «Франческа. Повелителька траєкторій». По-перше, захопила сама історія. По-друге, до того як почати читати «Франческу», я нічого не знала про автора книги. Але була переконана, що це перекладна література. Яким же було моє здивування коли так і не вдалося знайти прізвище перекладача. Лише тоді я дізналася, що бурят-монгол Дорж Бату чудово знає українську і навіть працював певний час журналістом в Україні.
На полицях книгарень книга Доржа Бату з’явилася ще до Книжкового Арсеналу – і до приїзду автора встигла викликати чималий читацький інтерес. Відповідно, на зустрічі з Доржем, які проходили в Києві та Львові, прийшло чимало бажаючих отримати автограф та задати декілька питань. А враховуючи цікавий професійний досвід автора, зрозуміло, що й уваги преси не бракувало. Як зізнався під час розмови сам Бату, він навіть не має вільної години, щоб прогулятися містом. Тож вклинитися в тісний графік письменника-дебютанта було не просто, але мені таки вдалося. І ми перед презентацією трохи поспілкувалися про книгу, читання та плани на майбутнє.
В основу книги «Франческа. Повелителька траєкторій» лягла реальна історія. Але це все-таки художній твір, тож цікаво, який відсоток у книзі художнього домислу?
Оскільки мова йде про режимний об’єкт – то я навмисно змінював хід деяких подій, міняв параметри траєкторій. Я писав приблизні до справжніх дані – тож, якщо читатиме фахівець – він зрозуміє де було змінено дані. Але точних команд ніхто не знатиме. До того ж, я поважаю приватність своїх героїв і змінив деякі імена, не вказую деякі прізвища. А все решта, хід і суть подій – це чиста права. Плюс, додано мої емоції, оскільки читач бачить всі події моїми очима.
Що надихнуло на написання цієї книги?
Я писав для друзів. Коли переїхав у інший штат на нову роботу, друзі часто запитували про справи. Друзів багато і всім у приватні повідомлення не напишеш. Тож я почав писати про свою нову роботу пости у Фейсбуці. Зразу писати я почав зовсім не про Франческу, вона з’явилася трохи пізніше. Але оповіді про неї ставали значно популярнішими чим пости про траєкторії чи якісь мої репортажі. Так я й почав писати про Франческу. Хоча звісно вона на це заслуговує, оскільки ця дівчина дуже неординарна особистість. Вона влипає в нереальні халепи, які б для іншої людини стали неможливими. Та у Франчески це так невимушено виходить. І це дало цікаву основу для цілої серії матеріалів про неї. А потім я почав придивлятися до Сари Маккартні, а згодом і до її бойфренда. Зараз я пишу вже про наших інтернів. Якщо поспостерігати за своїми колегами – можна побачити дуже багато цікавих історії для своїх розповідей.
«Франческа на перший погляд була дуже дивна, поки я не дізнався, що вона дівчина з аутизмом. Вона не говорила до трьох років, в неї були проблеми з комунікацією і навіть зараз вона досить напружено реагує на незнайомців. А ще вона постійно ховається за мою спину, це вже в неї ввійшло у звичку. Франческа не відвідувала школу і навчалася вдома. А професор математики, який з нею займався, намагався все пояснювати через цифри». – (цитата з київської презентації).
«Я її описую такою, якою вона є. Нічого не прикрашаю, доволі точно описую її емоції й реакції. Мені просто цікаво чи сподобається Франческа такою якою вона є читачам. І я бачу, що багатьом вона вже сподобалася. І тільки потім я вирішив зізнатися, звичайно, з її дозволу, що вона аутист. Але це нічого не означає, Франческа така сама як ми з вами, просто її мізки працюють трошечки по-іншому. Вона математичкий геній. Вона може розв’язувати багаторівневі задачі й рівняння з декількома невідомими “в голові”». – (цитата з київської презентації).
Тобто можна чекати продовження?
Я наприкінці першої книги написав «Далі буде…». А свої обіцянки треба тримати. У дуже сміливих своїх передбаченнях думаю, що продовження можна очікувати вже наступного року.
Ви вже давно живете за кордоном, але книга вийшла українською. Чому саме українською? Англійською вона б мала ширше коло читачів.
Я не думав на той момент про ринок і не мав ніяких письменницьких амбіцій. Я просто писав історії для друзів, а друзі і колеги-журналісти всі українці. В мене є україномовний фейсбук і я просто писав для друзів. А вже згодом виникла ідея зібрати це все у книгу.
Цього року на Арсеналі троє журналістів презентували свої книги. Ви знайомі і з Ілларіоном Павлюком і з Андрієм Цаплієнком. Чи була у вас якась комунікація до презентацій? Чи давали один одному якісь поради, читали рукописи?
Ілларіон та Андрій читали мої оповідання, але я не знав, що Павлюк пише «Білий попіл», а Цаплієнко «Стіну». Вони читали «Франческу», оскільки вона була публічною. Тому ми не зговорюючись видали всі свої книги і презентуватимемо їх у Львові.
Тобто книги колег ви читатимете вже вдома?
Так. Ілларіон мені вже подарував, а «Стіну» я собі ще придбаю. А читати напевно вже буду вдома.
А що читали останнім часом?
Спеціальну літературу з корекції траєкторій. В нас дуже багато семінарів зараз, технологія не стоїть на місці і постійно відбувається технічний прогрес – тож нам постійно потрібно оновлювати свої знання. А з художньої літератури останньою читав книгу Любка Дереша «Поклоніння ящірці».
Які у Вас враження від Книжкового Арсеналу?
Я вперше цього року був на Арсеналі. Враження дуже приємні, тому що така кількість народу і книг свідчать про розвиток книговидання в Україні. А також про те, що книжка як носій інформації, навіть не зважаючи на технічний прогрес, нікуди не дінеться. І це дуже добре.
Повертаючись до Вашої книги, хочеться згадати про Щасливчика. Це справжня історія? (Щасливчик – це супутник з яким необхідно було розмовляти під час корегування його траєкторії. Інакше він не рухався).
Щасливчик – це оригінальна назва. Цей супутник дуже відомий у вузьких колах. І про нього ще чимало цікавого буде у другій книжці.
Хтось називає «Франческу» легкою книгою для розслабленого читання, а хтось вважає, що вона не така проста, як може здатися на перший погляд. Тож користуючись нагодою, хотіла б від вас дізнатися чи вкладали якісь особливі сенси у свій твір?
Це була розповідь реальних подій. Але ті, хто хоче знайти в книзі якісь серйозні речі, звісно знайдуть їх. Ця книга про життя, стосунки, права жінок, права ЛГБТ, ставлення у суспільстві до людей з аутизмом чи синдромом Дауна, ставлення до мігрантів тощо. Це реальність в якій ми живемо, а я просто про неї пишу. В цій книзі кожен читач зможе знайти щось своє. Якщо для когось зараз важливо посміятися – він знайде веселощі, той хто захоче порефлексувати на якісь суспільні проблеми – знайде їх.
Які відгуки про книгу ви вже отримували?
Я не встигаю прослідкувати всі відгуки, але мене вражає те, що ця книга когось мотивує на певні вчинки чи зміни. І якщо вона дійсно змотивує хоча б одну людину змінити своє життя на краще – то я вважаю, що моя місія як автора виконана.
Ваш літературний дебют став досить успішним. Зараз вже працюєте над продовженням історії про Франческу. А чи є ще якісь думки чи ідеї щодо книг?
Ідеї і плани є, але поки що я б не хотів ними ділитися.
ТОП -5 книг, які б ви порадили прочитати кожному?
- «Мистецтво війни» Сунь Цзи
- «Сад Гетсиманський» Івана Багряного
- «Московіада» Юрія Андруховича
- Твори Любка Дереша
- Твори Тараса Прохаська
Читати: Несхожа на жодну іншу книжку. #ДвіДумки про новинку Доржа Бату «Франческа. Повелителька траєкторій»
11 thoughts on “Дорж Бату: «Це реальність в якій ми живемо, а я просто про неї пишу»”