«Дівчина, а давайте я вам книгу подарую!». Саме так почалося моє знайомство з творчістю Олександра Ципкіна. Щоправда, фраза призначалася не мені, а моїй приятельці, яка в крислатому капелюсі лежала на березі Середземного моря і читала щось своє. Подарунок хлопця прийняла, прочитала сама і рекомендувала мені зі словами: «Обреготатися можна!»
Книжки, які змушують мене посміхнутися, ціную, а якщо автору вдалося ще й розсмішити – готова розцілувати. До недавнього часу про Ципкіна ніколи не чула. Виявилося, що автор він відомий – писав для видань Esquire, Cosmopolitan і «Сноб», брав інтерв’ю у Михайла Горбачова, Бориса Гребенщикова, Орнелли Муті, Михайла Жванецького, Костянтина Хабенського і багатьох інших. А в 2015 році випустив свою першу книгу – збірник лірично-хуліганських оповідань «Женщины непреклонного возраста».
Автор зібрав свої пости в фейсбук під однією обкладинкою і… в тому ж році збірник став найбільш продаваною сатиричною книгою в Росії. Також записав аудіокнигу, яку озвучували Данило Козловський, Павло Дерев’янко, Андрій Ургант. Для знайомства з творчістю Олександра Ципкіна більше рекомендую саме «Женщин», книга видалася мені кумеднішою. Але друга «Дом до свиданий и новые беспринцЫпные истории» теж гарна.
Бабка проковтнула рупор
Більша частина книги – гумористичні історії. Часто ловила себе на думці, що подібний «анекдот з життя» був і у мене. Особливо близькі ті, які відбувалися в громадському транспорті. Тут і бабка, яка «при народженні проковтнула рупор» і лаяла зятя з «нещадною любов’ю справжньої тещі». І діалоги тітоньок про котів, точніше, про їхні туалети: «лекція про те, як саме вони ходять, куди, що при цьому відчувають і як навчити їх спускати за собою, користуватися освіжувачем повітря».
Або всі ці історії про сучасне дуже швидке життя, коли тобі можуть надіслати смс в стилі: «Ципкін, я народжую, наберу пізніше сьогодні, якщо не терміново. Ок?» або «слава богу, кілька місяців назад був інфаркт, я хоч відпочив трохи, в себе прийшов».
З місцями великого скупчення людей пов’язано чимало історій в книзі. Одна з моїх улюблених про приїзд іноземця в гості до московського друга в 1990 році. Пригоди заморських гостей і в наш час бувають дуже смішними, а вже в дев’яності… Тут одного абзацу досить, щоб зрозуміти весь трагізм ципкінського героя і… досхочу посміятися, читаючи розповідь повністю.
«А теперь вот представьте. Девяностый год. Вокзал. Вы тихо мирно с котомками, котом и рассадой шлепаете на дачу. За свою жизнь вы не видели ни одного иностранца, более того – уверены, что они пришельцы. И тут на вас помидорно-огуречного бросается нечто бесформенное и бухое. Нечто яростно рычит и тычет в вас каким-то листком, повторяя «копэки, две копэки». Не каждый такое переживет. Можно и в дурку попасть».
Іонізатор, який сушить білизну
У мене з Олександром Ципкіним немає спільних знайомих. Але, коли я читаю про його героїв, починаю сумніватися. Невже в світі так багато людей, які неймовірно між собою схожі? Ось така прекрасна жінка, напевно, є і у вас (якщо ще немає – обов’язково буде).
«Дома ее все боятся. От мужа и жалюзи до детей и комаров. Казни происходят бессистемно и непредсказуемо. Особенно регулярно рубят головы домработницы и водителя. Фрекенбок-джан вообще заходит в дом, только если хозяйка его покинула, а шофер плотно сидит на седативных препаратах. За лишние вопросы отрезают мизинцы, за недостаточно быструю реакцию на невысказанное пожелание королевны мизинцы пришивают обратно задом наперед».
Крім подібностей в рисах характеру, не раз ловила себе на думці, що жителі пострадянського простору дуже між собою схожі в філософії життя, чи що. Напевно і себе ловили на думці, коли працювали заради роботи, не включаючи режим «Мізки».
Наприклад, випадок з ремонтом нового обігрівача, який ніяк не грів повітря. От не гріє повітря і хоч ти трісни! Його кілька разів здавали в ремонт, майстри відповідально лагодили (!), але після доставки додому апарат так і не планував ділитися теплом. Виявилося, що зовсім і не обігрівач це був, а звичайний…. іонізатор повітря. Як, як так буває тільки у нас? Згодна з автором: «еще пара итераций и ионизатор начал бы кипятить воду и сушить белье. А куда бы он делся? Жить все хотят».
Жити всі хочуть
«Дом до свиданий» – про нас. Це не висока література, в якій ви будете насолоджуватися стилем, мовними зворотами і голлівудським сюжетом. Але у книги інша цінність. Ти постійно впізнаєш себе, своїх рідних, колег. Ти фізично відчуваєш всю дріб’язковість бюрократичних зволікань, всю дурість незнайомців, яка зустрічається все частіше. Ти – смієшся… над життям і його почуттям гумору. І ось саме за це цінуєш книгу Олександра Ципкіна.
14 thoughts on “«Дом до свиданий»: книга про іронію життя”