Viva Sarajevo! Як Боснія стала доброю новиною завдяки концерту U2

Книжка популярного боснійського письменника Мухарема Баздуля «Концерт» розповідає про культовий концерт гурту U2, який відбувся 23 вересня 1997 року на стадіоні в Сараєві й зібрав 45 тисяч людей. Книжка вийшла українського до цьогорічного Форуму видавців, а переклав її Андрій Любка. Оглядачка блогу Yakaboo розповідає про свої враження від цього тексту. 

Усім фанатам присвячується. Це фраза, певно, гарно б пасувала як епіграф до книжки боснійського письменника Мухарема Баздуля (Видавництво 21), але цей концерт особливий. Надворі осінь 1997 року, це Боснія і рештки колишньої Югославії тепер мають поступово вчитися мирно співіснувати між собою. Але книжка якраз не про війну і зовсім трохи про єднання глядачів на стадіоні в Сараєві. Вона — про їхню відкритість та майбутнє, бо перед вами кілька історій молодого покоління боснійців, які (такі різні і схожі водночас) зібралися разом порелаксувати під музику Sunday Bloody Sunday та Miss Saraevo.

У першому паспорті Марка було написано, що він живе на вулиці 22 Жовтня, але його батько завжди ту вулицю називав Потур махала. Тепер вона (знову) так називається офіційно. А Дамір жив на вулиці Тіто, яка під час війни раптово стала вулицею бана Куліна. Вулиці боснійських міст часто змінюють назви, назви вулиць є чимось на кшталт паспорта певної історичної епохи, і Боснія точно не є й навряд чи колись стане місцем where the streets have no name.

Більшість глядачів тут немає і тридцяти, наголошує Баздуль. Герої його книжки — переважно молоді боснійці: старшокласники, студенти, солдати та й просто ті, характери яких уособлюють уже нове постюгославське покоління. «Гіппі колись казали: не вір нікому, старшому за тридцятку! В юрбі, що линула до стадіону, було небагато таких, що їм, згідно з порадою вище, не вартувало довіряти. Але хоч і мало їх було, та все ж були…», — іронізує письменник. Ага, все майже як і зараз: молодь — на полі стадіону в фан-зоні, старші — на трибунах. Герої книжки на концерті буквально живуть словами пісень і у кожного із них своя історія: Ксенія прийшла за компанію із подругою; Іван приїхав на концерт, бо любить концерти; а Азра йде сама і купує ще й квиток для загиблого брата та вважає, що кращою за «Оду до радості» для гімну Європи була б Zooropa Боно. Але сама подія багато що значить для самої країни: «Залізниця запрацювала вперше після війни, у школах немає уроків, люди з’їхалися з усіх частин Боснії і Герцеговини та з усіх країн колишньої Югославії, по CNN Боснія вперше є доброю новиною. Боно сміється: This is great; we move trains!».

Три дні після Італії, три дні до Греції: Боснія. Поштові відділення по всій країні обклеєні плакати, бо квитки продаються в їхніх кіосках. З’явилися і автомобілі, на капотах яких розстеляли плакати і продавали квитки, мов лотерейні білети. Коштував квиток двадцять марок. То було вдвічі менше, ніж вартість квитка на інший найдешевший концерт у рамках цього туру, а востаннє за таку низьку ціну на концерт U2 можна було потрапити в 1983 році.

Письменник Баздуль з відвертим захопленнями докладно описує дизайн квитка на концерт (його, до речі, використано в оформленні розділів в українському виданні) та зауважує, що такому концерту U2 на стадіоні в Сараєво, безумовно, посприяла дружба Посла із солістом гурту Боно. Але, на жаль, не уточнює хто ж цей пан посол. І тут би не завадило якесь вступне слово від українського видавця книжки. Бо якщо для балканського читача ця інформація, мабуть, є загальновідомою, ми знаємо не так багато деталей про передумови концерту та передісторію культурної дипломатії як Біла Картера, так і самого гурту (пошуковик в допомогу, звісно, але все ж).

Британський репортер Майлз тинявся навколo з диктофоном в одній і склянкою в другій руці. Розмовляв майже з усіма: від збентежених фанів — і до менеджера U2. Це була прекрасна тема для доброї і великої статті, і він це чудово розумів. Він частенько писав про Боснію, сумні й трагічні історії, які вже давно стали нудними. Тепер у нього було дещо інше: добра звістка і гарна історія. Але все одно десь із її дна визиратиме боснійська трагедія. Він знав, що U2 ніколи б не приїхали в Боснію, якби не було війни.

Звісно, український та боснійський досвід війни різний, але, віримо, одного дня і український Донбас після деокупації теж стане доброю новиною в міжнародних медіа зі згадками про рок-концерти українських гуртів у Донецьку та Луганську.

(Visited 104 times, 1 visits today)
Оксана Купер
Оксана Купер
Журналістка, менеджерка із комунікацій. Вірю, що в одній людині може вправно поєднуватися любов до журналістики, права, економіки і менеджменту, а ще до книжок і кіно. Впевнена, що в Україні успішно може розвиватися власна бізнес-література