Книжка популярного боснійського письменника Мухарема Баздуля «Концерт» розповідає про культовий концерт гурту U2, який відбувся 23 вересня 1997 року на стадіоні в Сараєві й зібрав 45 тисяч людей. Книжка вийшла українського до цьогорічного Форуму видавців, а переклав її Андрій Любка. Оглядачка блогу Yakaboo розповідає про свої враження від цього тексту.
Усім фанатам присвячується. Це фраза, певно, гарно б пасувала як епіграф до книжки боснійського письменника Мухарема Баздуля (Видавництво 21), але цей концерт особливий. Надворі осінь 1997 року, це Боснія і рештки колишньої Югославії тепер мають поступово вчитися мирно співіснувати між собою. Але книжка якраз не про війну і зовсім трохи про єднання глядачів на стадіоні в Сараєві. Вона — про їхню відкритість та майбутнє, бо перед вами кілька історій молодого покоління боснійців, які (такі різні і схожі водночас) зібралися разом порелаксувати під музику Sunday Bloody Sunday та Miss Saraevo.
У першому паспорті Марка було написано, що він живе на вулиці 22 Жовтня, але його батько завжди ту вулицю називав Потур махала. Тепер вона (знову) так називається офіційно. А Дамір жив на вулиці Тіто, яка під час війни раптово стала вулицею бана Куліна. Вулиці боснійських міст часто змінюють назви, назви вулиць є чимось на кшталт паспорта певної історичної епохи, і Боснія точно не є й навряд чи колись стане місцем where the streets have no name.
Більшість глядачів тут немає і тридцяти, наголошує Баздуль. Герої його книжки — переважно молоді боснійці: старшокласники, студенти, солдати та й просто ті, характери яких уособлюють уже нове постюгославське покоління. «Гіппі колись казали: не вір нікому, старшому за тридцятку! В юрбі, що линула до стадіону, було небагато таких, що їм, згідно з порадою вище, не вартувало довіряти. Але хоч і мало їх було, та все ж були…», — іронізує письменник. Ага, все майже як і зараз: молодь — на полі стадіону в фан-зоні, старші — на трибунах. Герої книжки на концерті буквально живуть словами пісень і у кожного із них своя історія: Ксенія прийшла за компанію із подругою; Іван приїхав на концерт, бо любить концерти; а Азра йде сама і купує ще й квиток для загиблого брата та вважає, що кращою за «Оду до радості» для гімну Європи була б Zooropa Боно. Але сама подія багато що значить для самої країни: «Залізниця запрацювала вперше після війни, у школах немає уроків, люди з’їхалися з усіх частин Боснії і Герцеговини та з усіх країн колишньої Югославії, по CNN Боснія вперше є доброю новиною. Боно сміється: This is great; we move trains!».
Три дні після Італії, три дні до Греції: Боснія. Поштові відділення по всій країні обклеєні плакати, бо квитки продаються в їхніх кіосках. З’явилися і автомобілі, на капотах яких розстеляли плакати і продавали квитки, мов лотерейні білети. Коштував квиток двадцять марок. То було вдвічі менше, ніж вартість квитка на інший найдешевший концерт у рамках цього туру, а востаннє за таку низьку ціну на концерт U2 можна було потрапити в 1983 році.
Письменник Баздуль з відвертим захопленнями докладно описує дизайн квитка на концерт (його, до речі, використано в оформленні розділів в українському виданні) та зауважує, що такому концерту U2 на стадіоні в Сараєво, безумовно, посприяла дружба Посла із солістом гурту Боно. Але, на жаль, не уточнює хто ж цей пан посол. І тут би не завадило якесь вступне слово від українського видавця книжки. Бо якщо для балканського читача ця інформація, мабуть, є загальновідомою, ми знаємо не так багато деталей про передумови концерту та передісторію культурної дипломатії як Біла Картера, так і самого гурту (пошуковик в допомогу, звісно, але все ж).
Британський репортер Майлз тинявся навколo з диктофоном в одній і склянкою в другій руці. Розмовляв майже з усіма: від збентежених фанів — і до менеджера U2. Це була прекрасна тема для доброї і великої статті, і він це чудово розумів. Він частенько писав про Боснію, сумні й трагічні історії, які вже давно стали нудними. Тепер у нього було дещо інше: добра звістка і гарна історія. Але все одно десь із її дна визиратиме боснійська трагедія. Він знав, що U2 ніколи б не приїхали в Боснію, якби не було війни.
Звісно, український та боснійський досвід війни різний, але, віримо, одного дня і український Донбас після деокупації теж стане доброю новиною в міжнародних медіа зі згадками про рок-концерти українських гуртів у Донецьку та Луганську.
10 thoughts on “Viva Sarajevo! Як Боснія стала доброю новиною завдяки концерту U2”