У студентські роки я прочитала біографію Ніцше й відтоді дала собі обіцянку НІКОЛИ більше не читати життєписи своїх кумирів (тоді я ще не була знайома із працями Ясперса). Я порушувала її лише декілька разів і майже завжди про це шкодувала. Але не цього разу. На щастя, не цього.
Та хіба ж могла я встояти? Парфумами, що носять її ім’я я користуюсь вже тринадцять років поспіль. Це найдовші стосунки у моєму житті (не рахуючи шлюбу). Якби мене запитали, які чинники здійснили вирішальний вплив на становлення сучасної жінки, я б не вагаючись відповіла – перша світова, фемінізм, Шанель. Не обов’язково у вказаному порядку. Вона не просто створювала одяг, вона змінила обличчя епохи – її жіноче обличчя. Своїми ножицями та голкою вона скроїла, а потім зметала образ сучасної жінки – дієвої, активної та самостійної. Немов би опредметнила її абстрактні сподівання на можливість справжнього життя у реальному світі. До цього часу – чоловічому світі.
Є щось неприродне в тому, щоб за кілька днів перегорнути сторінки чужого життя. Від початку до кінця. Від народження до смерті. Це ще одна причина, чому я не люблю біографій. Я читаю їх повільно. По кілька сторінок на день, щоб дати можливість їхнім героям жити разом зі мною якомога довше. Так було і цього разу. Ми з Мадмуазель співіснували майже два місяці. Не так вже й мало, зважаючи на її непросту вдачу. Але натомість, я мала можливість щоденно проводити час з найбільш яскравими особистостями минулого століття: Сержем Лифарем, Ігорем Стравінським, Пабло Пікассо, Жаном Кокто, герцогом Віндзорським, Вінстоном Черчиллем та іншими. Не найгірша компанія? Еге ж?
Іншою пересторогою стосовно життєписів є те, що дуже нечасто трапляється так, щоб талант оповідача був співставний з даром його героя. Якщо чесно, майже ніколи. Але чи здатна звичайна людина осягнути природу вчинків генія? Такого собі космічного героя (у термінології Гегеля)? Я дуже у цьому сумніваюся. Анрі Гідель у цьому випадку – скоріше шанобливий учень, що намагається розповісти правду про свого вчителя, але зробити це якомога делікатніше, з великою повагою (іноді надмірною). Звідси спроби пояснити, чи навіть виправдати певні вчинки Шанель в очах читача, що на мій смак дещо віддають фрейдизмом. Щось на кшталт: «чи не тому вона обрала цього чоловіка, що він нагадував їй батька?» та ін.
Якою б величною не виглядала та чи інша історична постать, дуже важливо розгледіти в ній людину. З властивими їй недосконалістю та спонтанністю, нелогічністю і незбагненністю. Саме це робить її цікавою й унікальною. Саме це робить її собою.
Можливо Сартр висловив цю думку більш елегантно: «У людині існування випереджає сутність». Існування Шанель – нескінченний виклик можливому, гра на межі, танець на лезі бритви. І мені байдуже, чи вписувались її вчинки у межі християнської етики, що конала на той час у багатті першої, а потім другої світової. Неможливо змінити систему, граючи за її правилами. Лише бунтарі здатні розірвати тканину відмираючого світу, щоб крізь утворену діру (не завжди естетичну на вигляд) хлинуло нарешті нове, що так довго утримувалося ззовні.
Шанель, як і багато хто з її сучасників, втілювали у собі Дух часу – Zeitgeist – нового буремного ХХ століття, жорстокого, стрімкого та майже позбавленого романтики. Століття фізиків, політиків та вбивць. Але одночасно – доби імпресіоністів, екзистенціалістів, постмодерністів та інших творців високого мистецтва, поміченого печаткою безнадійності й песимізму. Шанель вдалося поєднати у собі етику перших з естетикою других. І саме це, на мій погляд, дозволило їй стати тим, ким вона є – єдиною і неповторною Коко Шанель, Iron Lady Високої Моди.
Якщо залишити поза увагою певну любов Анрі Гіделя до моралізаторства – перед нами добротне, майже наукове, дослідження. Автор ретельно вивчає кожну деталь, кожен життєвий факт, дбайливо нанизуючи його на нитку оповіді, немов перлини з її улюбленого шестирядного намиста, щоб у результаті створити якщо не вичерпну, то досить повну та реалістичну картину життя великої кравчині. Книга однозначно варта того, щоб її прочитати. Вона буде цікавою не лише професіоналам зі світу моди, але й широкому читачеві.
Що стосується якості самої книги, то тут «Фабула» як завжди на висоті. Не знаю від чого саме я отримала більше задоволення – від читання, чи від тактильно-візуального контакту з книгою. Гадаю, Шанель, так само як і я, залишилась би задоволеною стриманою елегантністю обкладинки й кольорів та матово-золотими літерами на чорному фоні, що складаються у два знайомі всім слова: «Коко Шанель».
Любов Хашиєва
Читати: Вона. Головний герой – це героїня
Читати: Assouline Publishing. Книжки про розкіш та красу
7 thoughts on “Коко Шанель: Дух часу буремного ХХ століття”