Рубрика #ЧитаємоРазом розширює свої горизонти! Від сьогодні ми запускаємо постійний тег #МамиЧитають, у рамках якого будемо розповідати про найцікавіші книжки для батьків.
Першою книжкою рубрики став бестселер, який зробив сімейне життя з дітьми щасливішим та спокійнішим – «Самостійна дитина, або як стати «лінивою мамою» Анни Бикової. Ми запропонували трьом авторам блогу Yakaboo прочитати книжку й поділитися своїми враженнями. Що з цього вийшло? Читайте далі ?
Оглядачки
Ірина @irinyurch: мама-книголюб. Вірю в те, що книги відіграють велику роль у формуванні особистості – не тільки маленької, а й дорослої ?
Наталія @ilatanka: читака й мама в декреті. Багато читаю про виховання, щоб віднаходити те, що мені імпонує й надихає ставати ще більш щасливою мамою. Так! Я вірю, що щаслива мама = щаслива сім’я = щаслива дитина.
Юлія @julia_prokhorovych: неідеальна матуся маленького хлопчика-шилопопика ? Шукаю тишу в книжках, особливо люблю читати у ванні з піною та при свічках (просто це єдине місце, де мама може усамітнитися.. ?)
Наскільки я «лінива мама»?
Ірина: впевнена, кожна з нас намагається бути ідеальною мамою. Як зробити правильно? Як допомогти дитині стати самостійною? Як вибудувати довірчі стосунки в родині? Я часто ставлю собі ці питання. Анна Бикова, автор книги «Самостійна дитина, або як стати «лінівою мамою»?» дає на них відповіді.
Я – лінива мама…Тому що хочу, щоб мої діти були самостійними, ініціативними й відповідальними. А значить, треба давати дитині можливість проявити ці якості. І в такому разі моя лінь є ніби природним гальмом для зайвої батьківської активності. Тієї активності, яка проявляється в прагненні полегшити життя дитині, роблячи все за неї.
Ніколи не замислювалася, яка я мама – лінива чи ні, але після цієї книги задумалась… І зрозуміла: потрібно трохи більше «ліні». Моєму синові 1,5 – той вік, коли дитина починає активно проявляти свою самостійність. Зізнаюся, часто ловлю себе на бажанні «допомогти» – погодувати швидше або зібрати іграшки перед сном. І кожен раз нагадую собі: терпіння! Звичайно, стіл доведеться відмивати після «самостійного» обіду, а іграшки будуть збиратися довго. Але наскільки це важливо для малюка. Я часто сумнівалася: а чи правильно стояти й дивитися, коли дитина може запросто впоратися сам? Автор розсіяла мої сумніви. Бути «ледачою мамою» – це потреба, а не розкіш.
Наталія: дуже рада, що вчасно прочитала цю книжку. Моєму сину сім місяців, тож я ще не встигла наробити зайвих помилок. Мені імпонує підхід, який запропонувала Анна Бикова, коли мама не намагається все робити сама, бо так швидше / якісніше / напевне. Бо це гарно працює лише сьогодні, а що буде завтра? Через рік? Через п’ять років? Спочатку ви завжди прибираєте іграшки за 3-річною дитиною, наливаєте молоко 6-річній, а потім повторюєте повністю шкільну програму… Хто від цього виграє? Мабуть, лише мама, яка насправді боїться самостійності дитини й всіма силами підкріплює свою важливість думкою «він / вона без мене не може». Тож мені ця книжка нагадала, що гарні, на перший погляд, наміри не завжди дають потрібний результат. Краще бути «лінивою мамою» і давати дитині проявляти самостійність, відповідну його чи її віку.
Усім батькам доводиться робити вибір: швидко все зробити самим або скористатися ситуацією і чогось навчити дитину. Останній варіант має два бонуси: перший – розвиток дитини, другий – вивільнення часу батьків згодом.
Юлія: Все ж я більше «лінива мама», чим ні. Не люблю, коли контролюють кожен мій крок, та будемо відвертими – хто взагалі це любить? Я вдячна своїм батькам, що вони дозволяли мені бути самостійною і швидко зрозуміла, що сама відповідаю за наслідки своїх дій. Та все не так просто із власною дитиною, авжеж? Це нормально, що ми боїмось за неї і намагаємось завжди бути поряд. Взагалі не уявляю як буду відпускати сина на танці.. ?
Хочу звернути вашу увагу на те, що «лінива мама» – це не та, що дивиться телевізор цілий день і не займається дитиною!
Мамина «лінь» ґрунтується на турботі про дітей, а не байдужості. Їй лінь все робити за дітей, і робити на першу їхню вимогу. Вона вчить дітей все робити самостійно.
Читаючи кожний розділ кожну сторінку я відчувала все більшу вдячність автору за її доступні пояснення потреб дитини. Чому так себе поводить, а не інакше. Я справді краще почала розуміти поведінку свого синочка та йога бажання. Ніякої «води», тільки корисна інформація із наведеними прикладами.
Які методи будете впроваджувати?
Ірина: виховання в стилі коучинг – метод, який мені сподобався. Анна пропонує створити умови для того, щоб дитина сама зрозуміла чого хоче і що робити. Метод виключає прямі поради та вказівки, замінюючи їх на правильно поставлені питання в 4 етапи: постановка мети, аналіз моменту, визначення шляхів досягнення мети й реалізації.
Дитина досліджує свої бажання, свій вибір, бере не себе сміливість приймати рішення і відповідати за наслідки. У коучинг-підході створюється атмосфера співтворчості батьків і дитини.
Наталія: та я половину книжки заклеїла наліпками – стільки корисного в ній. Принаймні для мене. Адже я хочу стати «лінивою» мамою! Тож передусім пообіцяла собі, що буду думати щоразу, коли захочеться сказати: «Не можна!». А ще намагатимуся стримувати себе, коли захочу сказати синові: «Не чіпай, бо розіллєш» або «Краще давай я», коли він виявлятиме бажання вчитися. Крім того, мені дуже сподобалися практичні поради про те, як навчити сідати на горщик, самостійно засинати, їсти, прибирати іграшки, збирати ранець, чути з першого разу тощо. Упевнена, що ще неодноразово буду повертатися до книжки за порадою. Також мені, як і Ірині, дуже сподобалося виховання в стилі коучингу. Точно планую це використовувати.
… спочатку ви робите щось разом з дитиною, потім вона робить це сама, а ви, довіряючи їй, підбадьорюєте і допомагаєте за потреби. І нарешті, вона робить все сама, а ви нею пишаєтеся.
Юлія: коли Анна Бикова торкнулася теми балансу «можна» і «не можна», зрозуміла, ось воно – моє чутливе місце. Адже я з тих мам, що більше дозволяють, ніж забороняють. Скільки я чую критики та здивованих поглядів, коли близькі люди бачать, що даю синочку тарілку із супом та ложку, а сама сідаю їсти поряд з ним. Так, під кінець трапези стіл, підлога, син і мама – усі в супі! ? Але чим старше він стає, тим краще в нього виходить їсти самостійно! А найголовніше, Нікіті дуже цікаво і він вже експериментує з їжею – змішує інгредієнти, виливає суп на стіл і намагається його злизати ?
Саме це автор і наголошує:
Коли черговий раз тверде «не можна» проситься з язика, зупиніться, подумайте, дайте собі відповідь на запитання: «Чому не можна?». Заради кого, чиїх інтересів це «не можна»? Тому що вам доведеться прати/ прибирати/ відмивати? Чи не обмежує таке «не можна» розвиток дитини?
Післясмак
Ірина: настільна книга для мами. «Лінива мама» вирушає в мій особистий топ-книг з виховання. Я вважаю, мама – така ж окрема особистість, яка має право на своє життя. Жертви нікому добра не принесуть, дитині потрібна щаслива мама – і в цьому книга відгукнулася. На мій погляд, автор пише про абсолютно правильні для кожної сім’ї речі. Доступно, легко і з гумором Анна Бикова допомагає розібратися в сумнівах, розставити пріоритети і зрозуміти як же це – «правильно». Коли допомагати, а коли залишитися осторонь. Приділити час собі, набратися терпіння і визначити межі – де закінчується адекватність і починається фанатизм. Наскільки важливо вимкнути в собі перфекціонізм, уникнути гіперопіки і допомогти дитині повірити в свої сили. Без води, з конкретними прикладами і діалогами (і навіть картиночками! ? ), все, щоб допомогти своєму малюкові рости самостійним і щасливим.
Наталія: книжка перевершила мої сподівання. Приємний стиль написання, практичність порад, гумор, численні приклади з життя… Читається напрочуд легко! А користі… Усе залежить від того, наскільки ви самостійна мама й готові до самостійності дитини.
Юлія: ця книга стане дорогоцінною перлиною моєї бібліотеки. Усі цінності, що автор намагається донести до нас дуже гуманні та природні. Я впевнена, що не раз буду повертатися до неї із запитаннями та шукати відповіді. Довіряйте своїй материнській інтуїції та слухайте свою дитину.
Топ 3 цитати
Ірина:
Дозвольте дитині вибирати там, де це можливо. Нехай з необхідністю самостійного вибору вона зустрінеться раніше, ніж з вибором професії або супутника життя. Будьте при цьому чесні.
Коли черговий раз тверде «не можна» проситься з язика, зупиніться, подумайте, дайте собі відповідь на запитання «Чому не можна?». Заради кого, чиїх інтересів це «не можна?» Тому що вам доведеться прати\ прибирати\ відмивати? Чи не обмежує таке «не можна» розвиток дитини?
Якщо батьки випереджають усі бажання дитини, дитина ще довго не навчиться розуміти свої потреби і просити про допомогу.
Наталія:
Заради щастя дітей знайдіть свій рецепт щастя. Не треба жертовності і надривної втоми. Не забудьте дбати про себе.
Діти стають самостійними не раніше, ніж мама задушить у собі перфекціоніста.
Учіть дитину відповідальності, не нав’язуючи їй почуття провини й сорому. Для цього ваші повідомлення (слова) не повинні містити оцінку самої дитини («Ти поганий! Ти безвідповідальний! Ти неохайний!). Можна висловити своє ставлення до її дій через Я-повідомлення. Відділяйте свої почуття від дій дитини. Не «ти ганьбиш мене», а «я почуваюся некомфортно, у мене з’являється відчуття незручності». Не «ти засмучуєш», а «я засмучуюсь, коли…». Не аналізуйте провини дитини при свідках… Інакше ви породжуєте почуття сорому, а не відповідальності. Відповідальність – це впевненість. Сором – невпевненість.
Юлія:
Дитина приходить у цей світ зовсім не для того, щоб виправдовувати наші надії і жити за нашим планом. У неї свої завдання на це життя. Батьківські амбіції щодо того, якою має бути дитина, заважають розгледіти, якою вона є насправді.
Розбита чашка, розлита вода, та будь-що – це життєвий досвід дитини. Чи буде цей досвід таким, що гальмує активність, травматичним для самооцінки, чи таким, що розвиває залежить від реакції та дій дорослого. «Лінива мама» вважатиме за краще розділити труднощі прибирання з дитиною..
Заради розвитку самостійності часом доводиться жертвувати звичним порядком, але, як свідчать результати, жертва того варта. Безлад – це тимчасово, а набуті дітьми навички постійні.
Кому варто прочитати
Ірина: мамам, які хочуть, щоб їхня дитина сама ухвалювала рішення, робила вибір і впоралась із поставленими завданнями.
Наталія: мамам, які шукають порад і натхнення, щоб виховати самостійну дитину.
Юлія: і мамам, і татам, щоб краще розуміти своїх діточок.
Кому не варто читати
Ірина: мамам, які вважають, що дитину потрібно опікати завжди і всюди.
Наталія: несамостійним мамам.
Юлія: усім варто, навіть тим, хто вважає, що і так усе знає ?
Схожі книжки
Ірина: «Тайная опора» Людмила Петрановська
Наталія: «#Selfmama. Лайфхаки для работающей мамы» Людмила Петрановська
Юлія: «Саммерхил – воспитание свободой» Олександра Нілл
Читати: Каю вчить взаєморозумінню. Огляд книжок доктора Ніколь Надо
Читати: 7 дитячих історій про монстрів
11 thoughts on “#ЧитаємоРазом: Самостійна дитина, або Як стати «лінивою мамою»”