Міні-флешмоб #КнижковіІсторіїКохання триває й другою книжкою наші авторки обрали новинку від видавництва Віват – книжку Девіда Ніколлза «Ми». Ця реалістична історія здивувала кожну оповідачку й жодну не залишила байдужою. Чому? #ЧитаємоРазом в потрійній рецензії.
Оглядачки
Оля @helga_reads: у старшому підлітковому віці (десь після 15-ти років) романтичні сюжети приваблювали мене найбільше. Саме тому було прочитане все, що було в доступності й хоч якось відносилося до цього жанру. Після того, як у мене з’явилося реальне особисте життя, читати про чужі стосунки стало не так захопливо ? Та все ж іноді цікаво поринути в переживання уявних героїв.
Оксана @wanderlust_reading: зачитувалася пристрасними жіночими романами в 15 років, зараз же найчастіше сміюсь над їхніми головними героїнями. Проте гідні сюжети та персонажів досі знаходжу в цьому жанрі, тому не припиняю читати книжки з милими обкладинками. Інколи навіть вмиваюсь сльозами над ними, переживаючи за долю закоханих.
Поліна @belle_library: прагматизм та сарказм – це про мене. Саме тому, зберігаючи жорсткість і реалізм у житті, у книжковому світі я іноді люблю поринути у світ із райдужного зефіру та романтичних почуттів. Проте, ключове слово тут «іноді». Я досить вибагливий читач у цьому жанрі й не люблю завелику кількість романтичних теревенів, тому з великою цікавістю готова поринути у вир романтичної книжки аби переконатись, що сучасні книжки про кохання – особливі.
Євротур як спосіб врятувати загублені стосунки
Оксана: з перших сторінок Ніколлз занурює нас у проблематику роману «Ми»– ось головні герої; ось їхня криза; ось спроба вирішення.
Прокинувшись одного разу посеред ночі, Дуглас чує від дружини, що через двадцять із гаком років шлюбу вона хоче піти від нього. Звісно, це трапиться не ось уже, а після подорожі Європою, яке подружжя запланувало здійснити зі своїм сімнадцятирічним сином Албі. Дуглас може все скасувати, протестувати та конфліктувати – але яким би приголомшеним не був від новини дружини, він вирішує боротися за шлюб із Конні та виправити все в подорожі Європою.
Так починається подорож трьох людей, серед яких один підліток у період самостановлення, одна людина мистецтва, що прагне свободи, та один науковець, який намагається врятувати сім’ю логікою та обчисленнями, паралельно оповідаючи читачам історію його стосунків із дружиною та шлях, який вони пройшли. Чи вдасться Дугласу налагодити стосунки із сином, які є відверто поганими? Чи зможе він переконати Конні лишитись?
Весела та сумна, щира та справжня «Ми» – відверта розповідь про те, що «жили довго та щасливо» не завжди діє в реальності, принаймні, якщо ми говоримо про життя разом. Тим не менш, книга дарує віру в краще, хай би там що, а подарувати надію та надихнути може лиш сильний письменник. За це я ціную Ніколлза ще з його «Одного дня» та рекомендую вам автора.
Коли всі слова на своїх місцях
Поліна: відкривши книгу Девіда Ніколлза одразу розумієш, що на тебе чекає цікава подорож – у буквальному та фігуральному розумінні. Яскрава обкладинка добре характеризує те, що буде відбуватися на сторінках цього видання. Це – перший пункт, за який дуже хочеться подякувати видавництву Віват. А тепер про переклад і мову історії взагалі.
Читати книгу цікаво й легко. Немає занадто довгих речень, коли зміст прочитаного зникає з третього рядка. Немає зарозумілих слів, які заважають читачу насолоджуватися читанням, а змушують звертатися до словника або мережі за поясненнями. Немає забагато страждань, які зазвичай зумовлюють історії про непорозуміння в родині. Саме через це книга мені особисто сподобалась і я прочитала її надзвичайно швидко. І, що найважливіше, я не знайшла жодних помилок у тексті. Можливо, це через те, що я була дуже захоплена плином подій і просто не шукала, але мені хочеться вірити, що їх таки в книзі «Ми» немає.
Скажу чесно, я не знала про що книга, бо не маю звички читати описи сюжету перед прочитанням книги. Мене зазвичай цікавить тільки жанр. Тому, ви можете уявити мені мій шок, коли на перших сторінках книги я розумію, що це не просто історія кохання, це оповідь про родину, яка змушена змінювати своє життя після майже 20 років разом. Я вже думала відкладати цю книгу, але вирішила дати Девіду Ніколлзу шанс мене здивувати. Автору це вдалося, бо я вражена. Мені сподобалось, як він змалював своїх героїв, як словами створювались образи таких різних, але таких пристрасних індивідів. Усе, що мені залишається, це зробити правильні висновки для себе, аби не повторювати помилки героїв книги та подякувати їм за приклад і щирість.
Чесна книжка про родину
Оля: почну з головного – мені дуже сильно сподобалася книжка саме своєю реальністю. Як би нам того не хотілось, але не всі історії кохання завершуються тим, що закохані разом старіють і помирають в один день. На жаль, життя суворе, це вам не казочка й не роман про ідеальні стосунки.
Не завжди батько може знайти спільну мову із сином, якого любить незалежно від того, чи виправдовує син його надії. Але наступає момент, коли всі члени сім’ї зрозуміють, що далі так жити не можна і треба якось працювати над відносинами.
Буває так, що сходяться зовсім різні люди, вони закохуються і знаходять прихисток одне в одному. Але подальше сумісне життя не приносить тієї радості, про яку мріє кожна людина, що вступає до шлюбу.
Саме про це книжка. Про сім’ю та реальні відносини між усіма її членами. Люблю, коли після прочитання книжки хочеться обговорити її з усіма, хто тільки згоден слухати й підтримувати розмову. Тому що Девід Ніколлз змальовує в романі «Ми» багато спірних ситуацій, про які можна дискутувати – хто мав рацію тут і там, чого так вийшло, що двоє люблячих людей не були максимально щасливі разом, а син не має належного ставлення до батька.
Окремо хочу відмітити гумор Дуґласа, завдяки його жартам та деяким кумедним ситуаціям із їхньої подорожі, книжка читається надзвичайно легко й не «грузить» сумною темою розставання й непорозуміння.
Рекомендую від щирого серця всім, кого хоч трошки зацікавила анотація книжки, або наша стаття.
Кому варто прочитати
Оля: любителям читати про сімейне життя.
Оксана: тим, хто хоче дізнатись, що ж криє в собі «і жили вони довго й щасливо» насправді.
Поліна: подружжям, аби краще розуміти один одного.
Кому не варто читати
Оля: скептикам, а також тим, хто любить читати тільки про ідеальні відносини в сім’ї.
Оксана: тим, хто вірить в ідеальні стосунки в родині; категоричним романтикам, які про кохання раз і назавжди.
Поліна: шукачам казкових історій кохання.
Схожі книжки
Оля: «Мені б хотілось, щоби хтось мене десь чекав» Анна Гавальда
Оксана: «Один день» Девід Ніколлз
Поліна: «Записник. Сторінки нашого кохання» Ніколас Спаркс
Читати: Дуже французька книжка. #ЧитаємоРазом: «Ніжність» Давід Фоенкінос
Читати: Легкі книги для травневого читання
Читати: Читання на вихідні: виглядаємо літо
3 thoughts on “«Жили довго та щасливо» не завжди діє в реальності… #ЧитаємоРазом: «Ми» Девід Ніколлз”