Чекай удома, коли повернуся… Уривок із книжки

Цього разу ліричну прозу Ельчін Сафарлі вирішив утілити в жанрі епістолярії. Батько в літах щодень пише листи, сповнені смутку, туги за минулим і надії на тепло, адресуючи їх доньці, якої не бачив ледь чи не вічність. Та насправді ця драматична історія із невпинним крокуванням до мети, жагою до життя і прагненням оберігати рідних і творити добро трапляється щодень і з кожним із нас. Ми жадаємо сонця і тепла, хочемо любити і натомість бути потрібними, та чомусь забуваємо, що все найрідніше і найзатишніше чекає на нас ніде інде, а саме вдома.

Книжка «Чекай удома, коли повернуся» вийшла у видавництві Book Chef.


Фрагмент


1

Не вигадуй собі пекла

Досту, тут упродовж року зима. Колючий північний вітер частенько бурчить низьким голосом, утім, трапляється, зривається на крик — не випускає з полону білясту землю і її мешканців. Багато з них від народження не полишали цих місцин, пишаючись такою відданістю рідному краю. Є й ті, хто з року в рік тікає звідси на інший берег океану. Здебільшого то шатенки з яскравими нігтями.

В останні п’ять днів листопада, коли океан смиренно відступає, схиляючи голову, вони — з валізкою в одній руці, з дітьми в іншій — квапляться до причалу, закутавшись у коричневі плащі-мантії. Дами — з тих, які віддані батьківщині, — крізь щілини закритих ставень поглядом проводжають утікачок, посміхаються — чи то через заздрощі, чи то від мудрості. «Вигадали собі пекло. Зневажили своєю землею, вважаючи, що краще там, куди ще не дісталися».

Нам з мамою тут добре. Вечорами вона читає вголос книги про вітри. Урочистим голосом, з гордим виглядом причетності до див. У такі хвилини Марія скидається на тих, хто оголошує прогноз погоди.

«…Швидкість досягає двадцяти-сорока метрів на секунду. Віє постійно, охоплюючи всеньке узбережжя. З руху висхідних потоків вітер пануватиме у значній частині нижньої тропосфери, піднімаючись угору на кілька кілометрів».

На столі перед нею стос бібліотечних книг і чайник липового чаю, завареного з сушеною кіркою помаранчів. «За що ти любиш цей невгамовний вітер?» — цікавлюся. Повертає чашку на блюдце, перегортає сторінку. «Він нагадує мені молодість».

Коли смеркає, на вулицю майже не потикаюся. Відсиджуюся в нашому будинку, де пахне ройбушем[1], розм’яклою глиною і печивом з малиновим джемом, твоїм улюбленим. Воно завжди у нас є, мама твою порцію прибирає в шафку: раптом ти, як в дитинстві, ускочиш зі спекотного дня на кухню за базиліковим лимонадом і печивом.

Не люблю темний час доби і темну воду океану — вони гнітять тугою за тобою, Досту. Удома, поруч із Марією, мені легше, стаю до тебе ближче.

Не засмучуватиму тебе, розповім про інше.

Уранці, до обіду, мама працює в бібліотеці. Книги тут — єдина розвага, усе інше майже недоступно через вітер, вогкість і характер тутешніх мешканців. Є танцювальний гурток, однак туди майже ніхто не навідується.

Я працюю в пекарні неподалік від дому, вимішую тісто. Вручну. Ми з Аміром, моїм компаньйоном, печемо хліб — білий, житній, з оливками, в’яленими овочами й інжиром. Смачний, тобі сподобався б. Не додаємо дріжджі, лише натуральну закваску.

Досту, пекти хліб — подвиг працьовитості і терпіння. Це не так просто, як скидається. Не уявляю себе без цієї справи, я ніби й не був людиною цифр.

Скучаю. Тато


2

Нам так багато дано, а ми не цінуємо

Досту, хочу познайомити тебе з тими, хто тут, часом сам того не відаючи, робить нас ліпшими. Хіба має значення, що нам під сімдесят! Життя — постійна праця над собою, яку не доручиш нікому, і від неї, буває, втомлюєшся. Та знаєш, у чім секрет? Дорогою кожному стрічаються ті, хто добрим словом, мовчазною підтримкою, накритим столом допомагає частину шляху подолати легко, без втрат.

Марс від ранку у доброму гуморі. Нині неділя, ми з Марією вдома, на ранкову прогулянку подалися гуртом. Одяглися тепліше, захопили термос із чаєм, рушили до закинутого причалу, де погожої пори відпочивають чайки. Марс не відлякує птахів, умощується неподалік і мрійливо на них поглядає. Пошили йому теплу одежину, щоб пузо не застудив.

Я поцікавився в Марії, чому Марс, геть як людина, полюбляє спостерігати за птахами. «Вони абсолютно вільні, принаймні, нам так здається. А ще птахи тривалий час можуть перебувати там, де неважливо, що з тобою трапилося на землі».

Даруй, Досту, затеревенився, ледь не забув познайомити тебе з Марсом. Наш пес — помісь такси і дворняги, взяли його з притулку недовірливим і заляканим. Відігріли, полюбили.

У нього сумна історія. Марс кілька років провів у темній комірці, господар-нелюд ставив на ньому жорстокі експерименти. Психопат помер, а напівживого пса знайшли сусіди, передали волонтерам.

Марс боїться залишатися наодинці, особливо за темної пори, скиглить. Навколо нього має бути якомога більше люду. Беру його з собою на роботу. Там, і не тільки, Марса люблять, хоч він і похмурий малий.

Чому ми назвали його Марсом? Через вогненно-коричневу шерсть і характер, такий само суворий, як природа цієї планети. До того ж пес добре почувається за морозної пори, із задоволенням борсається в заметах.

А планета Марс багата на поклади льоду.

Бачиш співпадіння?

Коли ми поверталися з прогулянки, сніг посилився, дроти вкрилися товстелезним шаром інею. Дехто з перехожих радів хуртовині, дехто лаявся.

Досту, як же важливо не заважати один одному творити диво, нехай і маленьке. У кожного воно своє — на аркуші паперу, на кухні за приготуванням супу з червоною сочевицею, в провінційній лікарні або на сцені принишклої зали.

Чимало й тих, хто творить диво про себе, без слів, побоюючись випустити його назовні.

Не можна ставити під сумнів таланти ближнього; не варто закривати фіранки, заважаючи комусь спостерігати, як творить дива природа, дбайливо вкриваючи дахи снігом.

Людям так багато дається задарма, а вони не цінують, думають про оплату, вимагають чеки, накопичують на чорний день, упускаючи красу справжнього.

Скучаю. Тато

[1] Фіточай із листя й пацурків однойменного чагарника.


Читати: Скучаю. Тато

Читати: Ельчін Сафарлі: «Потрібно ділитися щастям з іншими»

Читати: Ельчін Сафарлі відвідає Київ. Дві історії із книжки «Про море мені розкажи»


Придбати книжку в Yakaboo

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

9 thoughts on “Чекай удома, коли повернуся… Уривок із книжки

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life websites and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life authors and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these second life websites and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life articles and blogs

  5. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these second life websites and blogs

  6. 855666 368877Jane wanted to know though your girl could certain, the cost I merely informed her she had to hang about until the young woman seemed to be to old enough. But the truth is, in which does not get your girlfriend to counteract using picking out her quite own incorrect body art terribly your lady are generally like me. Citty style 902373

Залишити відповідь