Чекай удома, коли повернуся… Уривок із книжки

Чекай удома, коли повернуся… Уривок із книжки

Цього разу ліричну прозу Ельчін Сафарлі вирішив утілити в жанрі епістолярії. Батько в літах щодень пише листи, сповнені смутку, туги за минулим і надії на тепло, адресуючи їх доньці, якої не бачив ледь чи не вічність. Та насправді ця драматична історія із невпинним крокуванням до мети, жагою до життя і прагненням оберігати рідних і творити добро трапляється щодень і з кожним із нас. Ми жадаємо сонця і тепла, хочемо любити і натомість бути потрібними, та чомусь забуваємо, що все найрідніше і найзатишніше чекає на нас ніде інде, а саме вдома.

Книжка «Чекай удома, коли повернуся» вийшла у видавництві Book Chef.


Фрагмент


1

Не вигадуй собі пекла

Досту, тут упродовж року зима. Колючий північний вітер частенько бурчить низьким голосом, утім, трапляється, зривається на крик — не випускає з полону білясту землю і її мешканців. Багато з них від народження не полишали цих місцин, пишаючись такою відданістю рідному краю. Є й ті, хто з року в рік тікає звідси на інший берег океану. Здебільшого то шатенки з яскравими нігтями.

В останні п’ять днів листопада, коли океан смиренно відступає, схиляючи голову, вони — з валізкою в одній руці, з дітьми в іншій — квапляться до причалу, закутавшись у коричневі плащі-мантії. Дами — з тих, які віддані батьківщині, — крізь щілини закритих ставень поглядом проводжають утікачок, посміхаються — чи то через заздрощі, чи то від мудрості. «Вигадали собі пекло. Зневажили своєю землею, вважаючи, що краще там, куди ще не дісталися».

Нам з мамою тут добре. Вечорами вона читає вголос книги про вітри. Урочистим голосом, з гордим виглядом причетності до див. У такі хвилини Марія скидається на тих, хто оголошує прогноз погоди.

«…Швидкість досягає двадцяти-сорока метрів на секунду. Віє постійно, охоплюючи всеньке узбережжя. З руху висхідних потоків вітер пануватиме у значній частині нижньої тропосфери, піднімаючись угору на кілька кілометрів».

На столі перед нею стос бібліотечних книг і чайник липового чаю, завареного з сушеною кіркою помаранчів. «За що ти любиш цей невгамовний вітер?» — цікавлюся. Повертає чашку на блюдце, перегортає сторінку. «Він нагадує мені молодість».

Коли смеркає, на вулицю майже не потикаюся. Відсиджуюся в нашому будинку, де пахне ройбушем[1], розм’яклою глиною і печивом з малиновим джемом, твоїм улюбленим. Воно завжди у нас є, мама твою порцію прибирає в шафку: раптом ти, як в дитинстві, ускочиш зі спекотного дня на кухню за базиліковим лимонадом і печивом.

Не люблю темний час доби і темну воду океану — вони гнітять тугою за тобою, Досту. Удома, поруч із Марією, мені легше, стаю до тебе ближче.

Не засмучуватиму тебе, розповім про інше.

Уранці, до обіду, мама працює в бібліотеці. Книги тут — єдина розвага, усе інше майже недоступно через вітер, вогкість і характер тутешніх мешканців. Є танцювальний гурток, однак туди майже ніхто не навідується.

Я працюю в пекарні неподалік від дому, вимішую тісто. Вручну. Ми з Аміром, моїм компаньйоном, печемо хліб — білий, житній, з оливками, в’яленими овочами й інжиром. Смачний, тобі сподобався б. Не додаємо дріжджі, лише натуральну закваску.

Досту, пекти хліб — подвиг працьовитості і терпіння. Це не так просто, як скидається. Не уявляю себе без цієї справи, я ніби й не був людиною цифр.

Скучаю. Тато


2

Нам так багато дано, а ми не цінуємо

Досту, хочу познайомити тебе з тими, хто тут, часом сам того не відаючи, робить нас ліпшими. Хіба має значення, що нам під сімдесят! Життя — постійна праця над собою, яку не доручиш нікому, і від неї, буває, втомлюєшся. Та знаєш, у чім секрет? Дорогою кожному стрічаються ті, хто добрим словом, мовчазною підтримкою, накритим столом допомагає частину шляху подолати легко, без втрат.

Марс від ранку у доброму гуморі. Нині неділя, ми з Марією вдома, на ранкову прогулянку подалися гуртом. Одяглися тепліше, захопили термос із чаєм, рушили до закинутого причалу, де погожої пори відпочивають чайки. Марс не відлякує птахів, умощується неподалік і мрійливо на них поглядає. Пошили йому теплу одежину, щоб пузо не застудив.

Я поцікавився в Марії, чому Марс, геть як людина, полюбляє спостерігати за птахами. «Вони абсолютно вільні, принаймні, нам так здається. А ще птахи тривалий час можуть перебувати там, де неважливо, що з тобою трапилося на землі».

Даруй, Досту, затеревенився, ледь не забув познайомити тебе з Марсом. Наш пес — помісь такси і дворняги, взяли його з притулку недовірливим і заляканим. Відігріли, полюбили.

У нього сумна історія. Марс кілька років провів у темній комірці, господар-нелюд ставив на ньому жорстокі експерименти. Психопат помер, а напівживого пса знайшли сусіди, передали волонтерам.

Марс боїться залишатися наодинці, особливо за темної пори, скиглить. Навколо нього має бути якомога більше люду. Беру його з собою на роботу. Там, і не тільки, Марса люблять, хоч він і похмурий малий.

Чому ми назвали його Марсом? Через вогненно-коричневу шерсть і характер, такий само суворий, як природа цієї планети. До того ж пес добре почувається за морозної пори, із задоволенням борсається в заметах.

А планета Марс багата на поклади льоду.

Бачиш співпадіння?

Коли ми поверталися з прогулянки, сніг посилився, дроти вкрилися товстелезним шаром інею. Дехто з перехожих радів хуртовині, дехто лаявся.

Досту, як же важливо не заважати один одному творити диво, нехай і маленьке. У кожного воно своє — на аркуші паперу, на кухні за приготуванням супу з червоною сочевицею, в провінційній лікарні або на сцені принишклої зали.

Чимало й тих, хто творить диво про себе, без слів, побоюючись випустити його назовні.

Не можна ставити під сумнів таланти ближнього; не варто закривати фіранки, заважаючи комусь спостерігати, як творить дива природа, дбайливо вкриваючи дахи снігом.

Людям так багато дається задарма, а вони не цінують, думають про оплату, вимагають чеки, накопичують на чорний день, упускаючи красу справжнього.

Скучаю. Тато

[1] Фіточай із листя й пацурків однойменного чагарника.


Читати: Скучаю. Тато

Читати: Ельчін Сафарлі: «Потрібно ділитися щастям з іншими»

Читати: Ельчін Сафарлі відвідає Київ. Дві історії із книжки «Про море мені розкажи»


Придбати книжку в Yakaboo

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

13 thoughts on “Чекай удома, коли повернуся… Уривок із книжки

    Залишити відповідь