«Чекаючи на Боджанґлза» — одна з очікуваних новинок цьогорічного Львівського форуму видавців. На Форумі ви зможете особисто познайомитись з її автором Олів’є Бурдо. А поки — читайте враження нашої оглядачки, яка вже прочитала книгу.
Красива меланхолійна пісня «Mister Bojangles» — справжнісінький хіт кінця 60-их, подарований світу американським музикантом Джеррі Джеффом Вокером. У ній розповідається сумна історія про одного вуличного артиста, який, втративши свого єдиного друга — собаку, продовжував танцювати, високо стрибаючи та присвячуючи йому кожен свій виступ. Композицію неодноразово переспівували, зокрема Боб Ділан та Роббі Вільямс, але саме у виконанні видатної джазової співачки Ніни Сімон вона звучить особливо чарівно та зворушливо, торкаючись найтонших струн людської душі…
«Книга не має нічого спільного з моєю сім'єю. Єдина божевільна людина - це я»
Так стверджує про свій дебютний роман популярний французький письменник Олів’є Бурдо. Уродженець міста Нант, у сім’ї котрого ще було четверо братів та сестер, у шкільні роки страждав від дислексії – порушення оволодіння навичкою читання, абсолютно не залежного від рівня інтелекту людини. Залишивши навчання в університеті, Олів’є змінює низку професій і, врешті-решт, пробує себе у письменництві.
Перший роман, над яким він працював протягом двох років, так і залишився неопублікованим через відмови усіх видавництв. Згодом Бурдо переїжджає до батьків в Іспанію, де за всього сім тижнів написав новий твір, який одразу став бестселером та здобув три престижні літературні нагороди Франції. Роман «Чекаючи на Боджанґлза» перекладено на 15 мов, а сам автор запрошений презентувати українське видання у Києві та на 25-му Вook Forum у Львові.
«У кожного божевілля є своя логіка»?
Спочатку оповідь ведеться від імені сина сімейки дивакуватих французів, в якій татусь Жорж ловить… мух гарпунем, Мама щодня називається новим ім’ям, а за домашнього улюбленця у них — ручна журавлиха Мадемуазель Надмірність. Кожен день – суцільне безперевне свято, з ріками коктейлів та шампанського, з численними гостями, серед яких є навіть сенатор – друг батька, на прізвисько Непотріб. Заправляє усім в домі саме Мама – екстравагантна жінка, фонтан веселощів та ексцентричних вчинків, усім забаганкам котрої потурає Тато. Обоє обожнюють танцювати під одну- єдину пісню на платівці Ніни Сімон – «Містер Боджанґлз».
Здавалося б, не життя – а казка для дорослих і для дитини, бо не потрібно ні працювати, ні навіть ходити до школи! Але одного разу з Мамою трапилося дещо, що буквально перевернуло світ з голови на ноги… Із вплетених у канву оповіді щоденникових записів батька ми дізнаємося правду, про яку під час читання можна здогадуватися.
«Істерія, біполярний розлад, шизофренія – лікарі навісили на неї весь свій розумний вокабуляр, аби прив’язати її до божевільних… Те, чого я так боявся, сталося, те, у що я навіть не хотів вірити, спало просто нам на голову, разом із цим прийшов вогонь і чорний дим, які вона запалила з власної волі, аби спалити свою зневіру. Це був зворотний відлік, але протягом щасливих днів я й забув усе пильнувати, і ось воно задзвонило, ніби нещасний поламаний будильник, ніби сигнал тривоги, від якого лускають барабанні перетинки, неясний шум, який нам говорить, що пора тікати вже тепер і що свято раптово закінчилося…»
«Це моя правдива історія з прибріхуванням по ділу та ні, бо таке вже життя»
Такими словами розпочинається книга у книзі «Чекаючи на Боджанґлза», в якій сину вдалося здійснити заповітну мрію Тата – стати реалізованим письменником. У знайдених ним щоденниках було описане усе їхнє життя – неначе в романі, з усіма спільно прожитими днями, в яких було предостатньо добрих та не дуже миттєвостей, танців, неправди, сміху, сліз та подорожей. Мама зображена такою, як була: пристрасною до божевільних танців й алкоголю, з красивою усмішкою та довгими віями, що ніби літали довкола її п’яних від радості очей.
«Чекаючи на Боджанґлза» Олів’є Бурдо – це прекрасний, дивовижний роман, світлий та хвилюючий, прочитання якого, впевнена, знайде щире відлуння у кожному серці. Ви будете сміятися та плакати, танцювати під «Містера Боджанґлза», проживаючи разом з головними героями їхнє шалене життя так, ніби вони мають цілком реальних прототипів. А після перегортання останньої сторінки ця щемка історія про любов та відданість в радості і горі-безумстві ще довго зігріватиме своєю теплотою під акомпанемент незрівнянного голосу Ніни Сімон.
10 thoughts on “«Чекаючи на Боджанґлза» Олів’є Бурдо: нестерпна легкість буття по-французьки, або Свято must go on попри все”