У видавництві Рідна мова виходить новий трилер від польського автора детективних бестселерів, які читають у всьому світі – «Безцінний» Зиґмунта Мілошевського. Книга сподобається всім, кому до душі гостросюжетні детективи, загадки минулого та сюжети, гідні голлівудського блокбастера.
У страшні часи Другої світової війни жодна європейська країна не могла бути впевненою в збереженні творів мистецтва у своїх музеях — Третій рейх старанно відбирав все цінне для своєї колекції.
Як тільки війна закінчується, губернатор Ганс Франк ховає свої трофеї разом із секретом, який буде гарантувати йому безпеку та свободу. Серед них — картина Рафаеля Санті «Портрет Юнака».
Багато років в музеї Кракова пустує рама для цієї картини, але одного разу надходить повідомлення про те, що картина знайдена. Але легальними способами її не повернути на законне місце…
Тепер Зоф’ї Лоренц належить піти на ризиковані кроки, щоб роздобути втрачений шедевр. На її шляху опиняться цинічний арт-дилер, офіцер у відставці, легендарна злодійка… Несподівані союзники, готові прийти на допомогу, та підступні вороги, що попри все заважатимуть розкрити таємницю, яка може змінити хід сучасної історії.
Зиґмунт Мілошевський (пол. Zygmunt Miłoszewski, 8 травня 1976, Варшава) — польський письменник і журналіст. Від середини 90-х працював журналістом у «Super Express», де спеціалізувався на судових процесах. Через кілька років став постійним колумністом газети «Метрополь». У 2003 році почав працювати в тижневику «Newsweek Polska». Дебютував у 2004 році оповіданням «Історія гаманця». У 2005 році написав трилер «Домофон», дія якого відбувається в сучасній Варшаві. Після виходу книжки критики назвали Мілошевського «польським Стівеном Кінгом». У 2006 році видав дитячу книжку «Зміїні гори». Його другий роман «Уплутаність» вийшов у 2007 році й був визнаний найкращим детективом. Обидва романи екранізовані. Книги перекладалися англійською, німецькою, голландською й українською мовою.
Інші книги автора: «Терапія злочину», «Гнів», «Зерно правди», «Зміїні гори».
Уривок з роману
***
Берлінерштрассе нагадувала йому Вроцлав. Широка вулиця обсаджена деревами, обабіч кам’яниці, побудовані на зламі дев’ятнадцятого й двадцятого століття, іноді вілли з садками, іноді повоєнні блоки, прості й функціональні. Він був на півдорозі від центру Берліна до Потсдама, і, якщо вірити навігатору, від мети подорожі його відділяло вже не більше кількох сотень метрів.
Коли зупинився на світлофорі, роззирнувся. Кам’яниця по правий бік, з величезними лоджіями на трохи скошеному фасаді, виглядала так само, як будинок його батьків у Вроцлаві. До такої міри, що на якусь частку секунди намагався зрозуміти, що сталося і чому в кутку лоджії не стоїть червоний чохол, у якому батько тримав лижі. Мусив хвилину дивитися на пекарню на першому поверсі й велику жовту вивіску «Bäckerei Konditorei Strauch», щоб думки повернулись у звичне русло.
Позаду хтось посигналив. По-німецькому, делікатно, звучало це як: «Вибачте, шановний, але ви, мабуть, не помітили зміни світла», а не як польське: «Їдь, мудило, бо зараз до тебе вийду». Рушив, вистромивши у вікно руку на знак вибачення.
— Гарна околиця, — зауважив чоловік, що сидів на пасажирському сидінні.
— Пристойний Західний Берлін, жодних лівацьких кав’ярень, гей-клубів і яток із кебабами. Пенсіонери в піджаках вигулюють собак, така атмосфера Зелендорф — це як у Біскупін у Вроцлаві.
— Я з Варшави.
— Як Офіцерський Жолібож.
— Ага, розумію. Далеко ще?
— Два квартали.
Минули заправку й перехрестя, за яким Берлінерштрассе стала Потсдамерштрассе. Знаючи німців, напевно саме на це місце припадала вирахувана до метра половина відстані між двома містами. Ще трохи проїхав вглиб району і, проминувши казково всипаний снігом парк, повернув на бруківку Кверштрассе. Пасажир скривився на вигляд бруківки й розчулено погладив панель автомобіля.
Не прокоментував, бо звик до того, що його автомобіль збуджував неабиякі емоції в усіх, окрім нього самого. Їхав повільно. Під двадцять четвертим номером була розкішна вілла на кшталт тих, що їх у Польщі можна знайти в найкращих місцях Сопота, Ґданська чи Вроцлава. Триярусний будинок з темно-червоної цегли з пофарбованими у білий колір елементами оздоблення: одвірками, напівкруглими рамами вікон, рустовкою і бордюрами. А також еркерами, що асоціювалися з восьмикутними вежами в середньовічних замках. Гарна міщанська архітектура, можливо, трохи занадто декоративна.
Кароль Бознанський вимкнув двигун, вийшов з автомобіля, поправив манжети сорочки й застібнув верхній ґудзик піджака.
Був готовий до бою.
***
Професор Даґоберт Фрей почув гостей задовго до того, як побачив автомобіль, що паркувався під казково білим о цій порі каштаном, який ріс на самісінькій межі його саду. Заздалегідь навів довідки про молодого польського торговця творами мистецтва. Дехто згадував про його дивацьке авто. Як висловився кузен Стефен з Дортмунда, «цей навіжений поляк їздить найнавіженішим у світі спортивним автомобілем». Отож, крутячись по кухні в очікуванні гостя, Фрей непомітно припав до фіранки, тільки-но почув звук двигуна. Чекав на те, що під’їжджало з боку Фішергутенштрассе, слухаючи низький звук, який нагадував гул танка, що проїжджає забитим ватою тунелем. Ніби гуркіт низьких обертів був притишений, ніби елегантно прихований, але водночас настільки виразний, що дрижали кришталеві келишки.
Нарешті авто виринуло з-за сусідньої вілли і припаркувалося перед хвірткою Даґоберта Фрея. Господар насупив брови, оскільки сподівався побачити якогось монстра завбільшки з кам’яницю або спортивний болід, який би ледве виднівся над бордюром. Тимчасом автомобіль був схожий на японський комбі, і то швидше старої моделі, оскільки мав великий і довгий капот, з-під якого долинало глухе металічне клекотання, трохи ніби ображене, що не може перетворитися на ревіння. Блискуче сріблясте лакове покриття на тлі засніженого Берліна нагадувало пародію на Казимира Малевича — замість білого на білому срібне на срібному.
З боку водія вийшов високий чоловік, здалеку було видно тільки чорне волосся й темно-сірий костюм. З боку пасажира — огрядний чоловік із залисинами у чорному піджаку.
Професор пригладив сиве волосся, поправив кашеміровий шалик і застібнув верхній ґудзик піджака.
Був готовий до бою.
Читати: Детективи Ролінґ-Ґелбрейт: як, про що, кому читати
Читати: Їх виховав Конан Дойл: топ-15 найпопулярніших детективів
35 thoughts on “Був готовий до бою. Уривок із детективу «Безцінний» Зиґмунта Мілошевського”