«Ажнабія на червоній машині» Марини Гримич: усе, що потрібно знати про сучасний Ліван (і навіть більше)

На березі Середземного моря, між Сирією та Ізраїлем, розмістилась маленька арабська держава, яку часто називають «близькосхідною Швейцарією», а її столицю – «східним Парижем». Вона простяглася серед засніжених вершин, апельсинових гаїв та бананових плантацій, з давніх-давен величаючись країною зеленого кедра. Благословенний край Ханаанський. Легендарна Фінікія… Це – Ліван, країна, де й досі вітаються на французький манер – «Bonjour!» і яку так легко відвідати, лишень взявши до рук захоплюючу книжку-подорож Марини Гримич «Ажнабія на червоній машині». Готові? Поїхали!

Дружина посла

Кажуть, найкращий спосіб довідатися про культуру іншої країни – це пожити в ній. А якщо мова йде про яку-небудь екзотичну – то й поготів. Письменниця Марина Гримич, докторка історичних наук, етнографиня, фольклористка, засновниця української школи прикладної антропології, філологиня, перекладачка та видавчиня, проживає у Бейруті, починаючи з 2016 року, відколи її чоловік, Ігор Осташ, обіймає посаду Посла України в Лівані.

Саме щире бажання познайомити українського читача із сьогоденням, традиціями, звичаями та специфікою міжконфесійних шлюбів мешканців близькосхідної перлини є передумовою написання цієї книги. До речі, її співавторкою, як зазначає Марина Гримич, можна назвати усю нашу тамтешню громаду, чиї дописи у соціальних мережах стали документальною основою роману.

Хто така «ажнабія»?

З арабської мови це слово перекладається як «іноземка». Власницею червоної машини є темпераментна українка Павлина, одружена із ліванцем-сунітом Ахмадом. 

«Вона була струнка і худорлява, з натуральним світлим волоссям. Саме такі жінки в першу чергу впадають в око арабським чоловікам. Шкода, що на обличчі таких красунь не написано, який у них характер». 

Одного разу до бейрутського будинку родини Ідрісів приходить несподіваний гість з не менш неочікуваним проханням. Жаввад, ліванець-шиїт, просить Павлину допомогти йому порозумітися з дружиною, теж українкою – Вірою. Білява ажнабія радо погоджується посприяти владнанню сімейних проблем подруги, однак та раптово… зникає! Павлина, Ахмад та Жаввад, до яких згодом приєднується дуруз Зіяд, вирушають на пошуки Вірунчика, об’їжджаючи на червоній машині усю країну.

«Ажнабія на червоній машині» Марини Гримич: усе, що потрібно знати про сучасний Ліван (і навіть більше) 0

Ліван як на долоні, або Агля вусагля (з арабської — ласкаво просимо)!

Хоч сюжет роману закручується довкола зникнення Зумурруд (Віри, Вірунчика), як такого розвитку подій нема, як і невідомо, чим увінчалися її пошуки, тому складається враження певної незавершенності історії (авторка готує продовження?). 

Читання «Ажнабії на червоній машині» можна порівняти із глибоководним зануренням у життя сучасного Лівану, настільки повним, неначе й сам стаєш супутником компанії шукачів, відкриваючи для себе кожен найцікавіший куточок цієї маленької країни, ментальність ліванців, їхню історію та навіть національні страви. 

Такий ефект забезпечує манера викладу оповіді – легка і барвиста, присмачена гумором та делікатністю, уважністю до деталей та отакенною пригорщею адаптованих до української мови слів розмовного левантійського діалекту арабської (в якій, до речі, немає звуку і літери «п»). 

«Якщо в горах Павлина, Ахмад та Жаввад куталися в пледи і тремтіли від холоду ще кілька годин тому, то тут, біля моря, їм довелося роздягтись до футболок. Вони добряче зголодніли, тому, коли офіціант виніс цілу купу традиційних ліванських мезе, чоловіки хвацько взялися за пожирання хуммусу, табулі, фатушу і фалафеля». 

Мені дуже сподобалася композиція роману – «живе» вплетення стилізованих фейсбучних постів українських ажнабій, відповідно, з лайками, коментарями та геолокацією, а ще неабияк припали до душі атмосферні обкладинка та ілюстрації Альони Шум.

Тематично схожі книги: Пьотр Ібрагім Кальвас «Єгипет: харам, халяль», Юлія Смаль «Китайський щоденник української мами», Александр Юрченко «Путешествие по Ливану. В поисках загадочной Финикии».

Олеся Муц
Лікар-стоматолог у декретній відпустці. Люблю читати, подорожувати та вивчати нові мови, зокрема шляхом покупки чергової книжечки «Гаррі Поттера» іноземною мовою :)

8 thoughts on “«Ажнабія на червоній машині» Марини Гримич: усе, що потрібно знати про сучасний Ліван (і навіть більше)

    Залишити відповідь