Аквамен — несправедливо забутий фантастичний герой зі складним минулим і заплутаним майбутнім. Видавництво «Рідна мова» у 2018 році видало комікс про цю напівлюдину, яка нагадує радше могутню морську істоту, у перекладі Яніни Лимар. Наші оглядачки мають #ДвіДумки про цю книгу від Джеффа Джонса, Айвана Рейса та Джо Прадо.
Оглядачки
Юлія Дутка: Моє знайомство з графічними романами почалося з Сендмена, який належить до інтелектуальних європейських графічних історій. Далі був «Проповідник», якого можна охарактеризувати позначкою 18+… Але, коли хочеться чогось супергеройського, то складно себе зупинити. Та й навіщо? Тож «Аквамен» — моє перше знайомство з коміксами DC, але не перше — з персонажем.
Віталіна Макарик: Зараз буде камінг-аут: із «Акваменом» я втратила цноту… читацьку, звісно. Бо, якщо в дитинстві я… ну, скажімо, ще читала комікси (переважно у прекрасному журналі «Соняшник»), то в дорослому віці зосередилася виключно на тих текстах, де є #багатолітер. А от мої кіносмаки за останні кілька років навпаки круто повернули від арт-хаусу до фільмів студії Марвел та інших супергеройських стрічок. І ось я вирішила поєднати кіно й літературу — і познайомитися з Акваменом, головним героєм культових коміксів DC та свіжого блокбастера. Так, це мій спосіб поекспериментувати над собою. Погляньмо, що з цього вийшло!
З якої западини вигулькнув герой
Юля: Непросто тут знайти початок. Якщо ви думаєте, що цей томик покаже вам історію Аквамена від самого початку — ви помиляєтесь. Серія, створена Джеффом Джонсом і компанією, належить до найновіших, так званого перезапуску, і побачила світ вже у цьому тисячолітті. А роком народження Аквамена прийнято вважати 1941 (то, як бачите, він вже старенький). Тоді письменник Морт Вайзингер та художник Пол Норріс народили неймовірне створіння — сина земного батька та матері-атлантійки. Історія, яку пропонує нам фільм з Джейсоном Момоа трохи прояснює це, однак в оригінальній історії тато супергероя — дослідник глибин, а не доглядач маяка.
Попри те, що Аквамен — один із найвпізнаваніших та довговічних героїв Всесвіту DC, якому присвячено безліч випусків коміксів, у нього дуже непроста доля. Якщо в Супермена, Бетмена, Дивожінки — цілі армії прихильників, то Аквамен досить довго залишався на периферії та навіть отримав звання того, хто не є улюбленим супергероєм ні для кого.
Всю цю інформацію вишукала, коли після прочитання відчула, що мені бракує контексту, передісторії.
Віта: Я взялася за комікс у стані незамуленої свідомості — навмисне, аби зрозуміти, наскільки зображення з мінімумом тексту може розкрити для непідготовленого читача історію героя. Звісно, трішки не вистачало бекграунду. Але Аквамен — із цих динамічних супергеройських малюнків, з коротких реплік самого героя й інших персонажів, із коротких флешбеків у його дитинство — постав абсолютно повнокровним і цілісним персонажем.
Хлопець-напівсирота (з легендою про маму-королеву Атлантиди, але розкажи комусь таке у школі — засміють), який має незвичайний телепатичний зв’язок із рибами (але толку з нього на суші?) і чудового тата, який навчає дуже важливим і правильним речам (наприклад, відповідальності), але не може зарадити самотності сина. А ще в Артура-Аквамена — загострене почуття справедливості, яке зрештою й приведе у тусовку найсправедливіших супергероїв (маю на увазі Лігу Справедливості), але поки що лише спонукає до вчинків, які зрозумілі не всім.
Загалом, це дуже складний психологічний образ, і я несподівано для себе виявила, що для того, аби його розкрити, не обов’язково багато тексту.
Чому не варто називати Меру Акважінкою
Віта: Сюжет першої книги «Аквамена» справді динамічний і напружений. Усе ж починається з того, що із глибокої океанської западини лізуть якісь монстри, яких неможливо ідентифікувати ні як людей, ні як риб. Усіх живих істот із зовнішнього світу вони сприймають як їжу, замотують у дивні кокони і забирають із собою на глибину. Хто вони, як від них врятуватися і кому під силу це зробити — загадка ще та, і спостерігати, як люди і супергерої розв’язуватимуть цю проблему, справді цікаво.
Але чи не більше, ніж сама історія, мене зацікавила її проблематика. В «Аквамені» йдеться і про те, що в супергероїв теж бувають комплекси й дитячі травми, і про відчуття «чужості» у будь-якому середовищі, і про те, як іноді помиляються люди щодо інших (і в що це їм виливається), і про сексизм та відстоювання жіночих прав.
Партнерство (бо назвати це просто любовним союзом якось язик не повертається) Артура і Мери, неулюбленого героя і супержінки-профеміністки — це той тип стосунків, за яким справді цікаво спостерігати. А ще цікавіше — думати, у що він розвинеться.
А до яких міркувань спонукав «Аквамен» тебе, Юлю?
Юля: Мені сподобався тандем Аквамена і Мери — вони гармонійні і доповнюють одне одного навіть у догляді за псом, який з’явився в парочки після того апокаліпсису на узбережжі. Навіть серіал про сімейні стосунки цих двох не був би нудним. Але все-таки Мера — не просто Акважінка, додаток до Аквамена. Вона — не менш потужна супергеройка.
Я от думала, а що було б з мешканцями містечка, якби в них отак випадково під боком не виявилось двох водяних супергероїв. Мабуть, дуже сумно. Або ж місцеві командоси влаштували б зайдам незлецький геноцид з випробуванням нової зброї.
Я звикла до #багатотексту, але персонажі здавалися повнокровними і живими. Зізнаюсь, я милувалась рельєфними м’язами Артура і десь трохи мріяла про таку розкішну фігуру, як у Мери. Говорять там зовсім небагато, але цих кількох штрихів вистачає, щоб побачити героя, мов наяву. Здається, тепер комікси у моєму вішлисті з’являтимуться частіше. Адже вони — чудовий привід для дива, у яке чомусь легко вірити.
Комікс vs фільм. Хто кого переможе у поєдинку на тризубах?
Юля: У моєму випадку спочатку був фільм. Аквамен навіть зумів потіснити мій улюблений супергеройський божественний тандем марвелівських Тора і Локі (а цій любові, повірте, вже багато років), бо, погодьтесь, Момоа зумів створити прикольного нахабного напівоголеного персонажа, який підкорює жіночі серця самим лише поглядом і мокрючими джинсами на татуйованому тілі.
Можна жартувати і про хкала Дроґо, і про матір драконів, та персонаж з тризубом витягнув на собі весь фільм, насичений спецефектами, але з добряче провисаючим сюжетом. Не вистачало глибини, хоч персонажі пірнали навіть в ущелину. Момоа і Сицилія — те, що врятувало фільм від провалу, тому що харизматичні чоловіки та італійські морські-гірські краєвиди завжди рятують ситуацію своєю красою.
Що ж до графічного роману — маємо зовсім іншу історію з двома знайомими персонажами: Акваменом у золотисто-зеленому панцирі (але з білявою чуприною) та Меру, яку епізодичні людські персонажі вперто називають Акважінкою. Тут є простір для того, щоб сягнути більшої глибини, тож я чекаю наступних випусків, щоб оцінити серію у розвитку.
Тож порівнювати фільм з коміксом, хоч і хочеться, та, як на мене, не варто. Ці історії пов’язані тільки персонажами, яких показують з різних боків.
Віта: Порівнювати — ні, а от «споживати» разом — варто. Фільм дає трохи більше передісторії, деталізує підводний світ і спосіб життя, дає розуміння про місце Аквамена в Атлантиді. Комікс говорить про це все лише натяками. Але у коміксі історія подається у дуже концентрованому стані. І це, як на мене, плюс, адже справляє сильніше враження.
Кому читати
Віта: Любителям коміксів і загалом візуалам, які охоче сприймають сюжет через зображення.
Юля: Шанувальникам супергеройських історій та Всесвіту DC.
Кому не варто читати
Юля: Тим, хто вважає комікси марнуванням часу. Цю думку важко змінити.
Віта: І тим, хто хоче отримати завершену історію, з чітким початком і кінцем.
Схожі книги
Юля: «Ліга справедливості» та сатиричний «Дедпул», як на мене, — найкраще доповнення до вже прочитаного «Аквамена».
Віта: Зрештою, якщо вас затягнуло у світ коміксів, просто беріть будь-який перекладений українською мовою комікс видавництва «Рідна мова» — і не помилитеся.
9 thoughts on “Коли у рецензії тексту більше, ніж у книжці: #ДвіДумки про «Аквамен. Книга 1. Западина»”