Книга «Не відпускай мене» стала для мене кінцевою антиутопією осені. Мені здавалося, що після Оруелла, Берджеса і Хакслі мені буде з чим порівняти роман Ішіґуро, але він виявився ні на що не схожим. І, як би це банально не звучало, не відпускав довгий час.
Кадзуо Ішіґуро – художник хиткого миру
Кадзуо Ішіґуро народився 8 листопада 1954 року в місті Нагасакі. Йому було шість років, коли його сім’я перебралася до Англії, графство Суррей, де він провів юнацькі роки. Через двадцять два роки він отримав громадянство і з тих пір вважається британським автором японського походження.
Молодий Кадзуо марив музичною кар’єрою. Після школи він отримав академічну відпустку, їздив містами Канади й США, виступав у клубах і розсилав демозаписи в студії. Але тут успіхи обмежилися тільки написанням пісень для джазової співачки Стейсі Кент.
Майбутній письменник отримав ступінь бакалавра англійської мови й філософії. Він встиг попрацювати соціальним працівником перед тим, як стати автором свого першого роману «Там, де в серпанку пагорби», який приніс йому визнання в 1983 році.
З тих пір він регулярно видається, його романи перекладають багатьма мовами світу і номінують на престижні премії. Проте, цей визнаний у всьому світі автор, видається в Україні вперше.
Антиутопія з душею
Я читала цей роман і уявляла, як Кеті Г. розповідає історію свого життя, лежачи в палаті або гуляючи в парку в інвалідному візку. Нічого такого в книзі не було, але з перших сторінок ви зрозумієте, що це так.
Так я дізналася про дитячі роки Кеті в Гейлшемі – особливої школи для донорів. Вона згадує цей час з теплом: заняття з мистецтва, важливість творчості, участь робіт в Галереї й своє здоров’я. Історії були в основному про стосунки з друзями – Томмі та Рут. Здається, їхня трійця нерозлучна, попри поганий характер Рут, відсторонена поведінка Томмі, і навіть любовний трикутник.
Ця жінка не загострює увагу на тому, ким є друзі й вона сама. Мені іноді так хотілося запитати про життя донорів, але вона продовжувала говорити та відповіді мені довелося шукати самостійно.
Коли Кеті Г. закінчила згадувати своє життя, я усвідомила, що книга зовсім не про донорів і дивну антиутопічну Англію. І що Кеті Г. – інструмент, за допомогою якого Ішіґуро зачіпає питання гуманізму і року долі.
Так, що не відпускає
Роман «Не відпускай мене» вважається антиутопією. Я пишу «вважається», тому що в ньому набагато більше від філософської прози, ніж класичної антиутопії.
Донори не сумніваються в своєму кінцевому призначенні і не пручаються, як їм здається, неминучому. У той же час в середині роману з’являється така, що суперечить цій системі чутка – відстрочка виїмки для пар, які по-справжньому люблять один одного. Попри початкове прийняття своєї долі, учні хапаються за цю ідею і в них прокидається жага до життя. Цей внутрішній конфлікт мав би підштовхнути донорів до протестів, паросткам і боротьбі за свої права, але … цього в книзі немає.
Мені здається, цей момент і хотів показати Ісігуро. Відсутність боротьби там, де вона повинна бути – саме те, що «не відпускає», змушуючи шукати відповіді й боротися, але вже в своєму світі.
Головна героїня веде розповідь так, ніби ми розуміємо, що відбувається. Ключові деталі, складові картину світу, подаються ненавмисне і як само собою зрозуміле, тому загальна картина світу вимальовується поступово завдяки таким «хлібним крихтам».
Характер героїні дозволяє простіше рефлексувати, що відбувається навколо. Кеті – уважна і чуйна дівчина, здатна помічати приховане від інших. Цю її здатність зазначає Мадам:
– Я, мабуть, знаю, про що ви думаєте, – сказала я в кінці. – Мабуть, здогадуюсь.
– Чудово, – її голос звучав сонливо, і погляд був ледь розфокусований. – Чудово. Ти вмієш читати думки. Розкажи.
– Одного разу ви побачили мене в гуртожитку. Там більше нікого не було, а я ввімкнула касету і слухала музику. Я ніби так танцювала, заплющивши очі, і ви мене побачили.
– Дуже добре. Читаєш думки. Тобі слід виступати на сцені.
Ішіґуро залишає куди більше питань ніж відповідей, тому потрібно бути до цього готовим. У романі немає складових, які ми звикли бачити в антиутопіях: протидії системі, антагоніста, цілковитого контролю влади. Це інший погляд на жанр – зображення занепаду суспільства через смирення його жертви.
Говорячи про українське видання Видавництва Старого Лева, не можна не відзначити оформлення книги. Художники Оксана Йориш і Назар Гайдучик змогли передати інтимну драму тексту в сірих і червоних тонах. Без їхніх малюнків роман сприймався б зовсім інакше.
Міжнародний роман
Метою Ішіґуро було писати «міжнародні романи» – книжки, які були б близькі людям незалежно від їх культурної приналежності. Можна стверджувати, що він цієї мети досяг шляхом докладного опису душевного стану героїв – того, що близьке кожному з нас. Це робить цю книжку універсальною, але тільки якщо вас не лякає відвертість.
Схожі книги: книги Стругацьких і Харукі Муракамі
Ірина Ночна
25 thoughts on “Антиутопія з душею”