- Писати про мальовані історії важче у порівнянні з їхніми виключно текстовими посестрами. Адже синергія малюнка і тексту - завжди більше, ніж вони ж окремо. «Орда» - брутальний bande dessinée з сюжетом, який близький до реальності настільки, що страшно. Ласкаво прошу до цього мальованого світу, де рука агресора РФ так само простягнута до України. Що в ній - ніж чи автомат?
- Диктатура не пролетаріату
- Авторка: Юлія Дутка
Писати про мальовані історії важче у порівнянні з їхніми виключно текстовими посестрами. Адже синергія малюнка і тексту - завжди більше, ніж вони ж окремо. «Орда» - брутальний bande dessinée з сюжетом, який близький до реальності настільки, що страшно. Ласкаво прошу до цього мальованого світу, де рука агресора РФ так само простягнута до України. Що в ній - ніж чи автомат?
Диктатура не пролетаріату
Всесвіт «Орди» – недалеке майбутнє, якщо точніше, це 2040 рік (оце доживемо, перевіримо). Якщо ви подумки намалювали собі гіперлуп чи ще якісь примочки, гідні заставки «Футурами», відкиньте ці думки. Адже тут уявляти особливо нічого не треба: похмурі радянські висотки, яких досі повно в наших містах, Красна площа з Мавзолеєм, де тепер спочиває канонізований Ленін, і Кремль, де традиційно розташувався диктатор. Тут це – колишній фантаст Апельсинов, який свято шанує естетику СРСР і опирається на НКВС (так, він когось нагадує). Звісно, поряд з ним високочинний священник, який все благословляє чи, принаймні, не заперечує.
Очільник РФ навіть не пробує називати себе президентом. Він – диктатор і цим все сказано. Що більше в людини влади, то далі вона від здорового глузду, адже хто критикуватиме, хто зупинятиме… Кожному дороге власне життя, тож тільки слово диктатора має вагу, інші воліють мовчати.
Певна річ, у такому середовищі процвітають божевільні ідеї. На одну з яких натякає назва цієї історії – панмонголізм (до біса мантру про братів-слов’ян, приречену на невдачу!) – Золота Орда – наша відповідь прогнилому Заходу! Чингізхан – наш новий кумир та натхненник. Але самої декларації недостатньо. Потрібно ще дещо. І воно в Україні.
Я народився в Чорнобилі
Та залишимо наших агресивних сусідів і поглянемо, як у 2040 році виглядає Україна. Ні, не так, як хотілося б. Все ще не Швейцарія, ні-ні. Радше не набагато краще, ніж РФ, але без диктатури, без комунізму. Така собі спокійна гавань з перманентним відчуттям прикордонної зони. Є відчуття свободи, але не абсолютне. Ми бачимо, що країни дуже схожі, та все ж неоднакові. Чому вона така:
«Тому що Україна – це тріщина між світами. Тріщина між Росією і Європою. Сходом і Заходом. Правою і лівою півкулею мозку».
Ми бачимо її фрагментарно, звертаючи увагу на прикордонників, силовиків і колоритних циган, які, звісно, обов’язково будуть у поїзді Москва – Київ. Ми прогулюємось біля монументу Батьківщина-Мати, меч якої так само піднімається до небес, слугуючи своєрідним маркером. Але чого? Чому його зображення на палітурці здається німим запитанням?
Невдовзі проясниться, коли зустрінемось з найколоритнішими українським персонажем цього мальопису. Він народився в Чорнобилі і навіть, коли вибухнув реактор, його родина залишилась в «зоні». Хлопчак вдало мутував, що неабияк допомагає йому в дорослому житті, в професійній діяльності – міліції (чи поліції – тут важко сказати, адже твір створений на початку 2000х, задовго до реформи МВС). Вусатий огрядний чоловік нагадує стереотипного вуйка з мультика «Жив-був пес», якому бракує тільки смушевої шапки для ідентичного образу. Він – не такий простий, він – герой того часу.
Невловимий Джо
Він з’являється на початку, але свідомо пишу про нього саме зараз, адже Джо (він же Джохар) – персонаж найбільш неоднозначний. З одного боку, гуру духовності, просвітлений, останній вцілілий, який бореться за те, що після бомбардування стало всього лиш ідеєю, з іншого – командос, який може виступити проти цілого загону і перемогти (звісно, противники були не надто тверезі, але й один в полі не воїн). Його шлях теж лежить до України, але чого він хоче досягти, кидаючись у бій, коли шансів на успіх мізерно.
Горець нездоланний і, можливо, навіть невразливий, адже його веде переконання, воно й додає йому сили. Небесна Ічкерія, коли справжньої вже не лишилось, обіцяє раювання, але дійти до неї можна тільки вистраждавши, тільки виборовши собі право у нерівному бою не на життя.
Джохар піднявся на попелищі знищеної країни, але він не несе з собою руйнування. Він як нагадування про те, що для того, щоб, вціліти зусиль потрібно більше, ніж для знищення.
Як тобі спиться, Чингізхане?
Солодко чи тривожно? В якийсь момент Чингізхан постане перед глядачем, але не зовсім таким, як прийнято зображати великого завойовника. Та це неважливо, адже для цієї історії він пасує саме таким без нашарувань історичних оцінок та культу особистості. Він має свою думку щодо всієї цієї ідеї панмонголізму, а разом з нею і відродження Золотої Орди.
Спробуймо зазирнути в його свідомість, розморену тисячоліттям відпочинку. Здавалось, він мав би радіти тому, що його ідеї досі знаходять послідовників, але, вікова мудрість може вказати на інший шлях. Думки Чингізхана зчитає тантрична богиня, заглиблена в себе та простір, який не захопити оком. Вона знайде відповіді на те, що цікавить Апельсинова, Джохара та інших героїв, більшість з яких тут не має навіть імен.
Зіткнення світів
Цікаво, що Західна Європа не стала однією зі сторін протистояння, попри те, що первісно «Орда» створена для франкомовного ринку. Уявляю, як перші читачі мальопису зітхали з полегшенням, мовляв, добре, що все це не про нас, адже Золота Орда сюди не дісталась. От тільки в планах Апельсинова: Золота Орда 2:0 – це весь світ, включно з океанами, жодних нейтральних території, жодного клаптика суші поза його диктатурою.
Чи можливо таке взагалі? Будемо сподіватись, що ні, адже жодна диктатура ще не стала ефективним будівничим людського щастя.
А щодо мальопису – однозначно читайте, якщо вам імпонують антиутопії та художні твори, які змальовують геополітику у всій її жахливій красі. Тримаємо кулаки, щоб ще більше мальописів Ігоря Баранька побачили світ українською.
